П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню
Шрифт:
Їх мечі з чорними гардами і широкими кривими клинками перебували в піхвах. До кільця на гарді була прив'язана мотузка, другий кінець якої кріпився у мечоносців на шиї, щоб не втратити зброю під час битви. Крім цього, кожен ніс дротики і маленький круглий простий щит. Річарду доводилося бачити і жінок, озброєних точно так само і призначених тієї ж мети, але цього разу тут були тільки чоловіки.
Для цих людей володіння мечем було видом мистецтва. І вони віддавалися йому навіть при світлі місяця, якщо світлого дня їм здавалося мало. Володіння
Сьомою в групі була жінка, одягнена інакше і не озброєна. У всякому випадку, у звичному розумінні цього слова.
Річард не дуже-то розбирався в такого роду речах, але швидко підрахував, що вона не менше ніж на сьомому місяці вагітності.
Густа маса збитого темного волосся обрамляла гарне обличчя. Владні риси, пронизливі темні очі. Темно-коричневе плаття з тонкої вовни стягнуто на талії замшевим поясом. Кінці пояса прикрашали грубо оброблені дорогоцінні камені. По зовнішній крайці рукавів і по плечах сукні нашиті різнокольорові смужки. Кожна просмикнута в окрему дірочку і кожна — Річард знав — пришита з молитвою.
Молитовна сукня. Різнокольорові смужки, розвіваючись на вітрі, передавали молитву добрим духам. Таке плаття вправі носити тільки мудра жінка племені.
Думки Річарда судорожно заметалися. Навіщо ці люди опинилися так далеко від своїх земель? На розум не приходило нічого хорошого, зате дуже багато неприємного.
Річард зупинився. Келен встала зліва від нього. Кара — праворуч, Чандален — поряд з Карою.
Ні на кого не звертаючи уваги, чоловіки в вільному одязі поклали дротики на землю і опустилися перед Річардом на коліна. Схилившись лобом до землі, вони так і залишилися стояти.
Жінка ж мовчки дивилася на Річарда. В її очах був той же вираз, який він часто бачив у інших: у сестри Верни, у відьми Шоти, у Енн і Келен. Такий бездонний погляд був ознакою чарівного дару.
Вона дивилася Річарду в очі з такою мудрістю, якої йому зроду не досягти, і на її губах промайнула ледве помітна усмішка. Як і раніше не вимовляючи ні слова, вона опустилася на коліна серед шістьох супроводжуючих її чоловіків. Торкнувшись чолом землі, вона поцілувала носок його чобота.
Кахарін, — шанобливо прошепотіла вона. Річард нахилився і схопив її за плечі, змушуючи встати.
— Дю Шайю, моє серце радіє, коли я бачу, що з тобою все добре, але що ти тут робиш?
Вона піднялася, і обличчя її розпливлося в усмішці. Ступнувши вперед, вона поцілувала його в щоку.
— Звичайно, я прийшла, щоб побачити тебе, Річард, Шукач, Кахарін, чоловік мій.
27
Чоловік? — Почув Річард спантеличений голос Келен. І раптово жах усвідомлення потряс його до мозку кісток. Річард згадав про давній закон, про який повідала йому Дю Шайю.
У свій час він відкинув її твердження як ірраціональне вірування або невірну інтерпретацію історії племені. І ось тепер древній привид знову повернувся до нього.
— Чоловік? — Повторила Келен трохи голосніше і трохи наполегливіше.
Темні очі Дю Шайю звернулися на Келен, всім своїм виглядом вона демонструвала, що вельми неохоче відриває погляд від Річарда.
— Так, чоловік. Я Дю Шайю, дружина Кахаріна, Річарда, Шукача. — Дю Шайю погладила свій випираючий живіт і засяяла від гордості. — Я ношу його дитя.
— Надай це мені, Мати-сповідниця, — втрутилася Кара. В голосі її звучала неприхована погроза. — Цього разу я цим займуся.
Кара вихопила кинджал з-за пояса Чандалена і кинулася до Дю Шайю.
Річард виявився швидшим. Метнувшись до Морд-Сіт, він штовхнув її в груди. Це не тільки зупинило Кару, але і відкинуло на крок назад. Річарду і без неї вистачало турбот.
Він штовхнув її ще разок і змусив відступити ще на кілька кроків від стоячої групи.
— А тепер слухай мене! — Річард вирвав з пальців Морд-Сіт кинджал. — Ти рівним рахунком нічого не знаєш про цю жінку.
— Я знаю…
— Нічого ти не знаєш! Слухай мене! Ти воюєш з минулим. Це не Надін! І нічого спільного з Надін не має!
Стриманий гнів нарешті прорвався. З лютим криком Річард увігнав кинджал в землю з такою силою, що той повністю пішов в грунт.
Келен поклала руку йому на плече.
— Річард, заспокойся. В чому справа? Що тут відбувається? — Річард п'ятірнею скуйовдив волосся. Зціпивши зуби, він озирнувся і побачив, що шестеро чоловіків як і раніше стоять на колінах.
— Джіан і всі інші, піднімайтеся з колін! Вставайте!
Чоловіки миттєво піднялися. Дю Шайю спокійно і терпляче чекала. Чандален і його мисливці позадкували. У Племені Тіни Річарда прозвали Річард-з-характером і, хоча й не здивувалися його спалаху, все ж вирішили за краще відійти подалі.
Ні Чандален, ні хто інший не підозрювали навіть, що злився Річард не на те, що вбило одного з них, а швидше за все, як він тепер розумів, двох — і напевно вб'є більше.
Келен стурбовано глянула на нього.
— Річард, заспокойся і візьми себе в руки. Хто ці люди? Він ніяк не міг заспокоїти дихання. І серцебиття. І розтиснути кулаки. І привести в порядок стрибаючі думки. Здавалося, буквально все вийшло з-під контролю. Пригнічені страхи вирвалися назовні і обрушилися на нього всі разом.
Йому слід було згадати це раніше! Річард подумки паплюжив себе за недогляд.
Але має ж бути спосіб перешкодити цьому! Треба обміркувати все як слід. Пора припинити боятися того, що ще не відбулося, і думати про те, як не дати цьому здійснитися.
І тут він усвідомив, що все вже трапилося. І зараз йому потрібно шукати рішення.
Келен взяла його за підборіддя і заглянула в очі.
— Річард, відповідай мені. Хто ці люди? — Він з безпорадною люттю потер лоба.
— Це бака-бан-мана. Що означає «не мають господарів».