Потворні хроніки, або Лихо з інших світів

Пустовіт Олександр

Ось і четверта година. Ще дуже рано. Павло не збирався чекати ще кілька годин. Він встав з ліжка, прибрався, вдягнувся, все прибрав, перевірив наявність всіх потрібних речей і пристроїв у своїй сумці та у рюкзаку, послухав радіо, почитав науковий журнал. Нарешті настав той час – сьома година ранку. Він вийшов з квартири зі своїми сумками і подався в аеропорт…

Нарешті він там, де хотів опинитись. В Росії вже були його колеги

другий день. Вони отримали повідомлення про його прибуття в аеропорт Петропавловськ-Камчатський, і вже збирається направитись морем до Магадану, де вони його зустрінуть. На бухті Магадану його зустріли і відрекомендувались. Це були п’ять чоловік, віком від тридцяти до п’ятдесяти, один із них був науковець із Канади – Макс. Він має корні з України, тож добре знав, як це не дивно, російську. Другий був із США – Ендрю, хоча хлопці називали його Андрюхою. Ендрю теж належав до Української діаспори, і добре знав Українську. Третій був з Росії. Його ім'я – Степан. Щодо четвертого і п’ятого – то це хлопці з України – Василь та Іван. Загалом всі свої.

Був вже вечір, тож вони переночували у готелі, а на ранок всі відправились мікроавтобусом за сотні кілометрів до місця призначення, взявши з собою кількох провідників, які їх доведуть до певного місця. Було б усе добре, але їм трапились забобонні провідники, адже коли вони почули, що ця група хоче дістатись каньйону Тунгуського метеориту, то попросили, щоб їх висадили біля найближчого містечка.

– 

Чому ви не хочете нас туди провести? – запитав у них Павло російською мовою.

– 

Тому, що там існує якесь чудовисько. Мені батько розповідав, що не раз чув у тих місцях якісь страшні крики та ще й там не раз зникали люди, а тварини обминають ті місця десятою дорогою. Існує легенда, що це метеорит розбудив те чудовисько і з тих пір кожен, хто ступає на територію тієї істоти – відчуває страх.

– 

Можливо, там якась аномальна зона? – сказав Павло з дивним питальним виразом.

– 

Ні, там справді щось блукає у пошуках жертв, проте немало мисливців приїжджало туди, щоб впіймати ту істоту, але ще жоден не повернувся живим.

– 

А мертвим? – знову запитав Павло.

– 

Павло, не треба корчити з себе дурня! – зробив йому зауваження Василь.

– 

Ні, все гаразд, – продовжив один із провідників, – один

з мисливців ввижався своїй дружині уві сні і попереджав її про те, щоб не посилала туди нікого на його пошуки, бо то прокляте місце ховає щось страшне.

– 

Бачите, – гордовито мовив Павло.

– 

Ні, не вірю, це ви нас так лякаєте, – мовив Василь.

– 

Ну, я вже бачив одну дуже страшну істоту, яку не можна було знищити будь-якими видами зброї, – сказав Павло.

Всі замовкли, машина зупинилась, висадили провідників і всі хто залишились в машині з подивом дивились на Павла.

– 

А в якому це було фільмі? – запитав Іван, – Можливо я теж бачив цю істоту.

Всі засміялись, але Павло був серйозний.

– 

Дуже смішно, – продовжував розповідати далі наш герой, – але мені було не до сміху, коли ця істота хотіла мене з’їсти.

Всі знову засміялись і тоді в нього запитав Василь: “І де це ти цю істоту здибав, у страшному сні?”. Павло став ще серйозніший і твердо сказав:”Ні, у майбутньому”. Саме після цих слів всі його прийняли за дурника і почали голосно з нього сміятись.

– 

Я справді був у майбутньому, хоча, даремно я вам це сказав.

– 

А яка там найпопулярніша книга, «Вбивця без ліцензії»? – Запитав Степан.

– 

Ні, «Онуки Гаррі Потера та Кавказька Полонянка», – відповів Павло з серйозним тоном.

– 

Так, справді, я хочу цю книгу, дуже хочу. – Сказав вже серйозно Іван.

– 

О ні, а я вже думав писати книгу «Вбивця без ліцензії», шкода. – Тихо мовив Степан.

Так вони і доїхали до кінця дороги, почалися ліси, машину довелося залишити. Хлопці побачили якусь стежку, але Павло зі своєю могутньою логікою здогадався що це і є та «десята дорога», якою тварини обходять це місце. Хлопцям довелось іти крізь дерева. Нарешті вони дійшли «території повалених дерев». Спершу бригада цих дослідників відчула певний дискомфорт, всім чомусь страшно, в кожного було таке враження, що за ними щось стежить. Тоді Павло запропонував заспівати якусь пісню, щоб не було так страшно. Всі погодились, але кожен співав свою улюблену пісню і це було не дуже приємно, особливо тому, хто за ними стежить.

Конец ознакомительного фрагмента.