Полонені Білої пустелі

Моует Фарлі

Після багатьох нарад Пітюкові одноплемінники умовили нарешті Кекута відрядити невеличкий загін до заборонених і небезпечних досі індіянських земель. І от ясного січневого дня троє нарт вирушило на південь замерзлою річкою Казон. Попереду мчали великі нарти самого Кекута. На них сидів Авасін, що мав бути за провідника, коли знайома ескімосам місцевість залишиться позаду.

Джеймі й Пітюк влаштувалися на саморобних санках хлопців, але тепер Іклу й Еюскімо допомагали всі Пітюкові собаки.

Третім

їхав один із старших двоюрідних братів Пітюка.

Подорож минала без будь-яких лихих пригод, бо ескімоси віддавна володіли таємницею, що її Джеймі так пізно розкрив для себе в засніженій тундрі, коли його й Авасіна уразила снігова сліпота. Ескімоси знали, що треба завжди додержувати законів Арктики і ніколи не діяти всупереч їм.

Маленький загін подорожував тільки за гарної погоди. Коли з'являлися ознаки того, що насувається пурга, ескімоси відразу зупинялися й споруджували зручні тимчасові іглу, в яких, у разі потреби, можна було проводити по кілька днів поспіль. Втім, погода майже весь час залишалася сприятливою, і на дев'ятий день подорожні побачили на обрії чорну смугу лісу.

Далі, річкою Білої Куріпки, загін вели вже Авасін і Джеймі. Про всякий випадок вони зробили великий гак, об'їхавши стороною селище Деніказі: несподівана поява ескімосів могла вкинути чіпевеїв у паніку, і хтозна, чим би тоді це все скінчилося.

Одного січневого дня нарти перетнули широкий простір озера Касмір і промчали річкою Касмір до озера Танаут, де загін зупинився на нічний привал.

Поки ескімоси розпалювали вогнище із смерекових гілок — великі, яскраві лісові вогнища весь час викликали у них подив і радість після барренлендських каганців — Джеймі й Авасін повели Пітюка до руїн факторії Рудоволосого. Звідси майже двадцять років тому молодий англієць, сповнений великої сміливості й бажання дослідити Арктику, вирушив на північ. Повернутись назад йому не судилося.

— Це іглу твого батька, — сказав Джеймі.

Пітюк довго дивився на купу зогнилих колод… Коли він одвернувся від руїн, в очах його стояли сльози.

— Пітюк повернувся додому, — мовив він пошепки.

Хлопці не помітили, як із темряви до них вийшов Кекут. Старий заговорив, і хоч Джеймі й Авасін не розуміли його слів, вони догадувалися, що саме він каже.

— Син іде в країну свого батька, — казав їм Кекут, — і забирає з собою спогади про країну своєї матері. Пітюк був сином серця мого, але він ваш по крові. Прийміть його, і хай братерська любов панує між вами.

Кекут взяв онука за руки і одну подав Джеймі, а другу — Авасінові.

Потім він лагідно всміхнувся до трьох хлопців і, повернувшись, зник у темряві.

Наступного ранку Джеймі прокинувся тому, що Авасін гарячково торсав його за плече.

— Вони щезли! — вигукував Авасін. — Кекут і всі ескімоси щезли!

Це була правда. Вночі нарти ескімосів беззвучно вирушили на північ, залишивши позаду Пітюка і двох його нових друзів. Пітюк теж не спав. Він сидів на колоді коло згаслого вогнища й дивився на північ.

Джеймі поклав руку хлопцеві на плече.

— Не сумуй, друже, — сказав він. —

Колись ми втрьох ще повернемося на північ і відвідаємо всіх твоїх родичів.

Пітюк усміхнувся і, підводячись, відповів:

— Гаразд. А тепер їдьмо туди, до ваших родичів.

Він вказав на південний берег озера Танаут, і хлопці побачили там, удалині, тоненькі цівки блакитного диму, що здіймалися над коминами в селищі індіян крі.

27. Повернення

Першим санки помітив молодший Авасінів брат. Набираючи воду з озерної ополонки, він побачив, що до селища наближаються якісь чужинці. Схожі на вовків собаки й дивні, закутані в хутра постаті на санках видалися хлопцеві злими духами із страшної казки. Кинувши відро, він дременув до селища.

За кілька хвилин на березі було повно люду. Дорослі з тривогою видивлялися на санки, діти були явно перелякані. Та коли між санками й берегом залишилася остання сотня ярдів, Мері Мівасін впізнала. свого сина.

Який гармидер зняли індіяни! За хвилину Мері, плачучи й сміючись водночас, уже притиснула до себе Джеймі й Авасіна так, що хлопці мало не задихнулися. Дітлахи кинулися до хатин, сповіщаючи репетом неймовірну новину, і незабаром геть усі мешканці селища з'юрмилися навколо санок. Вигуки, запитання, сміх злилися в оглушливий гамір.

Коли люди, нарешті, трохи заспокоїлися, Авасін ухопив за руку батька й повів його до санок, на яких сидів зніяковілий Пітюк.

— Це Пітюк, — сказав Авасін. — Його батько був торговець, що зник з озера Танаут. Пітюк і ескімоси з річки Казон врятували нам життя, а тепер він приїхав на південь, щоб жити серед нас.

Смугляве Альфонсове обличчя розпливлося в широкій усмішці. Взявши Пітюка за руку, він сказав:

— Сьогодні мій син повернувся з країни тіней. Для мене це велике щастя. А ще більше я щасливий тому, що він привів до мене ще одного сина.

Індіяни, що оточували їх, хором вигукнули слова вітання. Вони стовпилися навколо санок, і кожен хотів тепер поплескати Пітюка по плечу…

Того дня надвечір до селища примчав тобоган, запряжений дюжиною втомлених собак. Поганяв їх індіянин, якого відрядили до озера Макнейр, як тільки Мері здалеку впізнала хлопців. Він привіз із собою Енгуса. Кілька хвилин кремезний шотландець тільки потискав Джеймі руку й схвильовано бурмотів:

— Отже, це правда, хвалити бога, це правда…

Тій ночі не було кінця. В хатині Мівасіна грубка розпеклася до червоного жару, і Мері перевершила саму себе в мистецтві готувати рум'яні коржі й незліченні порції смаженої оленини та риби. Кожен стілець, кожна лава в хаті були зайняті, і тютюновий дим огортав усе, мов густий туман. Троє хлопців сиділи коло грубки в оточенні старійшин племені крі, які разом з Енгусом Макнейром мов зачаровані слухали історію їхніх пригод. Надворі вже давно розвидніло, коли люди порозходилися спати.