Повна темрява. Без зірок
Шрифт:
Десь глухо бевкнуло металом. Вона подумала, що то, либонь, її голова вдарилась об кабіну пікапа. Згадалося: «Зомбі пекарі». А далі настала темрява на якийсь час.
— 6 —
Вона опритомніла у великому напівтемному приміщенні, де пахло пліснявою деревиною, віджилою кавою й доісторичним розсолом. Прямо над нею зі стелі криво звисав старий вентилятор із широкими лопатями. Чимось він був схожий на ту зламану карусель у фільмі Гічкока «Незнайомці в потязі»[103]. Вона лежала на підлозі, гола від талії до п’ят, і він її ґвалтував. Ґвалтування здавалося їй другорядним, порівняно з його вагою: він її ледь не розчавлював. Годі й вдихнути. Мабуть, це сон. Але ж ніс у неї розпух, якась перепічка, розміром як невеличка гора, виросла в неї при основі черепа, а в сідниці їй вганялися скабки. Таких подробиць не зауважуєш у снах. І справжнього болю в снах не відчуваєш; завжди прокидаєшся перед тим, як початися справжньому болю. Це відбувається насправді. Він її ґвалтує. Затяг до старої крамниці і ґвалтує її, а золотаві порошинки ліниво кружляють у косих променях надвечірнього сонця. Десь люди слухають музику, і купують різні речі в онлайні, і дрімають після обіду, і балакають по телефонах, а тим часом тут якусь жінку ґвалтують, і ця жінка — вона. Він забрав собі її трусики; вона помітила: крайчик їх теліпається з нагрудної кишені його комбінезона. Це наштовхнуло її на думку про «Порятунок»[104], який вона колись бачила на ретроспективному кінопоказі в коледжі, давно, ще у ті часи, коли була трохи авантюрнішою у виборі фільмів. «Знімай з себе штани», — гукає там один із селюків, перед тим як почати ґвалтувати міського гладуна. Дивні речі рояться в голові, коли лежиш під трьома сотнями фунтів мужицького м’яса, а член ґвалтівника рипить у тобі туди-сюди, немов незмазана завіса.
— Благаю, — спромоглася вона. — Не треба більше.
— Треба-треба, і ще й ще, — відгукнувся він і знову наплив ного кулак, заповнюючи її поле зору. Половина обличчя в неї зайнялася вогнем, щось клацнуло всередині її голови, і вона знову знепритомніла.
— 7 —
Коли вона опритомніла наступного разу, він у своєму комбінезоні, махаючи руками на всі боки, танцював навкруг неї і співав «Брунатний цукор» [105] верескливим, безладним голосом. Сідало сонце, і два західних вікна покинутої крамниці — вкрите шаром пилу скло, якимсь дивом дивним не розтрощене вандалами, — повнилися вогнем. Позаду нього танцювала його тінь, скачучи то вниз на дощану підлогу, то вгору на стіну, де світліші прямокутники позначали місця колись було завішані рекламними плакатами. Грюкання його робочих берців звучало апокаліптично.
105
«Brown Sugar» — сповнена образливо-сексуальних метафор пісня, записана гуртом «Rolling Stones» на їхньому альбомі 1971 року «Sticky Fingers» («Липкі пальці»).
Вона помітила свої костюмні слакси, котрі було жужмом запхано під прилавок, на якому раніше мусив був стояти касовий апарат (а поряд, либонь, джбаник варених яєць та інший, з вудженими й замаринованими свинячими ніжками). Вона чула запах цвілі. І, о Господи, як їй боліло. Обличчя, груди і там, нижче, де за її відчуттям все в неї було немовбито розірване й вивернуте назовні.
«Прикинься мертвою. Це твій єдиний шанс».
Вона заплющила очі. Спів припинився, і вона почула наближення мужицького поту Тепер різкішого.
«Це після фізичних вправ», — подумала вона. Забула, що треба грати мертву, й хотіла закричати. Перш ніж вона встигла почати, величезні долоні обхопили їй горло і почали душити. Вона подумала: «Це кінець. Це мені кінець». Думки були спокійними, сповненими полегшення. Принаймні не буде більше тортур, ані очунювань під танці цього чоловіка-монстра у вогненному світлі сідаючого сонця.
Вона знепритомніла.
— 8 —
Коли Тесс утретє виринула з непритомності, світ був чорно-сріблястим, а вона пливла.
«Ось воно як, бути мертвою».
