Полювання в гельсінкі
Шрифт:
Дєвчьонкі, я Вакарчука абслуживаю!!! Раптом орґазмувала перед нами молоденька офіціянточка.
Ага, я його добре знаю... пробасила Леся (обличчя дівчинки поволі вигиналось у зворотній від посмішки бік), - Він гівнюк, тож обслужіть його якомога паскудніше.
Офіціянтку здуло. Шкода малу, так душу хтіла нам відкрити, а тут такі дві злючі суки... Лишу їй чайові після свого Ґреммі.
Говоримо з Лесею про тебе, Скандинавська Квітко, і про мого домогосподаря. Він же її колишній коханець. Вона, як і я, радила йому знайти собі багату жирну бабу, трахати її і жити собі спокійненько. Певно, також ображався.
Та, каже Леся, він, скільки
Вміє, Лесю, він ще й їсти готувати. Прибирати вміє. Ходити в ощадкасу. Та й дівчину його зовсім не Оленою звати... А щодо «потрахає», то він у мене чудовий спец із орального сексу. Ми не трахаємось, і о диво! це мене влаштовує. Маю собі вдома хазяйновиту фотомодельку з величезним членом. Членом для краси.
17.09.02. Істино йобнутий день.
Зберігаю тут мову та пунктуацію ориґіналу:
«Только что прочитал тобою писанное вот уже несколько месяцев. Мне понравилось. Если говорить о творчестве. В остальном, наверное, это нормально. Думаю, что мне нужно идти. Вероятно, что-то происходит со сценарием. Я не планировал быть рядом с неуравновешенной и не зрелой особой. Ты сама-то знаешь, чего ты хочешь? Что представляет из себя твои желания? Хотя, нетрудно догадатся. Ты хочешь жить просто своей жизнью: встречаться с друзьями, любить Генри, писать вечерами, есть черный хлеб, чистить зубы с утра, до того момента, пока я не поднялся с постели (проехали), пить кофе без сахара, забивать на все мысли о деньгах и достатке, принимать меня за Домохозяйку-Посудомойщика-Мясо-Ах, а как он отсасывает!!! (он был одаренным мальчиком вобщем) и Бог его знает еще что. Я не претендую на роль талантливого, гениального человека. А хер его знает на какую роль я вообще претендую. Мне пока что это самому не известно. В общем, я не могу себя назвать удавшимся или выдающимся, а другие тем более. В любом случае, мне было хорошо с тобой.
БОГЕГОЗНАЕТКТО»
Така от хуйня, малята. Найсмішніше те, що він непішов. Ні, чому, він ішов, але то була action inachev'eeе. Недоконана дія по-нашому. Та й по-вашому теж. От що б ви робили, вертаючи пізно ввечері до хати, мислячи про гаряче їдло й гарне тіло, що певнотам на вас чекають, і раптом зустрічаєте це омріяне тіло із наплічником і набитими пластиковими пакетами? (Їдла теплого, логічно, теж уже катма).
Ти куди? Посміхаюся і беру його за руку. Ану пішли-пішли... Тягну в бік підїзду. Стоїть, як вкопаний. «Сумний», думаю я, і мені раптом теж стає сумно. Особливо від вигляду целофанових пакетів із пожмаканим одягом.
Ні, я вирішив піти. Певно, ти стомилась від наших стосунків.
«Умний мальчік», думаю. «Цікаво, дійшов до цього саменький чи тупо прочитав мого навмисне лишеного на робочому столі щоденника?» Відтак прочула в собі щось схоже на збирання сліз. «Ги...»
Слухай, ну давай ти підеш не сьогодні? Я якраз додому пру журнал «Єдінствєнная», там рецепти усілякі...
На хуй рецепти!!!
Пакети зловісно шурхотять. «Та й нафіґа я його кличу?!» Проскакує мудра думка, ляклива і швидка, як моя совість. За якусь мить відбуваються:
Сльози( Не пий мої сльози, це МОЇ сльози!!! рече хлопчик. Я розмазую ропу піднебінням).
Виказування правди-матки та апелювання до інших статевих органів( - Слухай, - радісно гукаю я, - а може, ти хоч перестанеш спати з однаковими бабами? От диви, яка, наприклад, різниця між мною, Оленою чи Лесею? Всі стерви, всі за тебе старші, та ще й усі журналістки. І всілякі там Мазовицькі, чи як їх... Зміни щось в цьому ряду!
Так... Напиши: він трахав тільки журналісток...
Нє-е... Я напишу: журналістки трахали тільки його. Хоча, в принципі, нонсенс. Не тільки.
Тупорилий хеппі енд.
Найсмішніше ж те, що хлопчик повернув-таки зі мною до хати. Після того, як офіційно визнав свою пустопорожність, несамостійність, невизначеність, нездатність покохати і ще багато всяких патетичних «не». Промямлив щось на кшталт Ти, стерво, я ж тебе люблю!, пообіймався зі мною, підставив голову для гладіння, не зчинив опору, коли я забирала з лавки його пакети, і, як завжди, пропустив мене першою до ліфту.
От бач, ти НАВІТЬ ПІТИ НЕ ЗДАТНИЙ! Переможно мовила я, гримнувши вхідними дверима. Гуркіт їх доречно перекрив мій голос...
...
...Рецепція вкладеться пізніше. Take him by the hand, make him understand... Ми мчали тоді автобаном від Берліна, мені заціпеніло мовчалося. Ти майже не задавала тупорилих запитань, лиш обережно керувала арендованим авто. Я мовби забула геть усі європейські мови нараз. Окрім, можливо, фінської, бо панк-рокова банда, волаючи фінською з динаміків (по-моєму, найпанковіша мова!) заспокоювала вурдження всередині мене. Німецькі радіостанції, точнісінько так, як і наші, валили гівно. А на касетах були Doors і ті фінські вишкварки. Мені дико хотілось розірвати собі груди, щоб видобути звідти бодай одне вірне слово. Вилізали самі пожмакані нашвидкоруч зліплені якимсь фальшивослівником-початківцем. Говорити було так важко, як писати пісню для відстійного виконавця. Так, ніби свідомо ліпиш гівно, а хочеш здаватися білочкою. («Всі підараси, одна я білочка!» Ірена Карпа).
Відтак ми приїхали в червонодахий і червоностінний Люнненберґ, де ти мала роботу, а я дві години вільного часу. Валанцалася собі містом у пошуках морозива, туалету чи хоча б якоїсь не зовсім ортодоксальної європейської місцини. Великі сині окуляри, Джойс у наплічнику, фотокамера (нафіґа?). Виймаю Джойса із наплічника, простягаю в руці, фоткаю. Церква. Лавка біля неї. Лавка, на якій я читаю The Portrait of the Artist...»Мапи містечка. Від них пахне морем. Чи є воно тут, питати соромно.
SEI STILLE
DEM HERRN
ER
WIRD DIR GEBEN
WAS DEIN HERZ
W"UUNSCHT*
Це було до того, як я всілася на лавку. Було у церкві. Там були лавки, і я дивилася на їхні підніжки, уявляючи, як неділями туди складають сумки та парасолі. А тоді підняла очі й прочитала. Більше нічого в тійцеркві перекласти не вдавалося.
Давно. Це все збулося місяць тому, і тепер я знову чекаю твого літака, Скандинавська Квітко. Від нього буде пахнути особливими прянощами - тими, що є лиш у тебе на кухні. Позавчора я дістала Спеціальний дозвіл на нюхання літаків. Так що всьо чотко. Прилітай.