Панна квітів
Шрифт:
– Гей, тривожно мені,– прошепотіла Зима, – Дивний смуток у мені поселився, і не знаю я, що воно таке…
– Твій смуток має причину, – каркнув їй у вухо Чорний Птах, – Сестри хочуть тебе зі світу звести.
– Не кажи нічого про моїх любих сестер, – сказала Білокоса, – Не можуть вони замислити супроти мене зла.
– А вони його замислюють, замислюють, – каркнув Птах, – Вони вважають, що вони гарні, а ти гірша за них.
– А як воно насправді? – тихо спитала Зима.
– Ти краща за них, – каркнув Птах, – Вони заздрять тобі і хочуть тебе прогнати.
Задумалася Білокоса, а завжди, коли вона думала, морози тріщали великі. Хлопці Холодні Вітри у труби грали, і все ціпеніло навколо й крижаніло, хоч уже час надходив передвесінній.
– Під кінець нашого правління, – сказала нарешті Птаху Зима, – ми всі трохи тратимо красу – такий у нас закон. Тоді Сестра-правителька йде у Блакитний палац, засинає, і краса її повертається. Оце наш другий закон. По тому ми знову стаємо юними і гарними – і це вже наш третій закон.
– І неправильний закон, – прошепотів улесливо на вухо Зимі Чорний Птах, – Дуже дурний той закон: і перший, і другий, і третій. От що пораджу тобі я, друг твій сердечний, з любові до тебе, а не до твоїх сестер. Красивий той, хто сильний у світі, а сильний той, хто має владу. Прожени сестер і побачиш, що станеться.
– Що ж станеться, друже мій сердечний? – спитала Зима.
– А станеться те, що ти найкрасивіша зробишся. Забереш у сестер їхню красу і в чотири рази красивіша станеш.
– В чотири рази красивіша? – спитала Білокоса.
– Еге ж, – відповів Чорний Птах, – Станеш така, що я тебе навіки полюблю.
А в цей час Зеленокоса сестра готувалася вже вийти з Блакитного палацу. Вона відчинила двері, але не подув, як завжди, Теплий Вітерець, що його посилала назустріч їй Білокоса сестра. Здивувалася Зеленокоса, озирнулася навкруги: сніг, крига навколо і грають у труби хлопці Холодні Вітри. Ні, не помилилася вона, пора вже її надійшла, але чому це так зимно надворі, чому так непривітно й сіро? Зеленокоса побігла чимдуж до трону, мерзнучи й хукаючи у пальці, і, хоч була вона гарна й зелена, не зустріла її прихильно Білокоса. Не всміхнулась, як звикла до того Весна, не привітала її лагідним словом, а сиділа похмура й насуплена, на плечі в неї чорніло гніздо, і визирав звідтіля чорний-пречорний Птах. Захотілося Зеленокосій повернутися назад до Блакитного палацу: може, вона помилилася, може, й справді не пора ще їй?
Але ні, серце сказало: таки пора. Окрім того, дуже близько підійшла до Білокосої, якось негарно її ображати. Отож Зеленокоса вклонилася чемненько й проказала:
– Доброго дня, люба моя сестро, от я й прийшла!
Але не зійшла із трону Сестра-королева, не поцілувала
наступницю і не відказала, як у них водилося:
– Я вже тебе зачекалася, сестро. Сідай, поцарюй, бо
твоя пора.
Зовсім нічого такого не вчинила Білокоса, а тільки насупилася грізно. Чорна ж Пташка, котра звила гніздо на її плечі, каркнула щось незрозуміле.
Тоді зовсім схвилювалася Весна.
– Чи ж ти забула, сестро? – спитала, – Вже кінець лютого, треба тобі, сестро, іти з цієї країни…
– Ну от, моя правда, – каркнув Птах, – Вона тебе проганя…
Тоді розсердилася Білокоса і як махне рукавами, як завіє! Знову приклали труби до вуст хлопці Холодні Вітри і заграли-заголосили.
– Чи ж не бачиш, сестро, що не пора іще тобі! – грізно сказала Зима, – Прийде час, пущу тебе на трон, а тепер забирайся, коли не хочеш у шматок криги перетворитися…
– Забирайся, забирайся! – каркнув Птах, ще й крилами радісно замахав…
Злякалася Зеленокоса (ніввіки ж такого не бувало!) і чимдуж поспішила назад до Блакитного палацу, подумавши мимохідь: «А що, коли я помилилася? А що, коли й справді не моя ще пора?»
Вона зайшла до палацу, і їй стало холодно й незатишно. Побігла до Голубої зали, де спала Синьокоса сестра, і мовила жалібно:
– Сестро, гей, сестро! Чи можеш ти прокинутися і поговорити зі мною?
Але не могла ще прокинутися Синьокоса. Тоді побігла Весна до Золотої зали, де спала Золотокоса.
– Сестро, гей, сестро! А може, ти прокинешся?
Але й Золотокоса не змогла прокинутися.
Тоді пішла Весна в свою Зелену залу, сіла на зеленого стільця, поклала щоку на долоню й замислилася.
Коли ж отямилася, то вже й березень майже закінчився.
– А може, я ще сплю, а може, я ще не зовсім гарна? —
подумала Зеленокоса і поставила проти себе люстерко.
Чарівне лице вона побачила. Над головою пишні зелені коси у вінок складалися, чоло було біле і чисте, очі – величезні, і в них мінилося-променилося зелене сяйво, носик тоненький і прямий, а вуста повні й червоні. І цвіло на кожній щоці по яскравому серпику, начебто місяці зійшли з одного й другого боку. Побачивши себе таку, рішуче встала Зеленокоса і знову пішла до трону, де сиділа Зима.
Але й цього разу Білокоса зустріла її грізно й насуплено, а ще грізніше й насупленіше зустрів її Чорний Птах, котрий звив на плечі у Зими чорне гніздо.
– Не підпускай її до себе! – сказав Чорний Птах з
гнізда, – Жени її геть і царюй у білому світі сама. Запам'ятай: краса – це сила!
По тій мові засміявся голосно і замахав погрозливо крильми.
Зеленокоса вдруге схилилась у поклоні, навіть рукою землі торкнулася – проросла відразу у тому місці квітка.
– Доброго дня, люба сестро, – не так сказала, як проспівала вона, – Глянь на мене, це я прийшла, твоя наступниця!
– Прийшла, то й підеш! – грубо відповіла Зима, – У квітні прийдеш, під кінець місяця.
– Але мені мало часу залишиться, – сказала несміливо Весна.
– Переживеш! – так само грубо відказала Зима.
Подивилася на неї Зеленокоса й побачила, що спересердя в Білокосої кілька зморшок з'явилося на рівному чолі. І очі її не світилися м'яко й ніжно, як завжди.
– Хіба не втомилася ти, сестро? – спитала тихо Весна, – Хіба не вабить тебе прийти у Білу залу й заснути, щоб краси й молодечого духу набратися?
– Не набридай мені! – сказала пихато Зима, – Хіба не бачиш: царюю я!
Здалося Весні, що то не сестра сказала ті грубі й непоштиві слова, а каркнув їх Чорний Птах, котрий оселився в її серці. Тому пожаліла Весна Білокосу, повернулася й пішла додому, гублячи по дорозі зелені сльози. І проростали з тих сліз квіти-трави, але відразу ж вмирали, адже дули в Зеленокосої за спиною у крижані труби хлопці Холодні Вітри і сміявся, каркав, давився сміхом Чорний Птах, котрий звив гніздо на плечі в Білокосої.