Перстень Борджія

Нефф Владимир

— Вельможних і виняткових, — перебила кардинала герцогиня–вдова, яка слухала цю музику слів з приплющеними повіками. — Нічого не пропускайте, я знаю цього листа напам’ять.

Юний кардинал притлумив віддих і після короткої паузи провадив далі:

—…таких вельможних і виняткових, як Ви, не залишаються в таємниці; отже, і до Вашого нікчемного слуги, що пише ці рядки, з гуркотом морського прибою проникла у його тускул [5] на острові Монте К’яра новина про те, що Ваша високість зволила запросити до свого двору в Страмбі таку собі співачку, кажуть, вельми доброчесну й цнотливу, до того ж, як розповідають, здібну, відому всім під іменем La bella Олімпія.

5

Затишок,

спокійне місце (від назви давньоримського містечка Тускул, Тускулюм, де були літні вілли знаті, в т. ч. Ціцерона)

— Такт, — зауважила герцогиня–вдова. — Можливо, він і парвеню, але має такт. Характеризує Олімпію як співачку вельми доброчесну й цнотливу, до того ж, мовляв, здібну — і все, крапка. От і добре, адже нічого іншого не потребує. Не те, що мої мокрі курки, які в присутності господині, у моїй, ваша ласка, присутності підносили Олімпію до неба, мов перше диво світу, солодку Сирену, сліпуче сонце. Але читайте далі.

І юний кардинал провадив:

— Так само я довідався, оскільки світ замалий, що згадана Олімпія своїм виступом у Страмбі збирається завершити турне по Італії і повернутися просто до Рима; і тут я, власне, наближаюся до предмета своєї надокучливості і звертаюся до Вас, найсвітліша пані герцогине, з зухвалим проханням: чи Ви, бува, не закинули б у цій справі за мене слівце й не витлумачили б згаданій Олімпії моє прохання, щоб вона відклала на день чи два своє повернення і зупинилась на острові Монте К’яра; мавританська княгиня, що там саме перебуває, яка, правда, подорожує інкогніто — тому не насмілююся відкрити її ім’я — у товаристві своїх шести синів, дуже хотіла б побачити й послухати Олімпію; мабуть, не слід і нагадувати, що, коли йтиметься про винагороду за її блискучий виступ, я готовий виконати будь–які вимоги. На цьому закінчую, наляканий власною сміливістю, адже лише тепер, коли листа написано, я зі страхом усвідомлюю до кінця своє зухвальство. Тому цілком зайвим, Мадам, було б, щоб Ви марнували свій час і писали відповідь на мого листа. Гонець, мій слуга, який Вам його вручить, зачекає перед порталом Вашого палацу на результат Вашого клопотання. Якщо моє прохання буде задоволено, співачка може вирушити, коли їй буде завгодно, хоча б і відразу, в дорогу до Ріміні. Там назустріч виїдуть мої люди і проведуть її на палубу моєї галери «Буцентаврус», яка зараз стоїть на якорі в моєму приватному доку, де на час перебування на острові її кареті та запрягу буде приділено якнайпильнішу увагу.

Тисячу разів перепрошую Вас, найсвітліша пані герцогине, за таке зловживання Вашою ласкавістю. Нехай добрі духи виразно й послідовно діють на Вашу користь.

— Читаєте ви на диво добре, — мрійливо зауважила герцогиня–вдова, коли юний кардинал закінчив. — Я попрошу вас прочитати цей шедевр стилю й бонтону ще раз, але не зараз. Нічого, я почекаю, поки ви повернетесь.

— Звідки, тітонько?

— З острова Монте К’яра, — сказала герцогиня–вдова, ніби йшлося про цілком природну річ. — Отже, ми домовились: Олімпія прийняла запрошення, а ви її туди супроводжуватимете.

Цього разу юний кардинал розлютився насправді.

— Тітонько, чи ви усвідомлюєте, хто я такий? Як кардинал я стою лише на дві сходинки нижче від самого Бога, відразу після папи; і я маю їхати непроханим гостем до якогось невідомого пройдисвіта, підозрілого графа, мабуть, спритного шахрая, про якого нічого не знаю, крім того, що

він уміє майстерно підлестити таким, як ви, шанолюбним жінкам?

— Якщо вже ви згадали про ті сходинки, — сказала герцогиня–вдова, — то пригадайте, будьте ласкаві, що Ісус Христос стояв на найвищій з усіх можливих сходинок, одначе ходив, і без запрошення, у гості. Та поговорімо відверто. Йде мова про те, що нам при нашому скрутному становищі треба заприязнитись з людиною, яка має надмір усього, чого лише може бажати людина, за винятком шляхетності, яка, в свою чергу, є тим єдиним, що у нас залишилось. Ясно як Божий день, що ця рюмса Олімпія була для нього лише приводом, щоб налагодити з нами стосунки, і ми не маємо права вибити його м’ячик в аут. Таке ми не зробимо. Ви поїдете на острів Монте К’яра з Олімпією під тим приводом, що вже давно збиралися здійснити туди місійну подорож.

