Полювання в гельсінкі
Шрифт:
Сухий батон. Білий і каменем. Нащо?
Ще трохи, і буде спорт. Аааааааааа. Як зле. Яке гіввно. Бе. Батоооон... Б. е...
І якого я, питається, загиджую інформаційний простір? Цим недоробкам читати мої статті, а статті схожі на недоварений вміст обважнілого шлунку. Насильство... Ну що за тема така? І чого саме мені про нього писати? Бляха, я ж ненавиджу писати. Я ненавиджу свою собачу роботу...
02.06.02.
Гівно. Яке гівно. Як нудно. Що не день, то швидше й беззмістовніше, й при тому щоразу треба сплачувати податок на його додану вартість. Терміновий час. Ха-ха. Я не вмію говорити, це правда. Не вмію писати, це також правда. Я не маю сили, не маю сенсу. Відчуття це підходить до горла щороку по кілька разів, знаходить мене всюди. Вже нікуди не поїхати, бля. Хочеться здерти з себе скальп. Неможливо знайти зручну позицію: ні
Дурні розмови з тобою
Нічого не вийде
Бо ті вони
Що
Вважались
А
Вважалися
Брудом
А насправді
Як ти як ти
Можеш
Здогад
А ти
Головою не
Лупитись
А возити
По стіні
Голод
Голос
Господь
Спасе мене.
Друзі в сусідній кімнаті дивляться веселе порно. Найліпша подруга тим часом сходить з глузду десь на іншому кінці міста. Я живу. Я працюю, сидячи в жовтім кріслі, довкола літає хардкор. Коли на кілька секунд зникають густі відрізки звуків, я згадую тебе. Твоє голе напівпрозоре тіло, моя Скандинавська Квітко. Тоді спиняється геть усе, ти знаєш. Я ніколи не перекладу тобі цього.
04.06.02.
Спокійнісінько і нарешті сито відригую полуницями-мясом-кефіром-тістом. Ліниво пописую оповідання в той час, як всі паряться підготовкою до теорграматики. Не знаю, що це таке, і незнання моє не вводить у спокусу. Спаси мене, Господи, бо життя вдалося. Допоможи нам, дурням, бо розумники самі все зможуть. Хай буде воля Твоя, і хай завтра, коли скінчиться їжа, мені не думається про життя інакше.
05.06.02.
Раптом помічаю, що місяць вже зовсім не пятий, виправляю цю лажу, де лиш можна. Інколи не можна, хтось вже народився по два рази. Хтось перегинає ґуму. Наче є в тому якесь диво. Диво. Диви двадцять два дні зосталось, Скандинавська Квітко. Ти сама це написала, зрахувавши ще й хвилини. Одне певно 27 число настане. З нами чи без нас, не для мене, то для іншого. От побачиш. Я просто вже не знаю, що писати тобі ці три тижні з гаком. Виходить щодня однаковісінько, я не знаю твоєї мови, ти не знаєш моєї, ми пишемо спільною виходять фразки американського сценарного сурроґату, що ж поробиш. Конрад тут не зараджує мої думки надто пласкі, вони радо хапаються за ту англійську вбогість, яку ти щодня читаєш. Хочу не навязувати своїх думок героєві, нічорта не виходить, він кохає тебе ж, париться тією ж хандрою, блює від того ж дешевого коньяку, ховає в синій коробочці той самий гашиш, що й я сама недбала досконалість, Скандинавська Квітко. Тобто, дбайлива недосконалість.
7.06.02.
Слова в молитвах то цифри номерів Богових мобільних. Вони не змінюються роками, але є багато провайдерів тому й молитви бувають різними. Залежно від того, де перебуває Бог, і який в нього настрій. А коли моляться багато людей водночас по тому ж номеру, тобто, тією ж молитвою, вмикається гучномовець, і Богові не доводиться брати слухавку. А для декого з нас у Нього просто бувають заблоковані вхідні дзвінки.
Мені перед очима якісь помпезні довжелезні вірші про Дамаск. І філістерів. А ще царицю Савську. А потім дуже чітко Beasty Boys у вухах. Не спати це наркотик. Гребе не по-дитячому.
(Яке сьодні число?! Певно, десь так 15те... червень 02.)
Провтик. Чи то пак, проекція, проекція, проекція.
Не дозволяй сторонньому впливати на твої думки.
Що ти робитимеш 27-го числа?
Станеться попадалово
Або
Прийде рятунок. Дуже красивий.
Хай здійсниться воля Твоя.
