Полювання в гельсінкі
Шрифт:
Повертаючись додому, в квартиру із замкненими в ній новоспеченими коханцями, уявляю купу крові і сперми.
І людських зародків, додає Артим.
Ага.
Все набагато банальніше. Вона пішла із півгодини тому, він хоче спати. Робить мені гоголь-моголь. Пю антиґрипозні піґулки і тупішаю. Відтак слухаю свій голос у записі, щоб не забути його звучання. Дивна річ: коли говорити з тобою, голос зявляється. А потім одразу ж пропадає. Надворі якісь придурки роздирають салютами небо. Таке собі спокійне було, знаєш. Десь, як ти перед тим, як заснути. Ми з тобою цілісінький день перекидалися факсами і чотирисекундними шаровими розмовами. Хочу мати тебе, що говорить із дзеркала, хочу наробити твоїх ляльок-вуду і щодня снідати хлібом, замішаному на твоїй крові, закушувати сіллю з висушених сліз твоїх
Татарампампам. По Різдву. Днина шоста.
Бачу перстені із заплющеними очима. Шукала нам перстенів цілісінький день, нічого не втрапила. Усе лиш затрахало. А потім уві сні (моєму) ти здираєш перстеня зі своєї руки і кричиш:
No! I hate this especially on this finger Ні! Ненавиджу це, особливо на цьому пальці (англ.).
А відтак я пю жадібно коньяк «Hennessi» з білих пластикових стаканчиків, час від часу плутаючи «Hennessi» з чиєюсь слиною чи просто із водою. Здався мені той, бляха, перформанс. Така от собі кічувата ідейка, а спатоньки спокійно не дає. Типу, розказую всім, хочеться твою (і не лише, бо піддослідних буде кілька) реакцію прослідкувати і на відео зафіксувати. Реакція на попит. Попит на пропозицію. Шлюбну ж, звісно. І все має бути, як у кінах мериканських, сурйозно й врочисто: ресторан, оксамитове пуделечко (чорне чи червоне), обручка в ньому й інтро:
Мені треба сказати тобі щось... дуже... важливе... (слова типу даються важко). Віл ю (або вуд ю, щоб не так жостко) меррі мі?
Ну і тоді вже, ясен пень, фіксувати інтонацію твого NO, коли ти вже його нарешті вимовиш. Думаю, інтонеми Пєра Делятра обісруться з заздрощів. Інтонаційних переливів твого NO стане явно не на одну синтаґму... Отак я собі мріяла. А потім підняти очі театрально до стелі акі до неба і прозітхати:
You see, Got, Ive tried Ти бачиш, Боже, я намагалася (англ.).
А потім вже й тобі сказати, що то був лише перформанс. І що твою заточку перекривлену ми використаємо в кліпі, а все про все я ще й викладу у текстах, хе-хе. Головне, щоб ти відразу не погодився. Але то виключено. Compla^iitement. Хіба би плитою тебе по голові ударило. А я ж твоя протекшн.
А відтак, Скандинавська Квітко, кого я хочу надурити?
І не страшно тобі почути правду? Питає Кася. Ну я, в принципі, і так ту правду знаю. Але одне діло знати, наприклад, що голодомор 33-іх років мав місце як жахливий ґеноцид, а інше чути про це щодня у нових подробицях і з новими світлинами. Ото таке. Отже, мій перформативний план чистісінький тобі жіночий мазохізм. З одного боку, на нього тягне, з іншого боку здорове бабське виживання питає: ну на біса то тобі? Живеш собі, кохає він тебе, дурепо, сиди на печі і радуйся. Тідьки ж... я не баба. Я бабка. Бабка мертва голова. І я люблю гострі відчуття. Хочеться послідкувати саме за своєю реакцієюна твою, Квітко, відмову. Хочеться вискочити тієї миті з тіла і спостерігати збоку, як воно скручується в жалюгідних корчах, як намагається не видати того назовні, як в голову з усіх усюд водночас пруть сто тисяч мам і скрижуть: «Я ж тобі казала...» Ой, оце вже буде інтересненько. Отож lets go on, my Скандинавська Квітко, скажи мені, як пишеться рунами моє імя. Тоді я викую тобі обручку. Може, навіть, із заліза моєї крові. Бо ж «...біда з тими квітами, аби зброя не поіржавіла!»
