Полювання на Снарка
Шрифт:
Сказ другий
Промова Будодзвона
Екіпаж Будодзвона підніс до небес –
Що за шрам [4], елегантність, відвага!
А поважний який! Зразу видно ноблес,
А за мудрість – окрема повага!
Він придбав суперкарту заморських морів
Без найменших ознак суходолу.
Кожен в мапі відразу усе розумів,
Хоч
«Не потрібні мені ці позначки нудні,
Полюси, паралелі й екватор!» –
Так гукав Будодзвін, й відповів весь загін:
«Ці дурниці придумав Меркатор [5]!
Решта мап – просто жах, в мисах всі, в островах,
Але наш Капітан таки сила –
Його мапа це клас, без дурацьких прикрас,
Ідеальна й незаймано біла!»
Та пригас їх кураж, як збагнув екіпаж,
Що улюблена їхня персона,
Щоб водити судно, знає тільки одно –
Калатати щодуру у дзвона.
Певним тоном не раз віддавав він наказ,
Що не дано збагнути нікому:
«Вліво дай правий борт! Курс тримати зюйд-норд!»
Що ж робити, скажіть, стерновому?
Часом також бушприт [6] він міняв на стерно:
«Але це вас нехай не дивує,
Цей феномен тропічний відомий давно,
Як судно, так би мовить, «снаркує»».
А стосовно вітрил був він повний дебіл
І одну мав єдину надію:
«Як на схід вітер дме, то на захід, бігме,
Корабель попливти не посміє!»
Та спаслись їхні душі, ось вони вже на суші
З багажем, клумаками й торбами,
В першу ж мить екіпаж не вподобав пейзаж,
Що складався з проваль між горбами.
Будодзвін зауважив, що впала мораль,
Й повторив у музичнім мажорі
Заготовки смішні, щоб розвіять печаль,
Та усі лиш стогнали, мов хворі.
Він налив усім грогу (бо був ліберал),
А потому налив його знову,
І вождя оцінив всенародний загал,
Він же встав, щоб казати промову:
«Співвітчизники, римляни, друзі! Мені
Прошу ваші позичити вуха! [7]» –
Цю цитату вітали «Ура!» навісні,
І він знову налив (тим, хто слуха).
«Скільки місяців, тижнів круг нас океан
(В кожнім місяці тижнів чотири),
Та не видно щось Снарка, хоч як Капітан
Я рішучий і сповнений віри!
Скільки тижнів і днів ми штурмуєм моря
(В кожнім тижні сім днів, я вважаю),
Та ще й досі жаданий трофей снаркаря
Не являвсь нам на тлі небокраю.
Вам усім тет-а-тет я відкрию секрет –
Безпомильних ознак цілий список
(А всього їх є п’ять), щоб могли ви впізнать
Натурального Снарка злий писок.
Щонайперше – це смак. Він у нього пісний,
Пріснуватий, жорсткий і поганий,
Так неначе сюртук, що у грудях тісний,
Ще й з відтіночком фата-моргани.
З пунктуальністю в Снарка проблема стара,
Все він плутає безперестанку,
На сніданок іде, як вечерять пора,
А обід їсть наступного ранку.
Третя риса – це повна нездатність на жарт.
Як відважитесь ви жартувати,
Снарк зітхне: так, мовляв, кепкувати не варт. –
Каламбур йому гірший від страти.
По-четверте – любов до купальних кабін [8],
Снарк їх скрізь за собою тягає.
«Це окраса пейзажу», – так думає він,
Хоч на логіку це й не лягає.
Ну, і п’яте – апломб. А тепер саме час
Підключить наукову методу:
Виділяють пернато-кусачий підклас
І дряпучо-ворсисту породу.
Хоч звичайного Снарка боятись не слід,
Мушу вас попередить натомість:
Серед них є Буджуми [9]»... Тут Булочник зблід,
Впав на землю й утратив свідомість.
Сказ третій
Оповідь Булочника
Рятували його і чайком, і гуртом,
Хрін давали й розумні поради,
Джем, гірчицю втирали, махали хвостом,
Загадали медичні шаради.
Й ось нарешті він сів: «Я вам зараз повім
Повість, сповнену муки і болю...»
Будодзвін загорлав: «Тиша! Слухати всім!»
І ударив у дзвін для контролю.
Все затихло умить – вже ніхто не шумить,
Не чутно ні ганьби, ні овацій,
Той, кого звали «Гав!», свою сповідь почав
В стилі древньо-занудних нотацій.
«Я родився у чесній, хоч бідній сім’ї...»
Бомкнув дзвін: «Пропусти про родину!
Щойно спуститься тьма, наших шансів катма –
Снарк не стане чекати й хвилину!»
«Пропущу сорок літ, – втер сльозу неборак, –
І до дня перейду, як в бригаду
Прийняли ви мене, щоб, мов бравий моряк,
Міг поринути я в снаркіаду.
Дядько мій дорогий (чиє ймення ношу)
Попередив в прощальну хвилину...»
«Пропускаємо дядька, коротше прошу!» –
Будодзвін задзвонив без упину.