Перше Правило Чарівника
Шрифт:
— Але це зовсім інша справа. Адже я не замишляв зла проти неї.
Рал схвально кивнув.
— Так, ти правий. Але ти повинен зробити наступний крок і дійти до кінця. Напівзаходи не допоможуть, вони лише накличуть на тебе безліч бід. Денна зуміла підпорядкувати своїй владі лише одну сторону твоєї магії, ту, що ти сам віддав їй в руки, коли в люті підняв на неї меч. Зверни проти неї іншу. Взагалі кажучи, на такий крок здатний будь-який Шукач, але якщо вірити хронікам, жодному з твоїх попередників цього не вдавалося. Як знати, можливо, саме тобі судилося стати першим.
— А якщо ні? Якщо я не зможу підкорити собі
Річард відчував себе незатишно. Рал поводився з ним зовсім як Зедд, коли хотів, щоб учень сам знайшов відповідь на питання, що мучить його.
— Тоді, мій юний друже, належить не надто приємний тиждень. Своєю поведінкою ти сильно засмутив Денну. У перший день зими вона знову приведе тебе до мене, і ти повідомиш своє рішення. Або ти погодишся допомогти мені, або відмовишся і тим самим приречеш всіх, хто тобі дорогий, на страждання і смерть.
— Поясни одне — як оволодіти до кінця магією меча?
— Із задоволенням. Як тільки ти передаси мені те знання, що зберігалося в Книзі Зниклих Тіней. — Рал посміхнувся. — Боюсь, мій юний друже, це станеться не зараз. Доброї ночі, Річард. Не забудь, рівно через тиждень.
Вечоріло. Річард вийшов із саду. Голова гула від великої кількості вражень. Річарда турбували слова Рала, ніби той знає, яка шкатулка несе в собі смерть. Хоча Даркен Рал міг просто збрехати, поклавшись на Перше Правило Чарівника. Куди гірше було інше: серед тих, кому Річард довіряв, виявився зрадник. Шота попереджала, що рано чи пізно Зедд і Келен повернуть проти нього даровану їм владу. Значить, зрадник — один з них. Але це неможливо! І все-таки це правда. У Річарда в думках панував повний хаос. Він нескінченно любив старого чародія і сповідницю. Але ж Зедд сам сказав, що Шукач повинен бути готовий негайно, без коливань вбити будь-кого, хто поставить під загрозу їхню справу. Нехай немає ніяких прямих доказів, тільки підозри, — цього достатньо. Річард відігнав думки, що гнітили його.
Зараз головне — звільнитися від магії Морд-Сіт, і зробити це необхідно якомога швидше, поки Денна знову не почала мучити його. Інакше від постійного болю він втратить здатність думати і не зможе нічого зробити. Необхідно зібратися з думками і знайти рішення. Допомоги чекати нізвідки, доведеться розраховувати тільки на свої сили. Він повинен зрозуміти, як позбавитися від Денни. Решту не має значення.
«Меч Істини, — подумав Шукач. — Денна підпорядкувала собі магію меча». Що, якщо, пожертвувавши чарівною зброєю, він зуміє звільнитися від влади Денни? Річард рішуче потягнувся до меча і тут же завмер, пронизаний болем магії.
Він побрів далі нескінченною низкою залів. До покоїв Денни було ще досить далеко. Даркен Рал говорив, що, якщо Річард захоче покинути Народний Палац, ніхто з правоохоронців цьому не стане на заваді. Може, йому вдасться повернути до виходу? Дійшовши до чергової зали, в якій було кілька дверей, він спробував здійснити свій намір. Одразу ж приступ нестерпного болю повалив його на коліна. Лише закликавши на допомогу всю волю, Річард зумів доповзти туди, де йому не заборонялося перебувати. Перш ніж продовжити шлях, він дозволив собі короткий перепочинок.
Над головою задзвонив дзвін, скликаючи мешканців Палацу до вечірньої посвяти. Що ж, він готовий виконати ритуал. Принаймні буде час подумати. Річард рішуче попрямував до найближчої майданчику для посвяти. Це був одна з тих майданчиків, що подобалися йому більше всього: малолюдний, спокійний, з невеликим басейном. Річард підійшов до самої води, став на коліна, опустив голову і почав монотонно повторювати вже звичні фрази: «Магістр Рал веде нас. Магістр Рал наставляє нас. Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї — наша сила. У милосерді твоєму — наше спасіння. В мудрості твоїй — наша смиренність. Все наше життя — служіння тобі. Все наше життя належить тобі». Свідомість очистилася. Річард позбувся всіх страхів, тривог і хвилювань і дозволив думкам текти вільно, ні на чому не зупиняючись. Посвячення завершилося. Річарду здалося, що весь ритуал зайняв кілька секунд. Він встав з колін, посвіжілий і оновлений, і пішов далі.
Зали, сходи і коридори, через які він йшов, підкорювали вишуканістю. Річард не переставав захоплюватися ними. Він не в силах був зрозуміти, як Даркен Рал, людина низька і підла, змогла оточити себе подібною красою.
Все на світі має зворотний бік. Дві сторони магії.
Річард перебрав у пам'яті всі випадки, коли в ньому пробуджувалася та дивна, самому йому невідома влада. Вперше це сталося, коли він пошкодував принцесу Віолетту. Потім — коли страж королеви підняв руку на Денну. Ще раз — коли його охопило співчуття до Денни і пекучий біль через те, що з нею зробили. Сила ця пробудилась і при думці про те, що Даркен Рал стане мучити Келен, і нарешті — коли люди Рала заподіяли Денні біль. Він згадав, що всякий раз, коли це траплялося, очі йому застилало палаюче біле марево.
Він знав, що це магія меча. В минулому магію меча теж викликала його лють, але тут була лють зовсім іншого роду. Він згадав колишні відчуття, коли оголював меч: гнів, обурення, ненависть, жага крові.
Річард застиг, як вкопаний, посеред величезної зали. Час був пізній, мешканці Палацу вже спали, навколо не було ні душі. Хвиля холоду з голови до п'ят облила його. По шкірі пробігли мурашки.
Дві сторони магії. Він все зрозумів.
Дяка духам.
Він повністю опанував магією меча, і все навколо затопило біле сяйво.
Оповитий білим серпанком магії, майже в трансі, зачинив він двері в покої Денни. Тепер він до кінця опанував магією меча, опанував її білим сяйвом, її радощами і печалями. В кімнаті панувала тиша. Тьмяно мерехтів світильник. У невірному світлі всі предмети відкидали на стіни примарні танцюючі тіні. Повітря було наповнене ароматами пахощів, змішаних з слабким запахом згорілого масла. Денна, оголена, з розпущеним довгим волоссям, сиділа на ліжку, схрестивши ноги. Руки її безвольно лежали на колінах. На грудях висів ейдж. Вона сумно подивилася на Річарда.
— Ти прийшов вбити мене, коханий? — Прошепотіла Денна.
Він повільно кивнув, не відводячи очей.
— Так, пані.
Легка посмішка торкнула її губи.
— Ти вперше назвав мене просто «пані». Раніше, звертаючись до мене, ти завжди говорив: «пані Денна». Це щось означає?
— Так, моя повелителько. Це означає все. Це означає, що я тобі все пробачив.
— Я готова.
— Чому ти роздягнена?
Світло лампи відбився в її зволожених очах.
— Тому, що весь мій одяг належить Морд-Сіт. Нічого іншого у мене немає. Я не бажаю померти як Морд-Сіт. Я хочу піти з цього світу такою, як колись увійшла в нього. Просто Денна і більше ніхто.