Повна темрява. Без зірок
Шрифт:
— 10 —
Вона йшла у місячному світлі поза крамницею. Її тремтячі плечі покривав якийсь рваний шматок килима, хоча вона й не пам’ятала, звідки його дістала. Килим був брудний, проте теплий, і вона закуталася в нього щільніше. У голові їй зринуло — вона кружляє навкруг крамниці, і це може бути її друге, третє або навіть і четверте коло. Їй зринуло, що шукає вона свій «Експідішен», але кожного разу, не знаходячи його поза крамницею, вона забуває, що вже дивилася там, і починає нове коло. Забуває, бо її били в голову, і ґвалтували, і душили, і в неї шок. Їй зринуло, що в неї може статися крововилив у мозок — звідки знати, поки не прокинешся серед янголів, котрі тобі про це повідомлять? Легкий бриз,
— «Севен Ап» [110] , — промовила вона; голос прозвучав хрипло, але виявився цілком керованим. — Ось що це таке. Він сподобається тобі, а ти йому сподобаєшся.
Вона почула власний голос, як той здіймається в пісні. Вона мала гарний співочий голос, а після придушення він набув якоїсь неочікувано приємної надірваності. Це звучало так, ніби тут, у місячному сяйві, зараз заспівала Бонні Тайлер [111] .
— «Севен Ап» смакує добре... як і мусить сигарета! [112]
110
«7 Up» — лимонад, який випускається з 1929 року; «Сподобається тобі — сподобаєшся ти» його рекламне гасло, що використовувалося з 1936 до 1952 р.
111
Bonnie Tyler (нар. 1951 р.) — валлійська співачка; «Це сердечний біль» («It’s a Heartache») — її хіт 1977 року.
112
Тесс перекривлює відомий рекламний джингл: «Смакує добре «Вінстон», як і мусить сигарета».
Їй дійшло, що це неправильно, а якщо навіть і навпаки, вона мусить співати щось краще за довбані рекламні джингли, поки в її голосі зберігається ця приємна надірваність; якщо тобі випало бути зґвалтованою й покинутою нібито мертвою поряд з двома гниючими трупами, з цього мусить народитися хоч щось гарне.
«Я заспіваю хіт Бонні Тайлер. Я співатиму «Це сердечний біль». Я пам’ятаю слова, я певна цього. Я певна, що вони є десь у тій купі мотлоху, яку кожна письменниця тримає на задвірках своєї...»
Але тут вона знову знепритомніла.
— 11 —
Вона сиділа на камені й гірко ридала. Брудний уривок килима все ще покривав її плечі. В промежині їй боліло і пекло. Кислий смак у роті говорив про те, що десь між ходінням навкруг крамниці й сидінням на цьому камені вона блювала, але цієї дії вона не пам’ятала. Пам’ятала лише, що...
«Мене зґвалтували, я була зґвалтована, я зґвалтована!»
— Не ти перша, не ти остання, — промовила вона, проте ця жорстоко втішлива банальність, що пролунала крізь серію придушуваних схлипів, мало їй допомогла.
«Він намагався вбити мене, він мене насправді майже убив».
Так, так. Та наразі його в цій справі невдача не задавалася аж занадто втішливою. Вона подивилася ліворуч і побачили ярдів за шістдесят від себе ту саму придорожню крамницю.
«Інших він убив! Вони там, у трубі! Комахи повзають по них, а їм все одно!»
— Так, так, — промовила вона надірваним голосом Бонні Тайлер і знову знепритомніла.
