Перше Правило Чарівника
Шрифт:
Через кілька хвилин дотик повторилося. Річард заціпенів. Щось залізло йому під штанину і поповзло вгору по нозі. Холодне, вологе, слизьке. Невідома м'яка і слизька тварина спокійно, по-хазяйськи впевнено ковзала по шкірі, неухильно підбираючись до внутрішньої сторони стегна. Річард знову смикнув ногою, але тварюка і не подумала лякатися. Вона діловито заходилася тикати чимось твердим у різні точки ноги, немов вибираючи, де пом'якше. Судячи з усього, пошуки увінчалося успіхом: Річард відчув різкий біль, і щось гостре проткнуло йому шкіру. З дна душі, погрожуючи затопити свідомість, знову став підніматися звірячий жах, але тепер Річард не дозволив паніці оволодіти собою.
Вибору не залишалося. Він з силою видихнув з легень
Лаз став ще вужчим. Річард вже не міг зітхнути. Ногу пронизав пекучий біль. «Головне, не піддаватися паніці. Інакше смерть», — твердо сказав собі Річард. Він почав обмацувати пальцями кам'яні стіни тунелю. Раптово рука натрапила на якусь нерівність, після якої була порожнеча. Невже кінець ущелини? Вихід з пастки, в якій він застряг? Річард видавив з легень останні залишки повітря. Тварюка вперто продовжувала свердлити йому ногу, завдаючи нестерпного болю. Ззаду, з непроглядній темряві, долинало сердите клацання і бурчання. Річард простягнув руку, ухопився кінчиками пальців за край скелі і різко відштовхнувся ногами. Йому вдалося просунувся ще трохи, вивільнивши руки по лікоть. Тварюка цілком освоїлася з обстановкою і, затишно влаштувавшись на його нозі, все глибше утикала під шкіру щось гостре, схоже на кігті кошеняти. Річард не міг навіть кричати. Він з силою протискувався вперед. Ногу пекло немов розпеченим залізом.
Меч, факел і в'язанки очерету з шумом і гуркотом впали вниз. Упираючись ліктями, Річард по пояс висунувся з ущелини і судорожно ковтнув ротом повітря. Гострі гаки, вчепилися в ногу, потягнули його назад. Річард вибрався з дірки і покотився вниз головою по крутому кам'яному схилу.
На овальній кам'яній підлозі яйцевидного грота продовжував горіти факел. Відразу за ним лежав Меч Істини. Ковзаючи по камінню, Річард простягнув руку вперед, готуючись відразу ж вихопити меч. Але невідома тварина явно не збиралася випускати здобич. Вона ще глибше встромила йому в ногу довгі криві кігті і різко потягнула на себе. Річард завив від болю, відлуння підхопило його стогін, спотворило, посилило і рознесло по печері. Він висів вниз головою, наполеглива тварюка намертво вчепилася пазурами йому в ногу. Річард зрозумів, що до меча не дотягнутися.
Кігті повільно тягли його назад, роздираючи плоть і завдаючи немислимих страждань. Річард знову закричав. У відповідь під другу штанину ковзнуло ще одне щупальце і почало неспішно досліджувати м'язи ікри.
Річард витягнув ніж, зігнувся, дотягнувся до щупалець і кілька разів з силою полоснув по них клинком. З глибини тунелю долинув тонкий пронизливий вереск. Кігті розтулилися. Річард заковзав по кам'яному схилу і зупинився поруч з факелом. Вхопившись лівою рукою за піхви, правою він вихопив меч. В ту ж мить з чорного отвору виповзли, звиваючись, змієподібні відростки. Обережно обмацуючи камені, вони рушили до Шукача. Одним помахом чарівного меча Річард відсік кілька щупалець. Печеру озвучило несамовите виття, і обрубки зникли в темряві. З чорних глибин донісся низький рик.
У мерехтливому світлі факела, що валявся на дні грота, Річард зумів розгледіти, як крізь щілину до нього протискується величезна туша, що розбухає прямо на очах. Шукач не міг поки дотягнутися до неї мечем, але твердо знав, що не відчуває ні найменшого бажання ближче познайомитися з мешканцем печери.