Синусоїда. Си-ну-сда. Чи Сидтхартха? Хто зна. Він любить Гессе, Скандинавська Квітко. А я боюся любити його. Що полюблю його, що... Я просто боюся. Він ламає мою волю, і я прошу його не робити цього. Я всіх забуваю, це якийсь острів забуття, це попадалово, це типу рай. Це те, чого мені завжди хотілося. І я не вірю цьому. Нічому з того, що він каже. Навіть тоді, коли плаче. Коли його демонічно прекрасним обличчям котяться сльози. Коли він спить, і на ньому світиться печать Благословення. Він так змінюється, Скандинавська Квітко. Він то моя душа, і я просто боюсь, що він не встиг одного разу застрибнути назад у мій морок. А вві сні він кохався з якоюсь у воді, власне я його до неї намовляла, а потім не було сили відвести очей від видовиська їхнього злягання. Бо ти не знаєш його краси, Скандинавська Квітко. Праворуч мене стояв чоловік, що сказав: не дивись на нього, бо буде, як з усіма іншими. Тобто, як тільки я збагну його людську природу, цікавість пропаде. Але то навпаки, ти знаєш. Мені дуже страшно з того, що він не людина, я боюся, що спущуся до його житла і не знайду шляху назад, у розум. Але ж він з плоті й крові. Мною то перевірено, мною наслано на нього біль, і від болю залягли людські тіні на його прекрасному обличчі. Він каже, що кохає мене. Мені й слово це писати важко. Дивлюсь на нього й насолоджуюсь, пливу і божеволію.
Що мені робити?...
19.06.02.
Ніколи не перечитуйте попереднього, все минає надто швидко. Я не можу мати статі, і тому тексти, що відрізняються визначеною статевістю, викликають сором.
24.06.02
Як я снюся твоїй матері, бо я плутаю букви її імені, щоразу, як знайомлюся з нею? Чи відчуває вона те, чим я є, а чи їй було завжди байдуже до того, хто (що) з тобою?
03.07.02.
Відсутність сексу це також секс. Із власними мізками.
Я бездумно покусую твоє вухо. Досконале тіло твоє більш не збуджується від мого, не менш досконалого. Ти тихо гладиш мене по спині. Незнайомий джаз протискається крізь щілину під дверима, щоб учепитись за нас маленькими волосяними петельками.
Ти більше не хочеш мене, і я думаю про це спокійно, з дещо розплавленою посмішкою. Сублімація це просто коли тебе не хочуть. Якщо ти не спатимеш зі мною, в мене є всі шанси стати великим письменником.
Я сідаю на ліжку обличчям до вікна. Можеш роздивлятися татуювання на моїй спині. Зовсім не потрібно обіймати мене і вкладати поруч, я хочу піти. Ти кажеш до мене чужою мовою «Не уходи», я ще на мить залишаюся, але то тільки так... Думки пливуть спокійно й виважено. Як у старості.
06.07.02.
Drinking a strong coffee at last. Mountains, huge green mountains just outside of my window. Biting coffee beans. Jaaazzz. Recently I was crying in this perfect fucking jazz. My oldest friend, my big Red Dog escaped and was killed. I dont even know how. It happened in the Spring. Now I know what death is. I cant understand how people can accept it and I know how they can outlive it. OUTput. The full meaning goes on... Everything goes on, but the sheep-skin where he used to sleep is empty. It lies on the balcony and this is the most convincing sign of devastation. Too much green sun as for the desert, you know. Just after the shutting down of my life, I have one more demand to God - to put my arms round my dogs huge shaggy neck. His red frizzy neck. Then the Lord promised to turn me into a big bird and to provide me a 2-hours flight over the Carpathians. Peaches dont grow in these mountains.
I dont care about anything in this place, cca mest 'eegale complaitement, you can hardly feel the least movement. Apart from somebodys marriage and somebodys death nothing happens here, as actually all around the world.
You get tired very soon, youre always waiting for the archetypical dreams and after all you receiveem in snatches. Or, probably, in batches. Old yellow tickets for the ancient cult movie...
Tom Waits doesnt think so. Have you ever asked Iggy Pop?
Nothing except for this diary, nothing at all. You know, Scandinavian Flower, Im afraid of not writing any more, pas une page. Old green-brown-yellow huts, hurts, hurry no hurry. Red dry wine, taste of wood, would you be my wife? I have this construction inside my nose, you know, since my youth. Early boring time, lack of harmony, frigid feeling of life, hopeless petting. Bitter rigoristic obligation for the womb. I dont mean uterus, you know. The uterus is quite the opposite. Miller did the same thing, Ive just stolen it. Or, maybe, I missunderstood. Thats OK with me, its just a DIARY. But this time I decided to send you a small part of it.
Tell me, Rakkaani, what kind of going to the mountains would you prefer? Stupid question. Its for me to decide, comme toujours. The birds living in my head wave hello to you. Their wings are tangling my hair, the color of their feathers doesnt suit me at all, I hate blue-haired people. They look like slow sugar pop music, you know.
Green tea-harvest time- what the fuck am I writing this years yield hasnt become Demetra yet, lack of correspondence.
What the hell am I writing all this shit for, dont you know? Well, Scandy, probably the reason is to give you the feeling of simultaneity, who knows... People always had passion for illusions.