— 12 —
Вона йшла серединою Стаґґ-роуд і співала «Це сердечний біль», коли почула, що ззаду наближається звук двигуна. Вона крутнулася вихором, ледь не впала, побачила промені фар, що висвітили верхівку пагорба, через який вона, мабуть, перед цим перейшла. Це він. Велетень. Він повернувся, зазирнув до кульверта, після того як побачив, що щез її одяг, і впевнився, що
Тесс стрибнула до рівчака, впала на одне коліно, не втримала на плечах свою імпровізовану шаль, підхопилася й наосліп шугонула в чагарі. Випадкова гілка пустила їй кров зі щоки. Вона чула, як від жаху схлипує якась жінка. Вона впала рачки, волосся повисло перед очима. Фари подолали пагорб, і вся дорога освітилася. Вона дуже ясно побачила загублений нею шматок килима і зрозуміла, що велетень його теж помітить. Зупиниться й вилізе. Вона намагатиметься тікати, але він її наздожене. Вона кричатиме, але ніхто її не почує. В історіях такого ґатунку завжди ніхто не чує. Він її замордує, але спершу ще раз зґвалтує.
Автомобіль — це був легковик, не ваговоз-пікап — проїхав, не зменшуючи швидкості. Зсередини нього долинула ввімкнута на повну потужність пісня гурту «Бахман-Тернер Овердрайв»: «Б-б-бе-бейбі, ти просто нічогісінько ще не бачив»[113]. Вона дивилася на хвостові вогні машини, поки вони не блимнули востаннє й зникли. Відчувши, що знову готова знепритомніти, вона ляснула себе одночасно долонями по обох щоках.
— Ні! — гаркнула вона голосом Бонні Тайлер. — Ні!
Їй трохи прояснішало в голові. Вона відчула потужне бажання залишитися тут, зачаєною навкарачки у кущах, але нічого хорошого в цьому не було. Задовго чекати настання світлого дня, ба зараз, либонь, ще й до півночі неблизько. Місяць у небі висів низенько. Вона не може залишатися тут, і понад те, вона не може тут отак просто... лупати очима. Вона мусить думати.
Тесс підібрала з рівчака шматок килима, накинула на плечі, почала загортатися в нього і заразом торкнулася собі вух, уже знаючи, що вона там знайде. Діамантові сережки-крапель- ки — не в її характері, дійсно винятково екстравагантне надбання — пропали. Вона знову вдарилася в сльози, проте цей сеанс плачу виявився коротшим, і коли він закінчився, вона почувалася більше собою. Хоча правильніше було б сказати «в собі», почувалася насельницею власного тіла й голови, аніж плаваючою довкола споглядальницею.
«Думай, Тессо Джин!»
Окей, вона спробує. Але буде при цім рухатися далі. Ніяких більше співів. Від її зміненого голосу її саму брали дрижаки. Немов, зґвалтувавши її, велетень сотворив нову жінку. Вона не бажала бути новою жінкою. Їй подобалася колишня.
Вперед. Вперед у місячному світлі, поряд із власною тінню, що теж крокує по дорозі. По якій дорозі? Стаґґ-роуд. Згідно з Томом, їй залишалося трохи менше чотирьох миль до перехрестя Стаґґ-роуд з шосе №47, коли вона потрапила у влаштовану тим велетнем пастку. Це вже непогано; для дотримання фізичної форми вона мала звичку щодня проходити щонайменше три милі, роблячи це на тренажері, коли дощило та сипався сніг. Звісно, це була її перша піша прогулянка в образі Нової Тесс, жінки зі стражденною, кровоточивою піхвою й надірваним голосом. З іншого боку, були й очевидні козирі: вона розігрілася, верхня частина тіла в неї висихала, а на ногах вона мала пласкі туфлі. А вона ж була ледь не взула туфлі на високих підборах, тоді ця вечірня прогулянка могла б виявитися вельми неприємною. Не те щоб вона отримувала від ходіння в них якесь задоволення за інших обставин, ні-ні-ні...
«Думай!»
Але перш ніж вона взялася за цю справу, освітилася дорога попереду. Тесс знову рвонула у підлісок, зумівши цього разу втримати на собі килимок. Ще один легковик, слава Богу, не його пікап, і цей теж не стишив швидкості.
«А все одно це може бути він. Він міг поміняти машину. З’їздити додому до свого барлогу, і там пересісти в легковик. Думаючи собі: “Ось вона побачить, що це не ваговоз, і вийде на дорогу звідкілясь, де там вона ховається. Помахає мені, щоб я зупинився, тут-то я її і вхоплю”».