Одне з щупалець захлиснуло його навколо талії і відірвало від землі. Річард не пручався. У тьмяному світлі зловісно заблищали очі, хижо втупившись в Шукача. Чудовисько відкрила пащу, демонструючи два ряди величезних гострих зубів. Коли щупальце підтягло Річарда ще ближче, він безмовно встромив меч в його око. Пролунав страшний рев, і щупальце послабило хватку. Не зволікаючи ні секунди, Річард стрімголов кинувся вниз.
Тварюка втягнулася назад у розколину, слідом за нею, звиваючись, зникли огидні відростки. Рев звучав все тихіше й тихіше і незабаром замовк зовсім. Очевидно, чудовисько відмовилося від наміру поласувати і поповзло назад в чорні глибини.
Коли Річард усвідомив, що небезпека минула, у нього підкосилися ноги. Він сів на дно грота і почав тремтячими пальцями розчісувати волосся. Нарешті дихання відновилося, він заспокоївся і почав потроху приходити в себе. Страх пройшов, повернулося відчуття невідступного пульсуючого болю в понівеченій нозі. Штанина наскрізь просякла кров'ю. Річард вирішив, що зараз все одно не зможе зайнятися ранами. Спочатку він повинен добути яйце. Зовні в грот вже проникало тьмяне світло. Річард повернув у широкий тунель і зашкутильгав до виходу.
Його зустріли ранній світанок і пташиний щебет. Виглянувши назовні, Річард побачив, як прямо під отвором у скелі, трохи нижче по схилу, діловито снують дюжини короткохвостих гарів. Він у знемозі привалився спиною до холодного каменю. Спершу треба вивчити обстановку і поміркувати, а вже потім рватися в бій. Річард перевів погляд на яйце, оповите хмарою пари. Навіть з такої відстані було очевидно: яйце занадто велике, щоб протягти його тісними підземними коридорами. До того ж Річард аж ніяк не прагнув знову опинитися в печері Шадріна. Йому і без того вже з надлишком вистачить вражень на все життя. Значить, йти назад тією ж дорогою він не може. Як же тоді викрасти яйце і принести його драконисі? Скоро світанок. Він повинен знайти рішення.
Хтось вжалив його в ногу. Річард машинально пристукнув комаху долонею. Це виявилася кривава муха.
Він подумки застогнав. Тепер гари можуть виявити його з хвилини на хвилину. Запах крові неодмінно приверне їх. Необхідно терміново щось придумати.
Коли Річарда вжалила друга муха, його осінило. Він негайно витягнув ніж і розрізав просякнуту кров'ю штанину на тонкі смуги. До кінця кожного клаптя Річард прив'язав по камінчику і наостанок ще раз ретельно витер з ноги всю кров.
Потім він дістав подарований Птахоловом свисток, затиснув його в зубах і щосили дмухнув. Підібравши одну із заготовлених смужок тканини, Річард розмахнувся і, розкрутивши її над головою, запустив в саму середину скупчення гарів. Камінь, немов випущений з пращі, зі свистом полетів в ціль. Річард жбурляв закривавлені клапті все далі і далі, в зарості чагарнику праворуч від печери. Втім, його мало турбувала точність кидання. Головним було інше: клапті піднімали в повітря хмари кривавих мух. Від такої великої кількості свіжої крові вірні супутниці короткохвостих гарів впали в шаленство.
У небі з'явилися птахи. Спочатку одиниці, потім десятки, сотні, голодних птахів. Вони стрімко пікірували на Палаюче джерело, на льоту заковтуючи кривавих мух. Ті, що були сміливіші, наскакували на приголомшених гарів і скльовували мух прямо у них з черева. Схопивши здобич, птиці стрілою злітали в небо, щоб через пару митей знову каменем кинутися вниз. Гари з дикими криками кинулися в різні боки. Деякі, залопотівши крилами, піднялися в повітря і почали ловити птахів. Але замість кожної птиці, спійманої Гаром, з'являлася сотня нових.
Річард, пригнувшись, кинувся вниз по схилу, стрімко перескакуючи з каменя на камінь. Він навіть не намагався ховатися або ступати тихіше, перебуваючи в повній впевненості, що гари його не помітять. І дійсно, біля палаючого джерела творився майже кінець світу. Мухи хмарами кружляли над скривавленими ганчірками, птиці хапали мух, збожеволілі гари, волаючи і завиваючи, ганялися за птахами. Повітря загусло від пір'я. «Якщо б тільки Птахолов міг би це побачити…» — Усміхнувшись, сказав про себе Річард.