Побачити Алькор
Шрифт:
— А ваші люди наїхали на бізнес Поліни Юріївни в Австрії, — відбила претензію Олеся. — Ми там за одну добу втратили двісті тисяч євро. Й це не рахуючи здешевлення акцій і втрачених на стадії підготовки угод.
— Ми співчуваємо, — сказав Великий Майстер. — Але це не до нас питання.
— Не до нас, — погодився Командор, який відверто роздивлявся розкішні форми Поліни.
— Я би хотіла це все залишити в минулому, — наголосила нова повелителька імперії Агамова. — Щоби ніхто нікому не виставляв ніяких пред'яв. Роз'їхались і забули.
— А ви, Поліно Юріївно, вільні
— Чи вільна я приймати рішення? — не зрозуміла запитання білявка (або зробила вигляд, що не зрозуміла). — Ви маєте на увазі підтвердження заповіту? Там усе законно. Я головна спадкоємиця Володимира й опікунша його сина. Право підпису в мене. Рішення у всіх справах тепер приймаю я.
— І на містичному рівні теж? — не вгавав Пітер. Ці глянцеві створіння його нервували: «Брешуть, чортові маріонетки, їхній хазяїн хоче виграти час для контрнаступу».
— Що це значить? — звернулася Поліна до своєї гламурної радниці.
— Я теж не розумію, — та примружила очі і спитала в Пітера: — Навіщо, як-вас-там-не-пам'ятаю, ви задаєте оці ваші гнилі запитання? Кажіть прямо: ми будемо домовлятись чи ви бажаєте продовжити воювати з нами?
— Ні-ні, війни ми не хочемо, — випередив Костиганова Великий Майстер. — Це не відповідає нашим фундаментальним принципам. Ми готові закрити цей конфлікт, якщо ви віддасте правоохоронцям кілершу, яка вбила сім'ю Вороненків, і компенсуєте моральні та матеріальні збитки всім потерпілим. У першу чергу, родинам Корецьких і Скоченків…
— …А ваші партнери, Максе, завтра відкличуть позови до наших закордонних фірм, — закінчила за нього Олеся.
— Нехай буде так, — після хвилинного мовчання погодився Великий Майстер. — Наші юристи зв'яжуться з вашим юридичним управлінням завтра після обіду.
Командор кивнув на знак підтримки цього рішення. Пітер промовчав. Він уже майже почав насолоджуватись тими хвилями ненависті, які линули від Олесі.
— Тоді мир? — заклична посмішка Поліни була такою досконалою, що могла звабити населення цілого чоловічого монастиря.
— Мир, — майже одночасно видихнули Командор і Великий Майстер.
Нічні сузір'я вже мерехтіли над призмою обсерваторії, коли Дашковський по стільниковому повідомив Лавра, що система «Периметр» встановлена й успішно пройшла попередні випробування.
— Директор в курсі? — поцікавився Лавр.
— Авжеж. Це він наказав подзвонити вам.
— Напевне, він також розпорядився щодо ваших подальших дій.
— Він сказав, що у тому випадку, якщо моя присутність у Храмі ще потрібна вам, Лавре Станіславовичу, я маю тут залишитись. Я вам потрібний?
— Ні, дякую, В'ячеславе Мироновичу, залишатись не треба. Ви можете їхати відпочивати.
— А ви?
— Я ще маю тут одну справу.
— А як у вас із транспортом?
— Мене обіцяли підкинути до міста.
— Тоді до побачення.
— І вам усього доброго. — Лавр подивився у сутінки за скляними стінами. На в'їздній брамі вже запалили прожектори. Костиганов затримувався, а він навіть не знав, де тут вмикач, як запалюється освітлення. Грінченко
Розділ 41
— Мусульмани люблять такі головоломки, — оцінив прощальний вірш Агамова добродій, якого звали Руслан. Він приїхав на прохання шефа і тепер зайняв одне з крісел директорського кабінету. Олегу Марковичу він здався непереконливим. Одноліток шефа, він виглядав років на десять старшим, мав одутле обличчя людини, яка зловживає алкоголем.
«Може, він і знав колись Коран напам'ять, але що він тепер знає, одному Аллаху відомо», — вирішив старший технік.
— А ви, кажуть, прийняли іслам? — поцікавився в новоприбулого Олег Маркович.
— Колись прийняв, еге ж. — Руслан повідомив про це так, як зазвичай кажуть про давні і згаслі події.
— І Коран добре вивчили?
— Його неможливо ані добре вивчити, ані вичерпати. Він є безкінечністю і вічним пробудженням світів.
— Поетично… Але ж є люди, які знають його напам'ять.
— Знають. Це їхній напрям, але це не фарз.
— Що таке «фарз»?
— Те, без чого не можна обійтись.
— Я десь читав, що в ісламі прийнято напружувати себе в ім'я Бога.
— У сурі про янголів сказано, що серед обраних числяться не лише ті, які випереджають [53] .
— Руслане, ти не ведися на провокації Марковича, — втрутився у богословську суперечку шеф. — Маркович у нас відомий діставальщик. Краще скажи мені, чи ти щось у тому вірші зрозумів?
— Цей вірш не мусульманський, не релігійний, — визначив Руслан. — Тут потрібно добре знати не Коран, і не шаріат, а, скоріше, східну літературу. Арабську, іранську. Це Іване, не до мене. Але я можу допомогти. Я запитаю племінника, він у мене хлопець мудрий, знає мови. Захистив кандидатську з історії. У нього навіть посольства замовляють консультації.
53
Руслан має на увазі аят 29 сури «Янголи»: «Потім Ми дали Писання у спадок обраним рабам Нашим; серед них і ті, котрі несправедливі до себе, є помірковані, а є й ті, котрі випереджають благими діяннями за волею Аллаха; це є велика милість!»
— Це нам підходить, — погодився директор. — Давай запитуй його вже. Тобі телефоном зручніше, чи як?
— По скайпу. Він зараз у Малайзії, там у них уже вечір, він тепер має бути біля комп'ютера.
Небіж Руслана направду виявився фахівцем. Він відразу пояснив значення назви селища та імена «Хасана» і «Асманак». Виявилось, що у селищі Радін у сімсот вісімдесят п'ятому році за християнським літочисленням помер халіф аль-Махді, Хасаною звали його улюблену і найвірнішу наложницю. Асманаком називався син і спадкоємець хана Кучума. Для того, аби з'ясувати, що Дим'ярит — це ім'я одного з казкових володарів джинів, знадобилося відвідати кілька мережових енциклопедій. Хто такий Абойрам, племінник Руслана з'ясувати не зміг.