Тоді вона зауважила під собою руки — великі долоні, його долоні — і болючу петлю з колючого дроту в себе на горлі. Він не зміг задавити її до смерті, але відтиски його пальців залишилися на її шиї, як намисто — великі спереду, решта з боків і ззаду на карку.
Вже настала ніч. Місяць висів високо вгорі. Повня. Він ніс її через стоянку перед покинутою крамницею. Проніс повз свій пікап. Власного «Експідішена» вона не побачила. Її «Експідішен» пропав.
«Чого ж це так, Томе?» [106]
Він зупинився перед дорогою. Вона чула сморід його поту, відчувала, як здіймаються й опадають його груди. Вона відчувала нічне повітря, його прохолодність своїми босими ногами. Вона чула цокотіння вивіски позаду: СПОДОБАЄТЬСЯ ТОБІ — СПОДОБАЄШСЯ ТИ.
«Чи він вважає, що я мертва? Не може він вважати мене мертвою. З мене ж усе ще ллється кров».
Чи, може, й насправді вона мертва? Важко було це зрозуміти напевне. Вона розслаблено лежала в нього на руках, почуваючи себе дівчиною-героїнею якогось фільму жахів, котру тягне кудись Джейсон, або Майкл, або Фредді [107] , чи яке там в нього тепер ім’я після тих усіх інших, кого він уже встиг замордувати. Віднесе до якогось гидкого схрону глибоко в лісі, де прикує на ланцюгу до гака в стелі? У тих фільмах завжди ланцюги й гаки в стелях.
107
Кінематографічні серійні вбивці: Джейсон Вурхіз — персонаж низки фільмів «П’ятниця 13-те»; Майкл Маєрз — персонаж серії фільмів «Гелловін»; Фредді Крюгер — персонаж фільмів «Кошмар на вулиці В’язів».
Він знову вирушив. Вона чула чалапання підошов його чобіт по залатаному асфальту Стаґґ-роуд: чалап-чалап-чалап. А потім, по інший бік дороги, скрегіт і тріск. Він ногами відкидав той дерев’яний непотріб, що вона його так ретельно була поприбирала сюди, до рівчака. Їй більше не було чути цокотіння вивіски, натомість вона почула звуки біжучої води. Не бурхливий потік, ні, усього лише дзюркіт. Він опустився навколішки. Видавши беззлобне гарчання.
«От тепер він уб’є мене вже напевне. Зате я принаймні більше ніколи не буду змушена чути його жахливий спів. У тому-то й полягає ласа штучка, як сказала б Рамона Норвілл».
— Агов, дівчино, — промовив він ласкавим голосом.
Вона не відгукнулася, але крізь нещільно стулені вії побачила, як він нахилився. Вона з усієї сили намагалася утримати повіки нерухомими. Якщо він помітить бодай щонайменший порух... чи зблиск сльозинки...
— Агов, — він плеснув розкритою долонею їй по щоці. Вона дозволила своїй голові завалитися набік.
— Агов! — цього разу він по-справжньому її ляснув, але вже по іншій щоці. Тесс дозволила своїй голові перекотитися в протилежний бік.
Він ущипнув її за сосок, але до того він не завдав собі труду зняти з неї блузу і ліфчик, тож їй не було дуже боляче. Вона залишилася розслабленою.
— Я вибачаюся, що називав тебе курвою, — промовив він, усе ще дотримуючись добродушного тону. — Ти подарувала мені гарну єблю. Хоч мені до вподоби трошка старші.
Тесс усвідомила, що він дійсно, мабуть, вважає її мертвою. Це ж пречудово, аби лиш було правдою. І раптом їй відчайдушно схотілося жити.
Він знову її підважив. Сморід поту раптом став зовсім нестерпним. Його щетина дряпнула їй скроню, вона ледь утрималася, щоб не відсахнутися від нього. Він поцілував її в кутик губ.
— Пробач, я був трошка грубий.
Тоді вів потаскав її далі. Звук біжучої води поголоснішав. Зникло місячне світло. З’явився запах — ні, сморід — гниючого листя. Він поклав її у воду дюймів п’ять завглибшки. Вода була дуже холодною, і Тесс ледь не скрикнула. Він натиснув їй на ступні, і вона дозволила підігнутися своїм колінам. «Безкоста, — подумала вона. — Мушу залишатися безкостою». Коліна не задерлись високо, стукнувшись об якусь металеву, рифлену поверхню.