Юний кардинал занімів.

— Місійну подорож? — вигукнув він, прийшовши до тями.

— Так, ви не помилилися, місійну подорож.

— Шановна тітонько, — мовив юний кардинал, —

хоча я, незважаючи на свій високий церковний сан, надто мало розуміюся на всьому, що стосується нашого святого віровизнання, але все ж таки знаю, що місійну подорож здійснюють до жовтих китайців, до негрів у чорну Африку чи до індіанців у Америку, але не на острівець, який донедавна належав папі і віддалений лише на кілька морських миль від італійського узбережжя.

— Кому він належав раніше, це несуттєво, бо він був безлюдним, — заперечила герцогиня–вдова. — А зараз на ньому повно люду, якому граф, кажуть, щедро платить, але не більше; їхні духовні, релігійні потреби він задовольнити не може. Зверніться до них з промовою і запитайте, чого вони потребують, може, священика чи новий храм, то ваша справа. Я вже розмовляла про це з вашим побожним секретарем, патером Люго. Він цілком погодився зі мною — нехай, каже, Illustrissime їде в місійну подорож, може, це його відверне від клопотів. Що вас турбує, Джованні?

— Нічого, тітонько, я не знаю, що це спало патерові Люго на думку.

— Приємно чути. Ну, готуйтеся в дорогу.

Так і сталося: сильна енергія герцогині–вдови Діани й могутній організаційний талант таємничого графа ді Монте К’яра злилися в єдине благодатне й чудово діюче ціле. Отож за неповну годину юний кардинал Джованні Гамбаріні сів у єдиний пристойний екіпаж, що залишився у герцогській стайні після згаданих вище народних гулянь, викликаних утечею герцога Петра із Кукані, і вирушив у напрямку Ріміні відразу за величезною подорожньою колимагою Прекрасної Олімпії.

Як було передбачено, коли вони наблизилися до Ріміні, назустріч їм виїхало двоє слуг графа ді Монте К’яра і провели їхні карети до особистої графської стайні за його особистим доком. Там на них накинулася зграя слуг і служниць, які вочевидь жадали, аби їм дозволили розпрягти, нагодувати, напоїти, вичистити шкребницями, тобто забезпечити усім необхідним їхніх коней, пообмітати й помити їхні карети; кардиналові і співаччині речі, її арфу й клавесин підхопили інші слуги й з любов’ю і дбайливістю перенесли на палубу галери «Буцентаврус», пречудового судна, всуціль покритого золотом і вишуканим різьбленням, з двадцятьма п’ятьма веслами з кожного боку і двома щоглами з трикутними латинськими вітрилами.

Прекрасна Олімпія тримала себе з кардиналом холодно й стримано, адже, добре знаючи світ і людей, підозрювала, що вчора він подарував свого персня напідпитку і що сьогодні супроводжує її під смішним приводом місійної подорожі лише задля того, щоб позбавити свого подарунка, наприклад, примусити висловити святенницьке прохання і обміняти дорогоцінного персня на стебельце соломи з ясел новонародженого Христа чи якесь подібне безглуздя, як з нею недавно вчинили після гала–концерту в римській віллі кардинала Сціпіона Боргезе. Громада ж записала Олімпії цю пригоду в актив, твердячи, буцімто цей обмін відбувся за безпосередньої ініціативи Олімпії, отож вона мала з цього добру рекламу, але реклама ця, хай йому дідько, була з біса дорогою. Тому Прекрасна Олімпія подорожувала у своїй пузатій кареті сама, навіть не запросивши кардинала пересісти до неї і скласти їй товариство. Оскільки ж на палубі галери вона вже не могла перешкодити йому підійти до себе, то поводилася як свята Доротея: перебирала чотки й міркувала; справді ж бо ніхто в цілій Італії, за винятком коханого чоловіка, відомого майстра Карло Тесті, навіть у гадці не мав, що її життя не легке, а навпаки, вельми обтяжливе, і вона, божественна співачка, мусить добре крутитись, щоб трималося купи все, що стосується її ремесла: її слава, її голос, її бездоганна репутація, легенда про її красу, її репертуар, а її гроші щоб знаходилися в безпеці.

Попутний вітер був такий сильний, що пливли без весел. Море грало швидкими, але плавними хвилями; вітер віяв у напрямку морської течії, тому море не хвилювалось. За якісь півгодини легкого й приємного плавання на обрії з’явилася спочатку хмара птахів і лише потім стало видно туманну пляму, що з кожною миттю набувала все чіткіших і чіткіших обрисів і яку люб’язний лоцман назвав мандрівникам метою їхньої подорожі, гаванню острова Монте К’яра.

З’ясувалося, що чутка, завдяки якій ця гавань виросла до таких колосальних розмірів, що гавані Венеції і Генуї поруч з нею виглядали ніби човнові станції, хоча й перебільшувала, як завжди, але зовсім не безпідставно, бо розміри гавані, збудованої на навітряному боці острова, справді були такими, що туди можна було вмістити весь флот