Перверзія

Андрухович Юрий Игоревич

Перебуваючи згодом у монастирі, Ада розвинула в собі рідкісну здатність до любовного мріяння. Це траплялося під час безконечних відправ або щоденних лекцій, їй вдавалося таким чином перемкнути свідомість і душу, себе всю, що за один крок від амвону, перед самісінькими ликами святих і пророків, овіяна солодкими пахощами й обсипана вітражними блискітками, вона відчувала, як цілують її темноокі хлопці, щось нашіптуючи невідомими мовами і повсюдно її торкаючи, дістаючи, розворушуючи, аж одного дня, втупивши зволожений погляд в оголеного святого Себастьяна, спізнала те, що от-от із нею станеться втіха, досі небувала, святий мав напружений мускулястий живіт, тонкі

стегна і напіврозтулені губи, увесь засіяний стрілами поган, він тримався твердо і напружено, як дерево, він гідний був стати її коханцем і став ним, аж вона зі стогоном поповзла на гранітні плити підлоги, і кілька подруг вивели її надвір, цілком щасливу.

Кого ще назвати в цьому переліку? Можливо, Бертрана, темношкірого університетського приятеля з часів першого Адиного одруження, який покохав її просто між стелажами бібліотеки, розклавши під нею десятитомник Вольтера у м'яких обкладинках? Чи Діно, губатого гобоїста з двірцевої капели другого чоловіка, що міг завести і довести її до непам'яті самим лише верхнім «до»? Чи безіменного морського офіцера, з яким цілу ніч їхала в одному купе з Риму до Женеви і який виявився ніби вилитим з гарячого мармуру? Чи єдинорога, що виник нізвідки, ніби з її ж таки срібного люстерка, у внутрішньому дворі Ка'д'Оро?

Зрештою, цілком окремо стоїть ніч кохання, проведена колись у ліжку абатиси, в минулому відомої циркової акробатки Ле.

А всього знати навіть нам не дано.

Що залишалося Перфецькому й Аді після оглядин базиліки?

Вийти на площу. Слухати живу Венецію. Дивитися на води лагуни. Розпізнавати в небі деякі сузір'я; якщо б на небі їх не виявилося — розпізнавати їх у міському освітленні, в електроспалахах. Не кваплячись, кав'ярня за кав'ярнею, рухатися в бік готелю. Розповідати одне одному про себе. Відчути цього вечора свою велику потрібність одне одному.

Як було насправді?

Ада знову йшла трохи попереду, піднявши комір плаща. Посилаючись на мігрень, вона хотіла чимшвидше дійти до готелю, зажити пігулки і сховатися під ковдру. При цьому казала, що Стах не зобов'язаний її супроводжувати, все місто — до його послуг, вона зоставить йому мапу і навіть, якщо є потреба, то й гроші.

Що на це Стах?

Ішов і далі за нею. Переважно мовчав. Коли потрапив у світляну смугу — під ліхтарною чи коло вітрини — було досить помітно, як йому хочеться взяти її бодай за руку. Але він цього не зробив жодного разу.

Чому?

Невідомо.

Зранку над містом навис густий передзвін шістдесяти і трьох церков старої Венеції: неділя. Наш мотоскафо просувався повільно, ніби навпомацки — непроглядний туман обсів береги, лиш де-не-де залишаючи просвіток для бані, лоджії, вежі. Здавалося, Хтось дотепер сипав згори нескінченні поклади борошна і вапна, хоч навмисне для цього призначений ритуальний Giovedi Grasso [26] відійшов ще півтора тижні тому. Я його не застав.

26

Тлустий Четвер (італ.), апогей венеційського зимового карнавалу, останній четвер лютого.

Венеція занурювалася в ніщо. Прибившись до берегів Сан Джорджо Маджоре, ми побачили тільки рештки і шмаття — основа будівель наче й не існувала, пожерта туманом. І лише ангел на самому верху дзвіниці продовжував своє вічне обертання, недосяжний сторож Островів.

А якщо такий туман буде і у вівторок?

А якщо такого

туману не буде у вівторок?

