Пентаграма
Шрифт:
Земля стала обсипатися з-під ніг через таку прозаїчну річ, як неоплачений рахунок. Стояв кінець травня, Харрі й Ракель уже декілька днів не розмовляли. Він прокинувся в кабінеті від її телефонного дзвінка. Ракель сказала, що турагентство нагадує про платню за садибу в Нормандії. У їх розпорядженні був тиждень, після чого турагентству доведеться перепродати право оренди іншим клієнтам.
– Крайній термін – п’ятниця. – Після цих слів вона поклала слухавку.
Харрі попхався в убиральню, побризкав обличчя холодною водою і зустрівся поглядом зі своїм
Того ж дня він пішов до свого безпосереднього начальника, Б’ярне Мьоллера – єдиної людини в поліції, якій він повністю довіряв. Слухаючи розповідь Харрі, Мьоллер то кивав, то хитав головою й у результаті сказав, що ця справа, на щастя, не в його компетенції, й Харрі треба йти просто до начальника кримінальної поліції. Але перед тим десять разів подумати: а чи варто? Харрі, думаючи, вийшов із квадратного кабінету Мьоллера і попрямував до овального, де працював начальник кримінальної поліції. Постукав, зайшов і виклав усі свої козирі. Свідка, який бачив Тома Волера і Сверре Ульсена разом, і те, що саме Волер застрелив Ульсена при арешті. Все, що в нього було після п’яти місяців мук, гонитви за примарами, п’яти місяців на межі божевілля.
Начкрим запитав, який, на думку Харрі, у Тома Волера був мотив, аби піти на вбивство Елен Єльтен.
Харрі відповів, що Елен мала в розпорядженні небезпечну інформацію. Того вечора, коли її вбили, вона залишила на автовідповідачі Харрі повідомлення про те, що знає, хто такий Принц, який заправляє контрабандою зброї та озброїв злочинців у Осло не гірше, ніж солдатів спецпризначення.
– Але коли я їй передзвонив, на жаль, було надто пізно, – сказав Харрі, намагаючись зрозуміти вираз обличчя співрозмовника.
– А на вбивство Сверре Ульсена? – продовжував той.
– Коли ми напали на слід Ульсена, Принц убив його, щоб він нікому не розповів, хто стоїть за вбивством Елен.
– І ви говорите, що цей Принц…
– Том Волер, – упевнено мовив Харрі.
Начкрим мовчки кивнув, потім додав:
– Отже, один із найшанованіших наших інспекторів.
Наступні десять секунд Харрі здавалося, що він у вакуумі, ні повітря, ні звуків. Він знав: тут і зараз його поліцейська кар’єра може обірватися.
– Добре, Холе. Перш ніж приймати рішення, мені б хотілося поговорити з вашим свідком. – Начальник підвівся. – І, сподіваюся, ви розумієте, що з цієї миті й надалі ця справа має залишатися між нами.
– Скільки ми тут стоятимемо?
Від голосу таксиста Харрі здригнувся. Він вже майже спав.
– Їдьмо назад, – сказав він і кинув останній погляд на дерев’яний будинок.
Коли вони їхали по Кіркевейєн, задзеленчав мобільний телефон. Говорила Беата:
– Здається, знайшли зброю. Ти мав рацію. Пістолет.
– Що
– Дякую… Знайти його було неважко. Лежав у сміттєвому кошику під мийкою.
– Марка і номер?
– «Глок-23». Номер сточений.
– Сліди залишилися?
– Такі ж, як на більшості зброї, конфіскованої нами в Осло.
– Ясно, не читається. – Харрі переклав телефон у ліву руку. – Неясно тільки, навіщо ти мені все це розповідаєш. Я цією справою не займаюся.
– Я б не говорила з такою впевненістю, Харрі. Мьоллер сказав…
– Мьоллер і вся смердюча поліція Осло можуть забиратися до дідька!
Харрі сам здригнувся від звуку свого голосу і побачив у дзеркалі, як спохмурнів таксист.
– Вибач, Беато. Я… Ти ще там?
– Так.
– Я зараз трохи не в собі.
– Нічого, не горить.
– Що?
– Справа може почекати.
– Розповідай же.
Вона зітхнула:
– Ти помітив у Камілли Луен шишку трохи нижче за праву брову?
– Так, звичайно.
– Я подумала: можливо, її вдарив убивця, або вона сама вдарилася при падінні. Але виявилося, ніякої шишки не було!
– Як так?
– Патологоанатом поторкав її, вона така тверда! Потім він засунув палець під повіку. І знаєш, що він знайшов?
– Ну… – мовив спроквола Харрі. – Ні…
– Маленький червонястий коштовний камінь у формі зірки. Ми вважаємо, діамант. Що ти на це скажеш?
Харрі глибоко зітхнув і подивився на годинник. До закриття бару залишалося три години.
– Що я цією справою не займаюся, – сказав він і вимкнув телефон.
Розділ 6
П’ятниця. Вода
«Сухо, але я бачу, як поліцейський виходить із-під води. Вода для спраглих. Дощова вода, річкова вода, морська вода.
Він мене не помітив. Хитаючись, він вийшов на Уллеволсвейєн і там намагався зупинити таксі. Ніхто не хотів його саджати. Як човняр – неспокійну душу, що бродить уздовж берега річки. Так, і я знаю – як це, коли тебе відштовхують ті, хто тобі дорогий. Коли потрібна підтримка, а дістаєш відмову. Коли розумієш, що всі навколо на тебе плюють, а тобі – ні на кого плюнути. І поступово здогадуєшся про те, що ж тобі треба робити».
Розділ 7
Понеділок. Відставка
Харрі зайшов у магазин, відчинив скляні двері молочного відділу і притулився до них. Стягнув пітну футболку і заплющив очі, відчуваючи шкірою прохолодне повітря.
Синоптики передбачали тропічну спеку цієї ночі, й люди в магазині запасалися м’ясом для грилю, пивом і мінеральною водою.
Біля м’ясних полиць спиною до Харрі стояла жінка. Він одразу впізнав її за кольором волосся та пишними формами. Коли вона обернулася, Харрі побачив, що на ній топик, який забарвленням нагадує зебру, але так само обтягує, як той, леопардовий. Вібекке Кнутсен подумала, поклала коробки з біфштексами назад, разом із візком перейшла до холодильника і дістала звідти дві упаковки тріскового філе.