Пафос
Шрифт:
Він обертається до бару:
— Ще пляшку Аrtizan'у!
— Я вже написав одну повістинку, — каже Корват. — Називається «Море Ясности»…
Він раптом злішає. Вежа агресії постає в ньому, немов весь той адреналін, котрий від ранку накопичувався за атенололовою греблею, тепер суне судинами на перелякані органи, зносить дамби і тромби, повінню заливає сірі вулиці мозку, розриває труби очних капілярів, напружує запітнілий фалос і засвічує пурпуровим полум'ям кінчик носа. Він говорить голосно, жестикулює:
— Реалізм,
— Хіба ж я проти? — дивується цьому спалахові Жура. — Ось, пане літераторе, нам вже несуть й другу пляшку. Зараз ми з тобою зневажимо всі реальності до повного, межового, тлустого і глибокого аристократизму. Так зневажимо, що… — він несподівано сміється. — А чи пам'ятаєш ти, що слово «реалізм» було улюбленим словом Міті Карамазова?
— Достоєвщіна… Ненавиджу… — бурмоче Корват.
— Шкільна програма.
— Все 'дно — ненавиджу…
Наповнюються і відразу осушуються фужери.
— Чому це я — зрадник? — питає Корват порожнечу за вікном.
— Все буде добре, ти не зрадник, пане літераторе, — заспокоює розчервонілого Пампуха Вадим Борисович.
— Отож-бо! — повчально і нетвердо вимовляє друг реввоєнгакера і починає несамовито терти ліве око, бурячкове, корундове і рубінисте від розірваних капілярів.
— Але ж ти й не воїн, — каже Жура. — Хочеш стати воїном?
— Так, — Корват раптом згадує виступ нахабнючки Цирлик (все має бути зачиненої), і повторює вже нечутно, для ІНШОГО СВІДКА: «Так!»
— А раптом… — вголос розмірковує Жура. — Сказано ж у Святому Письмі: «Дух віє, де хоче!». Але ж от проблема: допоки імперія спить, воїн-як-самурай неможливий. Можливий тільки воїн-як-процедура.
— А ти з біса грамотний чувак, Борисовичу! — раптом мудрішає Пампух, пережовуючи разом із останньою третиною товченика звуки «ч», «в», «к». Голосні вилітають з нього разом із гикавкою.
— Комсомольська школа! — посміхається видавець. — Всі найкращі книжки продавались у ті часи на звітно-виборних конференціях, у перервах перед голосуванням. А ти що, мав мене за лоха? Послухай мене, чоловіче, не заповзай усередину себе, будь ближче до шкіри, до бганки… Там, у бганках, життя…
— Життя мікробів? Нецікаво. А от «воїн-як-процедура» — це тлуста фішка! Майже як тост…
— Не майже, а тост! — входить у смак Вадим Борисович. — За воїна!
Довгий ковток.
Корват відчуває шалене серцебиття.
— Світ, Борисовичу, швидко змінюється, — каже він, — і мова мусить тепер йти про неквапливого воїна-ченця, котрий зустрічає все нове, що приходить у цей світ, яко свого особистого супротивника і, одночасно, як схід непереможного Сонця. Це найголовніше — raison d'etrе, виправдання буття. Порівняно з цим все інше — бздури, постмодернізм партенократія і карнавал! За процедуру зустрічі!
— За неї! — підтримує Жура. — Але по половині. Я тебе дмашини нести не буду… Поїдемо до Ізраїлю, там побачимо хто до чого воїн…
— Ми поїдемо визволяти наших коханих! — шаленіє в Корватових судинах надлишок розконьяченого адреналіну. — Виправа на Схід! Як козаки, як хрестоносці! Стрибок з абсолютного минулого в абсолютну батьківщину!
— Ти що, єврей?
— Абсолютна батьківщина — Ніщо!
— А… Стрибай, стрибай… — Жура ховає під стіл другу порожню пляшку. — Геть покійничка з тейблу!
До «Пінгвіна» прибуває нова компанія.
До зали заходять художник Чарнота, доценти Матіяш і Міттельроб, циганкуватий аспірант і дві свіжі брюнетки у коротких шкіряних спідницях.
Міттельроб зауважує Корвата.
— Аристиде!
Друг реввоєнгакера вітає колегу вузьким помахом затерплої руки. Міттельроб відривається від компанії і м'якою ходою педагога підходить до столика.
— Олександр, — відрекомендовується він Журі.
— Вадим.
— Вадиме, Ви не будете проти, якщо я на півхвилини позичу у Вас нашого високошанованого Аристида Михайловича.
— Не буду. Зичте.
— Шо сі стало? — питає очманілий Корват.
— Маленька розмова, Аристиде, на суто університетські теми. На півхвилини.
— Dupa do gury!
— У вас нині, бачимо, свято? — цікавиться Вадим Борисович.
— Костянтину Костянтиновичу, — Міттельроб очима оказує на Чарноту, — присуджена медаль Римської
Aкадемії…
— Обмиваєте, — розуміє Жура.
Корват радикальним зусиллям відриває свої тилові частини від стільця. Він зауважує набряклість шкіри навколо годинникового браслета і затерплість ніг. Тільки тепер він усвідомлює, як конче його організм потребує WС.
12
Глибинні відмінності світів та речей упроявлюються у деталях та ритмах їхнього руйнування. Кинутий напризволяще завод у Харкові перетворюється на руйновище іншим способом смерті, в іншій послідовності спрощення, за іншими законами здрібніння і здичавіння конструкцій, аніж подібний до нього завод в американському Портленді: розпад і розлад оголюють відмінності у найдрібніших модулях (гвинтах, цвяхах, тиньку) на первісних рівнях конструктивної з'єднаності.