Польовий командир
Шрифт:
Людмила з Валентиною знайшли спільну мову моментально. Ну, майже… Спочатку секунд п'ять придивлялися одна до одної — справжній жінці цього часу досить, аби зрозуміти, хто перед нею. Очевидно, результати взаємної візуальної експертизи сторони задовольнили: вони заговорили про все одразу — про моди, рецепти, серіали, подруг і ще масу дуже цікавих і абсолютно важливих речей — встигаючи палити виразними поглядами чоловіків, якщо ті надто часто чокалися: «Будьмо, колего!»
Коли дійшло до гарячого, колеги розібралися з однією пляшкою й взялися за наступну.
— Беріть печеню, сама готувала, — похвалилася міністрова Людмила. Здавалося,
— Ми по останній і все, — перехопив міністр уважний погляд дружини на пляшку. І налив ще більше, як першого разу — мало не по вінця, аж пляшка спорожніла.
Пити Петренко не любив. Не можна сказати, що не вмів — який це справжній військовий не вміє пити? Не любив, і край. Бо якщо випити замало — жодного задоволення, забагато — мука мученицька назавтра, а ту золоту середину, на котрій варто було б зупинитися, через темп військової пиятики офіцери й прапорщики на заставі часто-густо просто проскакували, так і не встигши нею насолодитися. Тому останні років із вісім він вживав дуже помірно і за армійськими мірками вважався непитущим. Але імпортного віскі у товаристві самого міністра — як не випити? Буде колись що згадати й онукам розповісти: «Це було того року, як ми ото з міністром віскі пили». Бо зазвичай стається навпаки: згадати-то є що, але краще, аби онуки того про тебе не знали!.. Та й міністр — не капітан Приходько, що наливає одну по одній, наче за ним женуться. Валерій нікуди не поспішав, давав закусити й не виголошував ідіотичних заклинань «пий-до-дна».
Після вечері чоловіки курили сигари в домашньому кабінеті Валерія. Петренкові нічого не говорила їхня назва — «Cohiba Siglo VI», він узагалі не курив ніколи і навіть не уявляв, що на свою зарплатню дві такі коробки оцих скручених тютюнових листочків купити не зможе. Прапорщик просто тримав запалену сигару, зрідка дрібно затягуючись, розслаблено спостерігав, як ароматний сизий дим плавав між добротними книжковими шафами, повними книжок з багатими палітурками, і ні про що не думав. Він вирішив скористатися моментом по повній програмі — отримати максимум задоволення, бо вдруге за життя такої оказії може ніколи не трапитися. Тримався він з повагою, але гідно, нічого для себе не просив, і цей факт сподобався міністрові.
— Слухай, Петре Петровичу, — уперше звернувся до нього на «ти» Валерій. — А яка в тебе освіта?
— Технікум електронних приладів.
— Малувато, — цикнув язиком посадовець. — Ну, нічого, вступиш до нашої академії в Дніпрі на заочний…
— Та я технар закінчив аж п'ятнадцять років тому, — усміхнувся спогадам прикордонник. — І весь цей час — на заставі. Як відслужив строкову, так і залишився. Науку геть всю забув, а там же ж тести треба складати…
— Ну так складеш, — запевнив міністр. — Тобі головне — позитивні оцінки, ти ж не школяр, по пільгах пройдеш. Ми наказом переведемо тебе до міліції, дамо лейтенанта й зарахуємо до центрального апарату — мені саме зараз потрібний путній офіцер для особливих доручень… А що:
— Та я не проти, — видавив з себе тепер вже точно ошелешений Петренко. — Та де ж я житиму в Києві?
— А от цим не переймайся — це вже не твоя турбота, — завірив його Валерій Георгійович.
… Гостей Одвірченки не відпустили — залишили ночувати в себе:
— Куди ви оце глупої ночі? Завтра поснідаємо, я дам машину, заїдете до готелю по речі, а тоді вас відвезуть на вашу заставу, — вирішив господар. «Нічого собі», — здивувався Петро, прикинувши відстань від Києва до Ганська й від Ганська до застави. Про розмову з міністром він вирішив поки що Валентині нічого не говорити. А їй було й не до міністрів: когось їй нагадав той «польовий командир», але кого — силувалася зрозуміти, та образ не давався, незбагненно вислизав із її зазвичай чіпкої пам'яті.
…Після шоу Микола Шульженко дістався до свого Корчуватого, зварив на вечерю сосиски й ненароком глянув у вікно на дніпровську затоку, на острови. Стояло пізнє літо, таке густе й запашне, що в Колі щемом перехопило дихання. Він раптом гостро відчув, як скучив за Далеким Сходом, за Уссурі, за сопками, вкритими кедрами й трепетами, за рідною Переяславкою, за дітьми й навіть за сучкою Клавкою. Власне, не за нею, а за нормальним сімейним затишком, за тими часами, коли в нього було все, як у людей.
Самотність, до якої він, здавалося, звик аж до того, що й не помічав, раптом нагадала про себе, навалившись такою вагою прожитого, такою тугою, що терпіти стало несила.
Микола витяг з холодильника пляшку срібної «Хортиці», набулькав собі повного кухля, у два ковтки перелив рідину до горлянки, видихнув і спитав у себе:
— Что ето с вамі, полєвой командире Шульженку, робиться? — підсвідомо перейшовши з російської, якою думав і досі, на українську.
Щось таки відбувалося, і йому навіть на хвильку здалося, що от-от відповідь буде знайдено, що розгадка крутиться на язиці, але мозок уперто відмовляється її ідентифікувати.
Розділ 8. Забута ідіома
(далеко від України, більше ніж за рік до основних подій)
Того року на виборах майже повсюдно на Далекому Сході переконливо перемогла лівонська ПДП. Мало того, що вихідці зі східних країн у тому благословенному краї і так становили вже майже половину населення, що створили вже чималі анклави — китайські, в'єтнамські, корейські — у далеко не найгірших місцевостях, так вони під проводом голів своїх общин усі до одного з'явилися на вибори й дружно проголосували. А корінні мешканці краю й на дільниці пішли через одного, і голосували — хто за кого…
— Як це могло статися, їх же менше? — ошелешено розглядав таблицю результатів виборів у «Хабаровській зірці» Микола. — Їх же менше…
— Це в нас тут поки що менше, — констатувала Клавка. — А в інших місцях їх давно вже більше. Он цілі райони вже, де по-нашому давно ніхто не балакає, і навіть назви вулиць ієрогліфами написано.
— Як же їх допустили сюди аж стільки? — не вгамовувався Микола.
— Та не так вже багато й пускали. Але їдуть вони вже років із двадцять п'ять, дітей мають по вісім-десять, а діти ростуть. От і виросли, — пояснила жінка.