Потворний хлопчик
Шрифт:
Вона напустилася на Госкінза, відчуваючи щось на зразок тамованої розлюченості:
— Ви могли б мене попередити, докторе!
— Навіщо? Яка різниця?
— Ви казали — дитина!
— А це хіба не дитина? Ви коли-небудь мали щеня або кошеня? Що, вони ближчі до людини? Якби це було маля шимпанзе, то чи відчували б ви огиду? Ви няня, міс Феллоуз. У ваших документах записано три роки роботи у породільній палаті. Ви коли-небудь відмовлялися опікуватися немовлям-калікою?
Міс Феллоуз відчула, що втрачає позиції.
— Ви могли б попередити.
— І ви б відмовилися від місця? Гаразд, а тепер ви відмовляєтеся від нього? — Він спокійно дивився на неї, тимчасом як Девені спостерігав за нею з протилежного кутка кімнати, а неандертальська дитина, упоравшись із молоком і вилизавши блюдце, підвела мокре личко й дивилася на неї широко розплющеними очима.
Хлопчик показав на молоко і несподівано вибухнув короткою серією звуків, які він повторював знову й знову. Почуте складалося з горлових звуків і дуже складного прицмокування язиком.
— Боже мій, він розмовляє! — вражено сказала міс Феллоуз.
— Звичайно, — відгукнувся Госкінз. — Гомо неандерталіс насправді не є окремий вид, це швидше підвид гомо сапіенс. Чому б йому не розмовляти? Він, мабуть, просить ще молока.
Рука міс Феллоуз машинально потяглася до пляшки з молоком, але Госкінз піймав її за зап’ястя.
— Отже, міс Феллоуз, перш ніж ми рушимо далі — ви залишаєтесь на роботі?
Міс Феллоуз роздратовано вивільнила руку.
— Що, не дасте йому їсти, якщо я не залишуся? Я залишаюся з ним… для спроби. — Вона налила молока.
— Ми збираємося, міс Феллоуз, — сказав Госкінз, — залишити вас із хлопцем. Оце єдиний вхід у Першу Секцію «Стасіса». Двері ретельно замикаються та охороняються. Хочу, щоб ви навчилися користуватися замком, який, звичайно, буде зашифрований на ваші відбитки пальців, як це вже зроблено на мої. Простір угорі, — він подивився на відсутню стелю лялькового будиночка, — також під наглядом, і якщо тут станеться щось неналежне, то спрацює сигналізація.
— Хочете сказати, — обурено перебила міс Феллоуз, — що за мною підглядатимуть? — Вона раптом згадала, як сама розглядала ці приміщення з балкона.
— Ні-ні, — поважно заперечив Госкінз. — Ваша інтимність безперечно шануватиметься. Поле спостереження має вигляд чисто електронної символіки, і з нею матиме справу тільки комп’ютер. Отже, міс Феллоуз, ви залишаєтесь з ним на ніч, і лишатиметесь щоночі до подальших вказівок. На день вас підмінятимуть за розкладом, який ви вважатимете за зручніший. Скласти його ми доручаєм вам самій.
Міс Феллоуз здивовано розглянулася по ляльковому будиночку.
— Навіщо все це, докторе Госкінз? Хлопчик небезпечний?
— Справа в енергії, міс Феллоуз. З цих кімнат йому ніколи не можна дозволяти вийти. Ніколи. Ні на єдину мить. Незважаючи ні на які причини. Навіть заради порятунку його життя. Навіть заради порятунку вашого життя, міс Феллоуз. Зрозуміло?
Міс Феллоуз скинула вгору підборіддя.
— Я розумію накази, докторе Госкінз, а фах няні вчить ставити обов’язки вище від самозбереження.
— Добре. Якщо хтось буде потрібен, — завжди можете подати сигнал. — І чоловіки вийшли.
Міс Феллоуз повернулася до хлопчика. Він пильнував за нею, у блюдечку ще залишалося трохи молока. Вона терпляче намагалася показати йому, як піднімати блюдечко й підносити його до губів. Він опирався, але дозволяв доторкатися до себе без лементу.
Його налякані очі постійно пильнували за нею, не проминаючи найменшого непевного руху. І вона взялася заспокоювати його, якомога повільніше простягала руку до його волосся так, щоб він бачив кожен дюйм руху, бачив, що в ньому не криється нічого лихого.
І їй вдалося на якусь мить погладити його волосся.
— Я хочу навчити тебе вмиватися, — примовляла вона. — Як ти гадаєш? Ти навчишся?
Говорила вона повільно, лагідно: слів він, певна річ, не розуміє, та, може, на нього вплине заспокійлива інтонація.
Хлопчик знову щось мовив, прицмокуючи язиком.
— Дай мені свою руку, — попросила вона.
Вона простягнула руку, і хлопчик глянув на неї. Вона чекала з простягненою рукою. Хлопчикова ручка потяглася вперед до її руки.
— Так, добре, — похвалила вона.
Ручка наблизилася на дюйм від її руки, та враз хлопчика зрадила сміливість. Він відсмикнув руку.
— Добре, — спокійно вимовила міс Феллоуз, — згодом спробуємо знову. Хочеш сісти отут? — Вона погладила матрац на ліжку.
Години минали повільно, а успіхи були мізерні. Нічого вона не домоглася ні з туалетною кімнатою, ні з ліжком. Коли у хлопчика з’явилися непомильні ознаки сонливості, він ліг на голу підлогу, а потім хутко закотився під ліжко.
Вона нахилилася, щоб зазирнути туди, та їй назустріч блиснули його очі, і він заклацав язиком.
— Гаразд, — погодилася вона, — якщо так тобі безпечніше, то спи там.
Вона зачинила двері у спальню й лягла на розкладачку, поставлену для неї у найбільшій кімнаті. На її наполягання над розкладачкою нап’яли тимчасову запону. Вона подумала: тим дурним чоловікам доведеться поставити у кімнаті дзеркало, більшу складану шафу, а також окрему туалетну кабіну. Якщо вони хочуть, щоб я тут ночувала.
Заснути було нелегко. Вона весь час напружено дослухалася, чи не долинають з суміжної кімнати якісь звуки. Вийти він не міг, бо й як би він вийшов? Стінки надійні й досить високі. А що, коли дитина вміє дертися, як мавпа? Але ж Гонкінз сказав, що є спостережна апаратура, яка наглядає через стелю.
Раптом вона подумала: а може, він небезпечний? Фізично небезпечний?
Звичайно,Госкінз не міг цього не передбачити. Звичайно, він не залишив би її саму, якби…
Вона спробувала поглузувати з себе. Це ж лише три- або чотирирічна дитина. А от обрізати йому нігті їй же не пощастило! Ану ж він з нігтями і зубами накинеться на неї, коли вона засне…