Поеми
Шрифт:
Вони не вчують… Але я озвуся,
подам їм голос.
Зет
Може, і почують.
Амфіон
(тихо до Зета)
Шкода! Здається, духу вже не стане.
Орфей притуляє цівницю до уст і видає такий тремтячий, жалібливий тон, що дужий Зет не видержує і заливається слізьми, як дитина. Амфіон стоїть замислений, опустивши руки, і з суворою тугою дивиться в землю. Тихий, але проймаючий спів свирілі
Перший чоловік
Вони вже не будують?
Другий
Цить.
Третій
Він грає?
Четвертий
Він вже давно не грав.
П’ятий
Чи то лихий,
чи добрий знак, що він до гри узявся!
Шостий
Не знаю.
Перший
Хто ж нам буде мурувати,
коли герой узявся до свирілі?
Другий
Спитав би краще, хто нам буде грати,
як він замовкне.
Юрба слухає зачарована.
Перший
Чом же тії двоє
до праці не стають?
Другий
А ти стаєш?
Перший
Що ж я? Вони герої, мають силу,
повинні працювать.
Другий
Вони сумують.
Чи ти ж не бачиш?
Перший
Смуток не робота.
Вони могли б і в смутку працювати.
Другий
Попробуй сам хоч раз.
Перший
(засоромлений, але ховає те під зневажливим тоном)
Велике діло!
(Береться мурувати на тому виломі, де працював Амфіон.)
Поміг би й ти, то не відпали б руки.
Другий
(стаючи до роботи, іншим)
Ходіть і ви. Ми, звісно, не герої,
але ж нас гурт. Се навіть і негідно,
що ми їх трьох покинули отак.
Коли Орфей умре тепер від втоми,
то сорому не збудемось повік.
Третій
А я й не знав, що він так може грати.
Зет
(до Амфіона)
Тепер я вірю в те, що й дикі звірі
його музики слухали!
Амфіон
Я
зовсім не бачу дива.
Другий
(до першого)
Чи ти чуєш,
про що вони згадали?
(До інших.)
Мусим, браття,
їм показати, що таки ж ми люди,
хоч не герої. Ось берімся втрьох
до тої каменюки та й котімо
до вилому.
Перший
Нетесана вона.
Другий
Дарма, зате велика! Швидше буде.
Гурток людей котить покинуту Зетом брилу до вилому і закриває його. Інші носять каміння і замуровують прогалину. Робота посувається швидко, і найбільші виломи вже закрито.
Перший
(ніяково поглядаючи на нерівно виведену частину муру, зложену з нетесаного каміння)
Робота наша щось не дуже гарна.
Другий
Та вже нічого, добре буде й так.
Зате Орфей не буде рук трудити.
(Спиняється і прислухається до музики.)
Ну, й грає ж! Певне, син він Аполлона!
Такий митець – і був у нас як раб…
Чи то ж пробачать нам боги за теє?
Перший
На ділі каймося, не на словах.
Робота стає ще живішою.
Третій
От і не видно, як кінець роботі!
Не так воно вже й тяжко!
Четвертий
Ба, не тяжко,
як підмурівок є, кутки й остої!
А ти б спочатку взявся.
Третій
Я б і взявся,
якби мене покликано спочатку.
А чом же ти не брався?
Четвертий
Я не вірив,
що з того мурування буде діло.
Третій
Чому ж тепер повірив?
Четвертий
Я не знаю.
Щось наче вдарило мене по серці,
як я почув свирілі сеї голос.
Робота вже майже доходить до кінця, коли Орфей раптом перестає грати. Юрба спиняється з роботою.
Четвертий
Щось потемніло наче.
Другий
Вже ж бо вечір.
Перший
Ой лихо! Що, коли надійде ворог?
Третій
Втікаймо!
Четвертий
Що, як в засідках засів?