Tea with milk, good whisky (let it be Glenmorangie, its still not bad) and Finnish bread... That what I call a dream. Plus two guys working in my kitchen... Чай з молоком, хороший віскі (най вже буде Кленморанжі, пес із ним) і фінський хліб... Оце би я назвала мрією. Плюс двійко парубків для роботи у мене на кухні... (англ.) останнє додаю вже з коридору, несучи свій чай до робочої кімнати, до улюбленого напою, до загрози алкоголізму (тьху-тьху-тьху), до писання статті про секс і їдло. Отож, браза енд сістас, заковтнувши трохи віскі, рідини живильної, нестиму вам благу я вість про СЕКС І ЇДЛО. Ну так, не думали би-с, що я вам тута пропаґанду алкогольних напоїв проводитиму. Ні, і ще раз ні. Навіть ніякої ґанджі чи амфітамінів. Це все, як казали раґулі в дитинстві, понти для приїжджих. Треба вдаватися до чогось традиційного, властивого нам, браття ґей-славянє. Не зрозумійте мене хибно. Тим більше, насолода сексом є те ж саме, що і насолода їдлом. Щоправда, перше здоровіше. Але бувають винятки. І секс, і їдло бувають здоровими й безпечними. І ясно, що це вас не цікавить. І те, й інше, буває небезпечним і захоплюючим. Це вас цікавить до пори, до часу. Отож давайте пошукаймо компромісів. І оскільки назва нашого видання доволі однозначна, мова йтиме саме про екстримальні види СЕКСУ та ЇДЛА, діар браза & cістас. Дурити вас ніхто не збирається, оповідатиму всьо з власного сивояйцевого досвіду та досвіду моїх рідно-близьких.
Інколи у просунитих гомо сапієнсів буває нехила засувка конкретно на сексі. Скажімо, ми з моїм приятелем в молодості заповзялися встановити рекорд із кількості найдебільніших місць для зайнять оральним (і не тільки) сексом. Спробую аґласіть кусок потужного списку:
На дереві. Взимку. З понтом полізли Новий рік зустрічати.
На верхньому поверсі офісної будівлі на Великій Васильківській, під кінець робочого дня, в розпал шарудіння поверхами сторожів та охоронців. (Якби застукали, ми би наркошами прикинулись).
В туалеті. На пароплаві. Щоправда, швецькому, так що туалет був чистішим за квартиру невротика.
В туалеті. Убитому. Поїздному. Українському. Ледь самі не поставали невротиками. Постійно калатає і трусить. Ломляться пасажири. І все-таки ми кінчили. Разом.
В купе пасажирського потяга, зашившись у спальник. Було тіснувато, гаряче (спальник болонієвий) і смішно. Внизу розвязували кросворди тихі пєнсії.
(...)
Ото таке от, Скандинавська Квітко, таким писаловом і заробляю. Не можу сказати, що сильно напружуюся, так само, як і не можу сказати, що живу своєю роботою. Добре ж було про мене написано: «Типу журналістка в типу журналах».
З новим роком, з новим днем,
З новим хлопцем Василем...
Ну от і все, cara mia, традиційні останні поцілунки, але то так, ніби ти просто йдеш на роботу зустрічатися зі своїми грьобаними британцями. Я зовсім гола проводжу тебе до дверей, ми ще довго цілуємось на сірій (бетонній? ранковій?) клітці, спати я вже не зможу, так само, як і читати, блядські очі, як завжди. Згодом я встану і навіть робитиму якісь ранкові вправи. Замість гантель у мене дві пляшки віскі. Одна дополовини повна, інша геть порожня, зате із товсенного шкла, так що все врівноважується. А потім я їстиму величезну яєшню з копченим салом та двотижневої давності салямі, скрушно похитуючи головою, згадуючи ті кілька скибочок фінських сухариків із сиром, що ти їла зранку. А відтак поїду на Петрівку, спробую книжки свої поштовхати. М-да, виявилося все одним: книжки, диски. Певно, і картини теж. Ну та й добре. Просто частина життя. Жодних попелюшачих історій, хоча хто його там зна.
Ваш абонент знаходиться поза зоною дійсності.
Добре повертатися до себе. Трошки себе ненавидіти за те, що дозволяєш тупим і марним істотам викрадати стільки твого думкового часу, ба навіть кавалки снів, у яких було заплановано злітати до Вчорашньої країни North Land.
I love you, I love you, I love you,
Whats your name?
Добре ходити в такій ідіотській (для вас) і такій милоглядній (для мене, соніків і Скандинавської Квітки) подобі: футболка з монашками, що в руках у них рушниці, зверху тієї футболки твій, СК, псевдооксамитовий френч, знизу неї широкі реперські джинси. Щоправда, пляшку Кленморанжі заникано за знимку Куллерво. Кесарю кесареве.
Всі кажуть, що він молодший за мене.
Та ну! Ти що?! Та ж на її обличчі застигла разом вся фінська історія...
То частково правда, Квітко. Маєш зморшки під очима. Але враховуючи те, скільки разів ти потрапляла в гарячі точки, скільки разів довкола картонного будиночку для представників ООН пританцьовували жевжики з наструнченими рушницями, ти справжня молодість. Ти цілковита несерйозність. Певне, думаєш, що ти безсметрна. Я теж так думаю. Принаймні, засію квіти на твоїй могилі. І квіти будуть білими. Тільки би вполювати у Гельсінкі достатньо непорожнього насіння.