Побачити Алькор
Шрифт:
— Якби справді впали, то не дали б сховатись у хаті, — заперечив Корецький, витягаючи з шафи молоток. — І ще одне: якщо вони відчинили перші двері, чому не змогли відчинити другі? Вірніше — чому не захотіли? Я так зрозумів, що ці могильщики — різкі хлоп'ята й тягнути кота за хвіст не звикли. Тут яка нестиковочка, дівчатка. Конкретна така нестиковочка.
Обстукавши циліндр молотком, Роман Олександрович знову взявся його розкручувати. Тепер справа рушила — пенал скрипнув, і його верхня половинка змістилася на чверть оберту. Корецький знову обстукав місце з'єднання і зрушив гвинтову конструкцію ще на півоберта. Циліндр виявився впертим охоронцем таємниць. Він чинив спротив майже годину, але
— Кабалістична таблиця. Або ж астрологічна. Стародавня, — визначив Корецький. — І нащось у вигляді кільця. Дивно…
— Напевно, її треба обертати навколо… чогось, — припустила Мармура.
— Можливо, — Роман Олександрович подивився на свої рудні долоні. — Але про це поміркуємо пізніше. Вам, красуні, буде таке завдання. Поки я прийматиму душ, приготуйте щось смачне і поживне. Останню добу я харчувався тільки сухим печивом.
Розділ 9
— А я й не казав, що це буде легке завдання, — шеф дивився на Лавра поверх окулярів. Коли товстун надягав окуляри, це свідчило, що агентство увійшлов справи, що потребували безпосереднього директорського контролю.
— Вони там шифровані і на страшних понтах, Іване Ваграновичу. Не признаються, що в будівлі сховані якісь цінності. Ну і те, що вони почали власне внутрішнє розслідування…
— Між іншим, наші вже пробили по базі цього твого Костиганова, — шеф дивився в ноут, де, як зрозумів Лавр, висвітилась «об'єктивка» на брата Пітера. — Він громадянин Словенії, в'їхав до України два тижні тому, раніше жив тут постійно, був одружений з громадянкою України, має з нею дитину. Розвівся у дві тисячі восьмому. По базі Інтерполу джентльмен не проходить, але до від'їзду мав зареєстровану нарізну зброю. Дозвіл на зброю дали, як я розумію, без належних підстав… От іще. Костиганов Пітер Венцелевич був співвласником приватного підприємства. Скажімо так, підприємства з поганою кредитною історією. Це ПП займалося розробкою та адаптацією програмного забезпечення. На початку кризи наш джентльмен вийшов з числа співвласників ПП, покривши свою частину боргів з продажу колекції раритетних мотоциклів. Отакої. Квартира у Києві, де живе колишня дружина, досі записана на нього… Ніяких компроматів. Позитивний заможний європеєць. Бізнесмен. Колекціонер.
— Мутний він.
— Це лише твоє суб'єктивне враження, Лавре Станіславовичу. І нічого, окрім враження. Якщо він тобі не заважатиме, можеш його просто ігнорувати. Не заморочуйся на їхніх темах. Веди свою лінію. Зараз ти напишеш їм рекомендації по охоронному обладнанню, а я спробую зв'язатися з ментами, які там на землі працюють. Раптом вони просікли щось підозріле. Може, з агентури їм щось крякнули… Кажеш, їх двоє було?
— У будівлі двоє. Чоловік і жінка. Стріляла жінка.
— Жінка-стрілець — це вже щось. Це, скажімо так, не дуже типово для блатних. Більш подібне до найманців, терористів. Треба подивитися за прецедентами і у нас, і у сусідів. А завтра матимемо експертизу по кулях. Іди працюй.
Лавр підвівся з крісла. Він уже відчиняв двері, коли знову зазвучав голос шефа:
— Більше нічого не хочеш мені сказати?
— Тільки суб'єктивні враження, Іване Ваграновичу.
— Ну?
— Мені здається, що напад був якийсь несправжній… Що це була імітація.
—
— Безглуздо все виглядає. Проникнення до будівлі занадто погано організоване, не врахована сигналізація. Один із нападів був повністю пасивним, не мав чітко поставленого завдання. Дивні нападники.
— Зрозуміло, — кивнув директор. — А мене, скажу тобі чесно, дивує синхроніка цього нападу. Зауважив по синхроніці, ні? Дивись: от, скажімо, сигналізація спрацювала, коли вони відчинили двері. Припустімо, мисливці почули сигнал, відразу озброїлись і прибігли до сходів. Скільки треба йти від гостьових кімнат до тих сходів?
— Хвилину… Ну, якщо швидко, то секунд із сорок.
— Це якби вони точно знали, що проникнення відбулося з боку технічного входу. Але вони знати про це не могли, бо щиток сигналізації, як ти зазначив у звіті, там встановлено на першому поверсі. Треба було спочатку добігти туди і подивитися. Зорієнтуватись їм було треба. Значить, разом на все — хвилини три. Ну, нехай не три, а дві або дві з половиною, якщо рушниці були біля них, а не у сейфі. А нападники що робили всі ці дві з половиною хвилини? Для професіоналів — море часу. А вони, так виходить, увесь цей час стояли біля дверей, у коридорі. Або вони клоуни, або… — директор різко відкинув важке тіло на бильце крісла; воно жалібно скрипнуло, немов нявкнуло придушене кошеня. — Ти не питав того графа, чи як його там, скільки часу минуло від тривоги до перестрілки?
— Ні.
— А шкода. Варто було б спитати.
— Я ж кажу, Іване Ваграновичу, імітація.
— Не виключено, — погодився шеф. — Тоді можна припустити, що комусь було потрібно, щоби тим Храмом зацікавились.
— Або ж для виправдання приїзду туди Костиганова.
— Й дався тобі той Костиганов, — зітхнув шеф. — Гаразд, будемо відпрацьовувати і таку версію. Усі версії будемо відпрацьовувати.
Розділ 10
— А це хіба можна продати? — спитала Беконті, із сумні розглядаючи пергаментне кільце.
— Якщо навколо цієї штуки такий кіпіш, значить, вона чогось варта, — висловила логічне припущення Мармура. Вона досмажила заправлену овочами яєчню і тепер шукала підставку під сковорідку, щоби виставити свій шедевр на обідній стіл.
Корецький саме вийшов із ванни. Під теплими водяними струменями він обміркував, що робитиме із цвинтарною знахідкою. Серед братів було кілька знавців Кабали, але найвизначнішим з них вважався одесит Барський. Його очікували у Храмі через дві доби, коли брати планували розпочати приготування до Святоіванівської роботи [8] .
8
Святоіванівська робота— щорічне урочисте зібрання масонів перших трьох ступенів (символічних або Іоаннітських лож). Відбувається на вершині літа (на день Літнього Івана). З цього дня починається календарний відлік чергового масонського року.
«Запрошу Барського на вечерю до хати, накрию старому „поляну“», — вирішив Роман Олександрович, принюхуючись до апетитних ароматів, що линули з кухні. — Нехай він подивиться на цю хрєновину. А Грінченку треба розповісти про записку. Навіть якщо погрози — як поки що виглядає — і не пов'язані із Храмом, нехай агентство розбереться ще й з тими розкопувачами могил. Два в одному — дешево і сердито!"
— Що у нас так смачно пахне? — Корецький зайшов до кухні. Кожен його рух супроводжувався вітровим шелестінням атласного халату. — О, яка розкішна яєчня! До такої фундаментальної їжі не завадило б трошки вина. Наша гостя вживає вино?