Шрифт:
85
Ірена Карпа
ПОЛЮВАННЯ В ГЕЛЬСІНКІ
(Андроґінний інтерактив)
16.05.2002.
Він (або я?) зайшов до хати, й подивившись у дзеркало, подумав:
«..........., ..........? .......... ..............?.. ............ ...»
Все, ескейп, я ж не вмію мислити. Спитайте моєї викладачки естетики.
Так от. Дивна визріла потреба паруватися. Щоб хтось чекав у хаті, щоб шмаркався в мою раковину і сцяв у мій унітаз. Щоб хтось (той, інший) спав на моєму вузькому ліжку
Старішаю.
Ми пересталі лазіть в окна к любімим женщінам.
18.05.02.
Край мого вікна закриває рівно половину величезного сонця. Того, що видирає очі моєму компютеру і пропалює мені черепну коробку. О так, я теж потроху перетворююсь на свій власний ідеал. Світ речей, моїх мовчазних друзів. Я маю все. Я єдиний власник. Єдиний значить самотній. Я кричу вночі. Диким голосом, падаючи в прірви. Психоаналітик каже, що то від перенакопичення лібідо. Каже, мастурбуй. Не хочу. В мене великий піст, чи що. Аж поки не повернеться білява тонка істота, що зрідка приходить до мене у сни. Тоді ходжу цілими днями з таємничою посмішкою на вустах. Мацаю себе за шкіру. Я не хочу їсти, але мені сумно. Та-ак, я не те щоб ненавиджу весну, просто... Вона мені якась непотрібна. Ну от, уже стало соромно за свій дитячий егоїзм. Травень це все, це вселенський коїтус, і байдуже, якщо мене у ньому не задіяно. Я цього року не пахну. Зате знаходжу всюди біляві сліди тієї самої тонкої істоти. Її сліди залітають у моє помешкання разом із тополячим пухом. Чи схожі ви? Ні, навряд чи ти маєш щось від тополі. Вони ростуть усюди, а ти лише в Скандинавії.
Риба у мене на шиї родить зайців.
19.05.02.
Тут завжди погана вода, пошарпане небо і невикинуте сміття. Та ще й вигляд у мене якийсь хворобливий. Певно, треба припинити їсти мясо. Я не мисливець. Ян, е... мисливець.
Так, я рослина. Я, а не ти.
Хоча, я, певно, помиляюсь. Як завжди.
Мило по миля юсь.
20.05.02.
Старію я, чи що? Росту?
Зросту мені, Боже, зросту!
Ніххіра нема друзів. Я прогресую. Я ціпяк. Я ла-агідний такий ціп. Як. Гла-адко так з усіма колись бридкими. Гла-адко... І не гидко.
Бо хто ж за мене порадіє, як я навіть спати не лягаю? Що, може, ти? А хуй там. Тебе нема. Ти таки рослина. З перехресним запиленням. Вітром тебе, вітром. Не чіпай ти нас, мисливців.
Хочу тебе лизати. А може, й не тебе, лише би був твій запах.
23.05.02.
О, у вагоні теж стою я. В такій самій червоній куртці, дивлячись поверх моєї голови. Це вже вдвічі. Може, й бридкіше, ніж вдвічі, БО:
Навіщо, питається, іти від одних телепнів, щоб приходити до інших. Не стаєш же від того ні чистішим, ні мудрішим. Швидше, дуже навпаки. І все ж тим, хто тебе хєрить, треба бути вдячним: вони є оруддя Господнє.
БО:
Нащо, питається, порушувати свій правильний плин, план, плюнь. Перш за все, собі в пику, коли знову відчуєш слабкість.
Складаю собі гасло: «Хочеш потрахатися подивися в синю коробочку». Там у мене гашиш.
Вибач, Скандинавська Квітко, просто я ще геть молода паросль. А вона, як відомо, зростає в гівні.
Ти десь із боку Австралії. Навіть як продати все, що в мене є (компютер, книги, Жовте крісло), не стане і на півдороги до тебе.
Чого та тінь, що росла позаду мене, таки не вихопила ножа?
Ще зовсім трохи місяць і чотири днини. Світ знову стане добрим і мокрим.
24.05.02.
Киріян. Заміна матюків. Пошта до колишніх друзів.
24.05. день
Пісня про Киріяна. Киріяна нема вдома. Віхи славетного путі. Уті-путі.
Я розтягуюсь на 50 миль. Я живу в Лапласовій системі.
Боже, чому хтось живе моїм життям? Вибач, Боже. Це дурість. Тільки я можу своїм. Все уявне добре, хай собі існує в інших людях. На те мені їх і зустрічати. Ти буваєш така кумедна, Скандинавська Квітко.
28.05.02.
Ось так, дітки, незанання англійського слова з дефісом може перевернути цілий плин історії. Хоча ні. Всього лише одну людську долю. Дулю. Саме час показати дулю тим, хто надто самовпевнений і неуважний. Two-fold approach. Так от воно. Дивіться в словники і бережіться слова «подвійність». Зрештою, що було, а що й нема. Певно, що прощавай, Скандинавська Квітко. Шукай свого щастя в теплих краях.
Митець повинен бути голодним. І самотнім. Так що все, як має бути. Бо нікомумені варити їсти.
29.05.02.
Відчуваючи чужу пульсацію крові, я думаю про те, що маю любити тебе, білява Скандинавська Квітко. Я кричу про це в ліфтах у мене клаустрофобія, репетую на вулиці мене кудись забирають і про щось розпитують. Потім однаково відпускають, і знова стає однаково. Я ... тебе, бліда Скандинавська Квітко.
30.05.02
sie lieb dich.
Є. Є. Є.
Атож. Ком-ком. Комком поперек. Горлаю і прогортаю. До останнього. Чи будеш моєю «до віку, до смерти?» Певно що. Певно, що. Б. Щоооооорс. Не бувало такого героя. І мене як не бувало.
З неба щось. Щось як слова із задка. Біло-руде намисто. Воно не для тебе. Воно через те, що я не можу сісти до роботи. А що ж буде, як мій дім стане коло тебе? Де тоді набрати стільки метрів намиста? Ти не думаєш про це. Ти думаєш лише про те, як ми кохатимемося в туалеті літака, і як витерпіти третього пасажира поруч з нами, і чи купляти третього квитка, і про мову, якою «кохати» буде не так зачовгано, як англійською чи німецькою. Ти... думаєш за себе, Скандинавська Квітко. То й добре, а я спатиму. За нас двох.
31.06.02.
Я квінтесенція своєї еротичності. Одиниця мінус. Можу дрочити щодня і кохати себе. Та потім однаково приходять люті згадки за тебе. Зелено-достатня ентропія. Позитивна. Руки пахнуть так, як мав би пахнути твій язик.
Машини по колеса у воді. Вода вже по якийсь поверх хуй тій воді, я на сьомому. Спускатиму позавтра човен. Позавтра рейс на Скандинавію. Попливу туди. Тим паче, там тебе нема.
Пяні випускники здійняли вереск під дощем. Так щороку. І.