Потворні хроніки, або Лихо з інших світів

Пустовіт Олександр

Заспокойся, вони все одно нічого не чують, краще проспіваю якийсь мотив, мій шеф так завжди робить, особливо коли думає що його ніхто не чує, а нікому в голову не спаде йому сказати що кнопка виклику секретарші у нього інколи заклинює…

… Ла- ла- ла… му- му-му… зи- зи- зи »

Пройшло пів години:

«Ла- ла- ла…»

Вибачте, пройшло дві години і він нарешті замовк думати, аж раптом в голові почулись якісь голоси:

– А нарешті, як воно вимикається, я більше не можу слухати це,

я вже забув комбінацію, допоможіть бо я щось або собі зроблю, або йому.

– 

Заспокойся , ти що вже ввімкнув двосторонній обмін думками, дивись що ти накоїв.

– 

Ой, вони читають мої думки, треба не думати про це, щоб вони не здогадались що я здогадався що вони читають мої думки… раз… два плюс два – чотири, три плюс три шість…

– 

Ой, бач, він вже здогадався про те що ми читаємо його думки, ти ще не вимкнув, тепер він здогадався що ми здогадались що він здогадався що ми читаємо його думки.

– 

Десять плюс десять – двадцять, одинадцять плюс двадцять п’ять…. Ну щось теж буде , два плюс два – чотири, думаю виходить чимось свої думки зайняти… А…а, що це таке.

Павло здригнувся і сказав останню фразу вголос. Перед ним виникли дві постаті – один більший на зріст (десь 1.90 метр) а другий трохи нижчий. У вищого тряслись руки, виглядав він трохи знервовано.

– 

Що це з вами, на вас лиця нема і ви якісь зелені…а це ваш природній колір, – промовив Павло

– 

Ми прийшли з миром, – промовив думками через телепатичний канал більший.

– 

Да, знаю вас, всім кажете, що з миром, а самі нишком мікрочіп в одне місце засуваєте!!!

– 

Я ж сказав, ми з миром прийшли, не доходить, тебе що вбити, щоб дойшло!!! А чіп то була не моя ідея.– заспокоївшись сказав вищий.

– 

Ну добре, то ви справді мені щось всунули.

– 

Гаразд зараз заберем, – промовив менший і натиснув кнопку на своєму браслеті.

Павло відчув, як по його руці щось ворухнулось і розчинилось.

– 

А коли це від мене вийде?

– 

Коли ти підеш в туалет, – відповів нижчий

– 

Вірите чи ні, але тепер я згадав, що саме час, покажіть де він.

– 

Ось, в цій кабінці.

Далі не цікаво…. (так 10 хвилин).

Тепер можна і продовжити історію після того як наш герой вийшов на поталу своїм потенційним ворогам.

– 

Ну що ж, кажіть тепер, що ви з мене хочете.

– 

Ну мене звуть М’якснерципінячкіскінцяп, але мені дуже подобається одне слово,

я не знаю, що воно означає на вашій мові «Шкрябодир», тому можеш мене так називати, – говорив нижчий,– а цього – мого колегу зовуть Кунчичипеярміляско, але за його стійку нервову систему і терплячість його називають Сфінкс, це він сьогодні трохи не в собі.

– 

А…а, так би й сразу, а чому ви вивісили знак «Курити не можна», у вас теж начальство до цього суворе.

– 

А, це. Це просто стара модель корабля.

Просто сотні років назад ним викрадали людей, а тепер уяви картину: прокидається чоловік невідомо де, нервує, коли нервує то тяне покурити, бере і куре та ще й бички розкидає нам. То йому байдуже, а нам ще дихати цією гидотою, до того ж антисанітарія стає, ми ж в цій кімнаті людей оперуєм…

– 

О, як цікаво, а як ви себе називаєте?

– 

Ми альбури, – відповів Сфінкс

– 

Значить ваша планета Альбурія – прикольна назва.

– 

Ти що баран, не треба насміхатись з нас, – промовив Сфінкс

– 

Не зрозумів?

– 

Ну це те саме що ти – людина, а планету тоді ми будем називати Людинія, просто нашу планету звуть Екала і якщо кажуть екалець то мають на увазі не лише нашу расу альбур, а й інших мешканців нашої планети тварин, рослин, риб… Допетрав?! Примітив ходячий.

– 

Ну добре, визнаю, помилився, але ж ми не вивчаєм вашу расу, так як ви, до того ж ви нас добре знаєте.

– 

Так, і особливо нам допомагає впізнати ваш світ і досягнення вашого роду реклама, там всі досягнення людей, там ваша історія, ми любим рекламу, ми навіть створили радіоприймач на основі ваших примітивних технологій лиш для того щоб записувати всі ваші реклами, – сказав Шкрябодир.

– 

Слухайте, а чого ви так останнім часом заворушились, людей викрадаєте серед білого дня, лякаєте їх, що ви шукаєте?

– 

Ми шукаєм хлопця з минулого, тобто тебе. Давнє пророцтво говорить, що знайдеться людина, що відкриє таємницю смерті всепотворного чудовиська. Цей час настав і ти прийшов, далі лише ти зможеш вбити ту потвору, – сказав Шкрябодир.

– 

А чого це ви з такими технологіями самі не вб’єте ту потвору, я ж її в очі не бачив ніразу.

– 

Твоє щастя, наш супутник якось сфотографував цю істоту і в нього полопали лінзи. Ми мусим носити симпатичні окуляри, щоб можна було подивитись на ту потвору і не вмерти від страху. Скрізь них все стає красивішим, навіть ти.