Подих смерті
Шрифт:
Але Брейд нецеремонно провадив далі:
— Було б також цілком природно, якби покинута дівчина вирішила якось помститися.
— Що ви хочете сказати? — скрикнула Роберта.
— Ральфа могла вбити ти!
— Але ж це безумство!
— Як ти гадаєш, хтось інший міг би його вбити за фальсифікацію даних? — холоднокровно допитувався Брейд. — Хто ще міг про це знати? Чи хтось коли-небудь чув, як ви сперечались за це? — Брейд підвівся і нахилився над дівчиною.
Вона сахнулася.
— Ні… Гадаю, що… Я не знаю.
— А в лабораторії пізно ввечері ви не сперечалися?
—
— А хто міг вас почути? — Хто проходив коридором і підслухав вашу суперечку?
— Ніхто. Я не знаю. Ніхто не проходив.
— Послухай-но, Брейде, — втрутився Кеп Ансон, — навіщо ти залякуєш сердешну дівчину?
Брейд ніби не чув його слів.
— Хто підслуховував вас, Роберто?
— Я вже сказала вам — ніхто. Звідки мені знати?
— А може, він? — Брейд різко повернувся і вказав пальцем на Кепа Ансона.
Розділ 14
— Що все це означає? — заревів Ансон, і якусь хвилину вся група нагадувала німу сцену. Брейд із пальцем, скерованим на Ансона, обурений Кеп Ансон із зведеним догори ціпком, Роберта з повними сліз очима і Дохені, що спостерігав за всіма з олімпійським спокоєм.
Кінець кінцем Брейдові довелось опустити руку. Він був у замішанні. Адже його імпровізація була майже бездоганна. Брейд знав, що Ансон з'явиться точно о п'ятій, і навмисне нагнітав нервове напруження, щоб зразу після його приходу, коли нерви в Роберти будуть напнуті, як струни, зненацька перекинути весь тягар звинувачень на Кепа Ансона.
Чого ж сподівався Брейд? Що Ансон надломиться і сам визнає свою провину? І що таким робом Брейд добуде докази для лави присяжних?
Атож. Він змусив себе повірити в удачу. Він справді сподівався на такий кінець.
— Ай справді, професоре, — озвався нарешті Дохені, — що все це означає.
— Це зробив Кеп, — відповів Брейд. На душі йому було важко.
— Що зробив? — запитав Кеп.
— Убив Ральфа. Ви вбили Ральфа, Кепе!
— Це наклеп! — обурено вигукнув Ансон.
— На жаль, це правда, — сказав Брейд, відчуваючи, як його охоплює пригніченість. «Як зараз найкраще діяти, як довести злочин?»
— Ви, Кепе, чули суперечку Роберти з Ральфом. Бо хто ще блукає проти ночі коридорами кафедри? Таку звичку маєте тільки ви, маєте, відколи я вас пам'ятаю. Отже, ви дізналися, що Ральф підтасовує дані.
— Те, що ти так гадаєш, зовсім не означає, що так воно і є насправді, Брейде. Зрештою, коли б навіть було й так, яке це має значення?
— Має, бо Ральф був мій учень, а я ваш! — Брейд підвівся, пронизуючи старого очима. Здавалось, у цю мить решта світу для них не існувала, були тільки вони, з'єднані незримою ниткою схрещених поглядів.
— Ральф кидав тінь на мене, а отже, і на вас. Була поставлена на карту ваша фахова честь.
— Моїй фаховій честі, — голос Ансона затремтів, — нічогісінько не загрожує. Ніщо не може її заплямувати.
— А я думаю інакше. Все своє життя ви берегли її, як зіницю ока, берегли відчайдушно. Згадайте, що сказав сьогодні вранці про вас Кінскі. Ви проголосили себе капітаном на кораблі науки. Ви були капітан, а ваші аспіранти — корабельна команда. А капітан корабля у відкритому морі владен над життям і смертю своїх підлеглих. Правду я кажу, капітане?
— Не розумію, куди ти гнеш.
— Ви завжди прагнули розпоряджатися життям і смертю своїх учнів і, якщо й не показували цього, то в підсвідомості таке прагнення засіло міцно — чи ж не тому ви так любили своє прізвисько, Кеп?
І ось ви раптом довідуєтесь, що ваш учень, бо аспірант вашого учня — завжди і ваш учень, вчинив найгірший науковий гріх, гріх непрощенний, смертний. І ви засудили його до смертної кари. Ви просто не мали вибору, бо якби Ральф залишився жити і про його шахрайство дізналися, ваша честь…
— Ви вважаєте, професоре, — голос Дохені пролунав так несподівано, аж усі здригнулися, — що цей старий пробрався у лабораторію вашого хлопця і підмінив ті колбочки?
— Він має універсальний ключ до всіх приміщень, — відказав Брейд.
— А звідки він міг знати, чим займатиметься тоді чи тоді ваш аспірант? Хіба він заходив туди регулярно і переглядав його щоденники?
— Ні. Не було потреби. Він частий гість у моїй лабораторії. Приміром, я застав його тут у п'ятницю, повернувшись із лекції. І сьогодні вранці він теж тут був, коли я повернувся після занять. Власне, ви самі щойно мали нагоду переконатись у цьому, коли Ансон зайшов сюди, відімкнувши двері своїм ключем. А копії Ральфових робіт із підробними даними, як, зрештою, і всі інші документи такого роду, зберігаються тут, у моєму кабінеті. І в щоденниках Ральф дуже ретельно описує, як він проводив експерименти, згадує й про те, що завчасу готує хімікати для всієї серії дослідів. Тож Кеп добре знав, як діяти, і вчинив злочин. Скрупульозний сам, він не тільки легко у всьому розібрався, а й зумів скористатися з Ральфової скрупульозності.
— Все це лише голослівні заяви, — відрубав Ансон, — я навіть не відповідатиму на них.
— Коли Ансон дізнався, що я збираюся продовжувати Ральфову роботу… — Брейд робив відчайдушні зусилля, щоб довести викриття до кінця, але мусив урвати. Набрав у груди повітря, витяг хустинку, витер спітніле чоло і тільки тоді повів далі: — Ви силкувалися відмовити мене, Ансоне, пробували зацікавити іншою роботою. Пригадуєте розмову про порівняльну біохімію? Коли ж ці спроби закінчилися невдачею, ви й мені склали смертний вирок. Адже я теж міг зганьбити ваше ім'я, отож ви й поклали…
Зненацька підвівся Дохені. На його широкому обличчі виразно малювалася тривога.
— Не хвилюйтеся, професоре, — лагідно озвався він, — заспокойтесь і говоріть про щось одне. Адже йдеться про Ральфову справу. Ось і тримайтеся цієї теми. Тільки цієї.
Брейд знову витер хустинкою обличчя.
— Гаразд, — погодився він, — я триматимусь одного. Зараз я наведу один факт, неспростовний доказ у Ральфовій справі. — Оця людина, — його палець, скерований на Ансона, тремтів, — невільник часу. Щоправда, всі викладачі почасти такі невільники, але в нього це перетворилося на манію. Він завжди точно дотримується призначеного часу зустрічі. Зрештою, ми мали нагоду переконатися, що й сюди Ансон увійшов рівно о п'ятій, хвилина в хвилину.