Що тоді?

Ми зійшли на берег і, взявшися за руки, щоб не погубитися, рушили до монастирських приміщень. Хтось уголос жалкував, що не відбулося купання з гостесами. Хтось інший заперечив, що якраз відбулося і то незле. Хтось іще — що загубив свого коня. Я хотів побачити Аду, але це було неможливо, хоч вона, певно, йшла десь зовсім поруч. Даппертутто зустрічав нас при брамі з обіймами, гостесами і сигаретою. Він устиг продемонструвати свою увагу і приязнь кожному. Мене, назвавши Парфумським, запитав, чи не траплявся мені синьйор Мавропуле, який, мовляв, уже, здається, таки приїхав до Венеції, але ще не з'являвся, мабуть, на день-другий затримавшись у набряклій скандалами атмосфері зимового казино Вендрамін-Калерджі. Синьйор Мавропуле полюбляє азартні забави, а в рулетку йому завше дико таланить.

Усі були схожими на себе. Маєстатично проплив Казаллегра, підтримуваний з обидвох боків правнучками, похитуючи головою, схиленою допереду, здається, він ще спав. Шалайзер, повиснувши на плечі в нижчого зростом Джона Пола, по-чаплиному переставляла довгими цирлами в непрасованих штанях, ніби досі не бачила дороги й боялася спіткнутись об череп з гадюками. Джон Пол, тягнучи на собі добру половину пані Шалайзер, у той же час перебував деінде, і старезні настінні розписи, напевно, ввижалися йому якимись золотими лісами на берегах Ямайки. Схвильовано трималися купи обидва сьогоднішні доповідачі — Ґастон Дежавю, сама Підготовленість і Зібраність, щільно обтягнутий сірим балетним трико, в накидці з чорного шовку, і Альборак Джабраїлі, зодягнутий майже по-військовому, в наскрізь простреленому береті.

Прошелестіла тінь Елеонори Дузе.

Усі були на місці.

Я не бачив Ади.

Ми розмістилися за одним-єдиним, зате неосяжним і овальним столом, над яким я ще схилюся докладніше й тоді опишу його: мені здається, щось у ньому сидить.

Головуючий Казаллегра у властивій йому манері, роблячи десятихвилинні павзи між реченнями, усе ж проголосив початок другого дня, а щодо підсумків першого відзначив його цілковитий успіх, зокрема свою доповідь. Гості трохи поаплодували. Тоді було з глибоким сумом заявлено про дальшу неприсутність палко всіма очікуваного Цуцу Мавропуле. Узявши репліку, пані Шалайзер повідомила, що вчора по обіді, як їй здається, бачила його, припертого до стіни Палацу Дожів. Він був жахливо п'яний і не міг рушити з місця. Нагадував біблійного Ноя. Репліку пані Шалайзер було вислухано з поштивістю.

Тоді, нарешті, право виступу перейшло до Гастона Дежавю, той оголосив тему, злегка пританцьовуючи на подіюмі, я начепив слухавки із синхронним перекладом і поринув у своє.

Адо, говорив я подумки, благав, молив і канючив, як пес побитий. Адо, Адо, Адо, де ти, Адо.

Адо де ти Адо хто ти.

О Адо. Оазо.

О ти Адо.

То я Адо а ти хто ти.

То ти де ти отут Адо.

А я Адо: ая Адо.

Ади Адо: хочу аду.

Айно Адо. Алло Адо.

Один Адо кричу хочу.

Аді оду. Дую: Адо. Ду ю Адо?

Де ти хто ти кличу тута.

Ходи Адо до ня радо. Іди Адо.

Аз і Ада — Азіяда.

Або Аду або яду.

Ілі яду ілі Аду.

Де ти Адо бо я впаду.

Був я годен тепер Адин.

Був один тепера Адин.

Був я Один тепер Адин.

Був я ладен тепер Адин.

Ані ладан.

Або краден або жаден все 'дно Адин. Все — дно аду.

Нема Ади нема ради.

Сі до Адо соль до Адо ре до Адо Ельдорадо.

Моя Адо моя вадо!