Паризьке кохання
Шрифт:
— Так, ніби це було вчора.
— А хочеш знати, що сказав мені той молоденький моряк біля трапу?
— Так, і що?
— «Бережи її, брате. Вдруге тобі так не пощастить!».
Валері спиналася, щоби витерти щоки свіжою серветкою.
Даруся обмежилась тим, що провела під очима рукою. Пальці стали вологими. — Отже, вона теж плакала. Що ж, не дивно. Це все наче якийсь сон. Це все відбувається не з нею. Марк не може так думати про неї! Він взагалі не знає, хто вона така!
— Я повернувся додому, і ти теж прилетіла туди зі мною, Дорі. Я
— Марку, прошу тебе… ти не можеш…
Марк зробив Валері знак, щоби вона мовчала, і на одному подиху вимовив:
— Дорі, я кохаю тебе.
— Ні, — Дарина відчула, що зараз просто заридає, і відчайдушно замотала головою збоку вбік. — Ти мене зовсім не знаєш. Ти нічого не знаєш про мене. Я санітарка, Марку. Звичайнісінька санітарка. Скажи йому, Вел. Я навіть не медсестра. І я тобі не пара.
— Ти відмовляєш мені? — тихо запитав Марк.
Його сіро-сині очі раптом зблякли, наче на них насунулась якась тривожна тінь.
Я завдаю йому болю, — подумала Даруся і злякалася. Із неймовірним зусиллям пригадала все, що вивчила зі своє англійської:
— Ні, Марку, ні. Я намагаюсь пояснити… Я теж приїхала до Парижа не просто так. Там мали відбутися мої заручини. А напередодні чоловік сказав, що одружується з іншою. Що розумієш ми з ним з різних світів… Що вершки від води лише киснуть… чи щось таке. І він мав рацію. Стовідсоткову! Я думала… я була впевнена, що ти звичайнісінький продавець машин! Я уяви не мала, хто ти… Я погана партія для такого, як ти! І що скажуть твої рідні?!
— Дорі, люба, — спокійно відповів Марк, — мій батько познайомився з мамою сорок чотири роки тому, коли їй виповнилося вісімнадцять, а соціальні бар’єри в нашому суспільстві тоді були значно вищими і міцнішими, ніж тепер. Моя мама жила в одному з бідних південних штатів. Бігала босою аж до сезону дощів, бо не мала грошей на взуття. Носила одну-єдину сукню, що влітку, що взимку, і, ледь закінчивши школу, пішла працювати пралею. Мама розповідала, що засоби для прання не лише роз’їдали руки, а й нестерпно смерділи, і той сморід так в’їдався у шкіру та волосся, що ніщо не допомагало від нього позбутися. А мій тато походить із багатої родини, всі мої родичі з батькового боку дуже заможні. Батько з матір’ю зустрілися біля її роботи. Дідусь приїхав по справах і прихопив із собою сина, вважаючи, що тому, не зважаючи на юний вік, корисно вчитися бізнесових справ. І тато побачив, як мама, вийшовши з прохідної, стягнула з голови хустку. Він показав на неї дідусеві і сказав: «Он іде моя наречена!».
— І що ж відповів твій дід? —
— Він сказав лише три слова: «Хороший вибір, синку». А потім додав: «Якщо ділова хватка у тебе не гірша за твій смак, з тебе будуть люди!».
Батьки одружені вже сорок два роки, Дорі. Сорок два роки справжнього сімейного щастя. І вони полюблять тебе. Якщо вони вирішать, що я не пара санітарці, можна я скажу їм, що зустрів тебе у пральні, ну, чи хімчистці?
— Марку, я тебе благаю… не жартуй так! — Дарина знервовано м’яла серветку. — Це безглуздя… Цього не буває…
— Що — безглуздя? Мої почуття? — Щиро здивувався Марк.
— Марку, ні… я просто… — і вкрай розгублена, збита з пантелику Даруся не знайшла нічого кращого, як безпомічно повторити. — Я вважала тебе звичайнісіньким продавцем машин.
— Дорі, скажи мені, причина тільки у цьому? Не у тому, що ти й досі кохаєш того чоловіка, що покинув тебе?
Дарина підвела голову і крізь пелену сліз, що застила очі, рішуче глянула на Марка.
— Тільки у цьому. Немає інших причин.
— Я дуже радий це чути, — Марк Вінтерз засміявся так дзвінко і з таким полегшенням, що на нього почали оглядатися відвідувачі з-за сусідніх столиків. — І заради тебе, кохана, я готовий навіть стати звичайнісіньким продавцем машин…
— Я не… я щось неправильно зрозуміла. Я щойно кота завела, — Даруся й сама не дуже тямила, що говорить, але Марк, почувши про кота, звеселився ще більше.
— Це не проблема, — запевнив він. — І ти все правильно зрозуміла. Я хочу, щоби ти вийшла за мене заміж. Я привіз тобі обручку. Ось, — з тієї самої кишені піджака, де він тримав англо-український розмовник, Марк витягнув невеличку коробочку із синього оксамиту і простягнув її дівчині. — Відкрий.
Дарина послухалась. Усередині, на блакитному атласі, лежав перстень зі смарагдом. Дві смуги білого та жовтого золота, обіймали камінь, наче два рукави ріки крихітний зелений острів.
Марк одягнув Дарусі перстень.
Розмір підійшов ідеально. Ще одне маленьке диво.
— Дорі, я усе про тебе знаю, — урочисто мовив Марк. — Ти вродлива, розумна і дуже добра. Ти справжня. І я знаю про тебе найголовніше — я хочу, щоби ти вийшла за мене. Зроби мені честь, стань моєю дружиною.
Дарина затулила обличчя руками і знову розплакалась, уже вкотре за сьогоднішній вечір. Коли ж вона сяк-так заспокоїлась, і зуміла відповісти згодою — відповісти українською, але Марк зрозумів її «Так, я вийду за тебе, любий!», бо на весь банкетний зал закричав «Усім шампанського моїм коштом!» — то помітила, що Валері піднялася і надягає свою шубку.
— Ви куди? — запитала її Даруся.
— Пройдуся Львовом. Є ще час подивитися на ваше чудове місто. Воно не гірше від Парижа, повірте мені. І подумати над химерним сплетінням людських доль також не завадить. Сподіваюсь, бос запросить мене на весілля, — Валері підморгнула Дарці. — А як ні, то сама прийду. Він мені винен. Ну а зараз ваші очі не потребують жодного перекладача.