Планета Фей
Шрифт:
— Отже в Наталки прижився орган позаземної істоти? Вона стала першим експериментом такого роду?
— Можливо, ця амазонка була такою ж людиною як і ми з тобою, вона могла вціліти після аварії якогось космольоту.
— Де її труп?
— Тарас бачив, як вона ожила, пройшла крізь ковпак кріокамери і втекла. Але залишилися її одяг і зброя, дуже старовинні як і алебарда, що стирчить в радіоточці.
— Абсурд.
— Згідний з тобою, але ж весь цей абсурд я сам пережив.
— А зараз з тобою що?
— Легка застуда, нічого серйозного.
— А у мене болить голова, Тарас шморгає носом і теж виглядає не
— Думаєш, що моя хвороба заразна?
— На всякий випадок дозволь зробити аналізи.
— Звичайно. Якби я думав головою, а не іншим місцем, то б сам давно перевірив себе.
Вони пішли у медпункт. Коли б енергомережа працювала, усе можна було б зробити за лічені хвилини, а так довелося розглядати проби крові та мазки слизової протягом години під звичайним мікроскопом із сонячними призмами.
— Безперечно, в тебе — грип, звичайний грип. Ліки поставлять тебе на ноги через декілька годин, і все буде гаразд. — Дороті відклала предметне скельце вбік і відвела погляд від тубуса мікроскопа.
Остапа нагодували таблетками і порошками. Ліки, для попередження хвороби, прийняла і решта. За обідом Шуминський жваво розмовляв, пробував жартувати, намагаючись запевнити всіх, що його кашель і температура — дрібниці, проте йому не повірили. Слабкий, але добре помітний сірий відтінок під його очима говорив сам за себе. Деколи покашлював Береговий, незважаючи на солідну дозу ліків, яку він випив годину тому. Цей кашель кригою впинався у свідомість і руйнував надію на щасливий кінець міні-епідемії.
Під вечір командору стало гірше. Він перестав прикидатися здоровим і врешті ліг в ліжко. Кілька разів на нього нападали такі довгі приступи кашлю, що у його супутників закрадався сумнів, що вони коли-небудь закінчаться. І не було жодних приладів для обстеження, адже всі медичні тестери працюють тільки з енергомережею, тому проаналізувати, вивчити і спрогнозувати хворобу неможливо. Саме це і не давало всім спокою.
Скоро дихання Шуминського стало рівнішим і спокійнішим, гарячка дещо спала, і сірість не так різко кидалась у вічі. Його ще годували термопірином, антибіотиками і на ніч "залили" снодійним. Біля дев’ятої він спокійно заснув у своїй спекотній кімнаті. Двері до його каюті відчинили навстіж, щоб з холу хоч трохи надходило свіже повітря. Тарас пообіцяв, що кілька разів навідає вночі свого товариша, а Едмінгтон підмітила, що йому б самому не завадила нічна доглядальниця. Береговий заснув, щойно впавши на ліжко.
На мить жінки залишилися самі в холі, їхні погляди зустрілися. Хвойна винувато посміхнулася. Побачивши цю усмішку, Дороті зупинилася і прихилилася до одвірка.
— Ти щось хотіла сказати?
— Так. — білявка підійшла ближче і знову в її очах зблиснуло подвійне дно невинності і каяття. — Я хочу поговорити про наш поцілунок.
— Я слухаю, але тільки одна ввічливість втримує мене на місці.
— Мені соромно за вчорашній вчинок і дуже незручно. Обіцяю більше такого не робити. Пробач!
Дороті подивилася у темряву в дальньому куті, потім перевела погляд на єдину лампу в холі.
— Так ти мені пробачаєш? — здається цій дівці справді соромно. Так їй і треба!
— Пробачаю і забудемо про те, що сталося.
Білявка від радості ледь не застрибала на місці і пішла спати, неначе дитина, яка наробила збитки, а їй взяли й все вибачили й не покарали.
Крізь гарячу
У холі немає нікого, порожньо, а вже двадцять хвилин по десятій. Усі ще сплять? Дороті ковтнула таблетку, щоб збити температуру, і зайшла до каюти Тараса, — він теж спить. Але сон його незвичний: рот широко відкритий, дихання важке, в кутиках губ застиглі тяжі слини, очі оточені набряклими мішками неприродного металевого кольору, з горла вириваються глухі хрипи. На підлозі до килиму прилипла термічна стрічка — 38,70 ?. Чому не подіяли звичайні ліки? Хочеться відразу знайти логічне пояснення дивному прогресуванню цієї хвороби.
У пам’яті поступово випливають експерименти Селвінга. Де ж його щоденник досліджень? І чи взагалі він його вів? Селвінг колись вивчав хвороби лісових мишей, популяції яких розкидані по всіх листяних узліссях і галявинах. Він намагався виділити вірулентні віруси мишачого грипу, щось говорив про новий тип вірусів НІТ 28а, але на диск своїх досліджень не записав, бо не досягнув у цій галузі достовірних результатів. Але пошук його щоденника потрібно відкласти на потім, а зараз необхідно розбудити і поставити на ноги всіх на станції. Якщо їй і Береговому настільки погано, то що вже казати про Остапа? Не дай Боже..!
— Тарасе, вставай! Ну вставай же!
Ледве чутне буркотіння у відповідь. Він занадто слабкий, щоб одразу прокинутися.
— Вставай! Тобі не можна більше спати.
Повіки Берегового затремтіли і з губ злетіло тихе прохання не турбувати. Так справа не піде, може, холодна вода допоможе?
У ванній Дороті побризкала лице холодною водою і витерлась рушником. Трохи легше, здається і температура впала, хоч біль у голові й залишився. Тут вона побачила себе у дзеркалі. Перше, що впало у вічі, була сіро-металева тінь під очима і потріскані губи. Отже, це не жарти, епідемія і справді підкосила всіх у "Раю".
Пригорща води одразу ж вивела Тараса із сонного заціпеніння. Він затряс головою, витерся ковдрою і сів, спершись спиною до стіни, потім подивився на свою мучительку і знову звалився на ліжко, не зважаючи на мокрі плями на постелі.
— Я хворий. Дуже!
— Усі хворі. Вставай, потрібно зайти до Остапа.
— Тоді стягни мене з ліжка, бо я сам не встану.
— Ще раз поллю!
— Ні, тільки не це. — Тарас звісив ноги вниз, намацав мокрими п’ятами підлогу, підвів голову. — Мене тягне у горизонтальне положення.