Повна темрява. Без зірок
Шрифт:
«Не тривожся, Рамоно, можеш сміливо відчиняти двері, всякому ж видно, що я тиха, невинна жіночка з тих, що не неспроможні й гусака настрахати».
Боковим зором вона побачила, як за дверима зринуло спотворене фасонним склом, ніби риб’яче, обличчя. Далі повисла пауза, яка, як їй здалося, тривала аж занадто довго, а тоді Рамона Норвілл прочинила двері.
— Так? Чим можу допомо...
Тесс обернулася до неї. Світло з прочинених дверей упало на її обличчя. А потрясіння, побачене нею на обличчі Рамони Норвілл, нищівне потрясіння, з відпалою щелепою, сказало їй все, що їй хотілося взнати.
— Ви? Що ви тут роби...
З правої передньої кишені Тесс видобула «Лимоночавильника» 38-го калібру. По дорозі сюди зі Сток-віліджа вона була уявила собі, як він там застрягне — уявила це з кошмарною яскравістю, — але револьвер витягся безперешкодно.
— Відійди від дверей. Спробуєш їх зачинити, я тебе застрелю.
— Ви цього не зробите, — промовила Норвілл. Від дверей вона не відступила, але й не затріснула їх також. — А чи ви здуріли?
— Рушай у дім.
Норвілл була одягнена в просторий домашній халат блакитного кольору, і, помітивши, як той нап’явся в неї на грудях, Тесс націлила туди револьвер.
— Спробуй лишень крикнути, і я тут же стріляю. Навіть не сумнівайся, курво, я анітрохи не жартую.
Великі груди Норвілл опали. Губи в неї відсмикнулись назад, оголивши зуби, а очі в орбітах бігали туди-сюди. Не скидалася вона зараз на бібліотекарку, тим паче на гостинну й життєрадісну. Тесс бачила в ній пацюка, застуканого біля його нори.
— Якщо ви вистрелите з цього револьвера, всі сусіди почують.
Тесс щодо цього мала сумніви, але не сперечалася.
— Для тебе це не матиме значення, ти вже будеш мертвою. Давай, заходь усередину. Якщо гарно поводитимешся й відповіси на мої запитання, можливо, будеш усе ще живою завтра вранці.
Норвілл позадкувала, і Тесс увійшла крізь прочинені двері, міцно тримаючи перед собою револьвер. Щойно Тесс зачинила за собою двері — зробила це ногою, — як Норвілл тут же зупинилася. Застигла біля столика з каталогами.
— Нічого не хапай, не кидай, — попередила Тесс, побачивши по тому, як смикнувся рот жінки, що хапання й кидання дійсно було на думці в Рамони. — Я тебе читаю, як книжку. Як би інакше я тут опинилася? Давай, рушай далі. Туди, аж до вітальні. Я просто в захваті від співочого сімейства Траппів [161] , коли вони в гарному гуморі.
— Ви божевільна, — промовила Рамона, та проте знов почала задкувати. Взута вона була в черевики. Навіть перевдягаючись у домашній халат, вона залишала на ногах ті свої великі, потворні черевики. Шнуровані, вочевидь, від «Men’s» [162] . — Я поняття не маю, навіщо ви сюди заявилися, але...
161
Сюжет «Звуків музики» побудовано на реальній біографії селянської дівчини-сироти з Тіролю, послушниці Марії, котра спершу працювала вчителькою сімох дітей вдівця барона фон Траппа, а потім стала його дружиною й організувала успішний сімейний вокальний ансамбль; під час аншлюсу Австрії Гітлером 1938 року сімейство емігрувало до США, де оригінальний гурт «Trapp Family Singers» існував до 1957 року, а їхні нащадки живуть і виступають і по тепер.
162
«Men’s Wearhouse» — заснована 1973 року компанія, що спеціалізується на продажу суто чоловічого одягу, взуття та аксесуарів; гасло: «Вам сподобається, як ви виглядаєте. Я це гарантую».
— Не жени мені тут лайно, матусенько. Навіть не ризикуй цього робити. Все було написано в тебе на обличчі, тільки-но ти відкрила двері. Все, до останньої рисочки. Ти гадала, що я мертва, авжеж, кажи?
— Я не розумію, про що ви...
— Нас же тут лише двоє, дівчаток, тож давай, признавайся.
Вони вже опинилися у вітальні. На стінах сентиментальні малюнки — клоуни, сирітки з великими очима — а навкруги купа полиць та столиків, заставлених різним безділлям: сувеніри у вигляді снігових кульок та тролів-дитинчат, статуетки Берти Гуммель [163] , Дбайливі Ведмедики [164] , керамічний цукерковий будиночок а-ля Гензель і Гретель. Хоч Норвілл і була бібліотекаркою, жодної книжки тут не вбачалося. На телевізор дивилося крісло «Лей-зі-бой» [165] з подушечкою для ніг перед ним. Поряд з цим фотелем стояв столик-таця. На ньому містилися пакет сирних «Дудлів» [166] , велика пляшка дієтичної коли, телевізійний пульт і свіжий «Телегід» [167] . На телевізорі стояла фотографія в рамочці, на якій Рамона обнімалася з якоюсь іншою жінкою, дами притискались щоками одна до одної. Фото виглядало на те, що його було зроблено десь у парку розваг або на якомусь сільському ярмарку. Перед ним в світлі верхньої люстри променисто іскрилася кришталева цукерниця.
163
«M.I. Hummel» — торгова марка серії керамічних фігурок, заснованої на малюнках дітей німецької художниці, францисканської черниці Марії Інокентії Гуммель (1909-1946).
164
«Care Bears» — серія персонажів, які вперше з’явилися 1982 р. на вітальних листівках, а відтоді також випускаються у вигляді плюшевих, керамічних та інших ведмедиків.
165
«La-Z-Boy» — бренд м’яких домашніх меблів, які випускає однойменна компанія, заснована 1929 року в штаті Мічиган.
166
«Cheez Doodles» — сирні палички, що з 1950-х рр. випускаються заснованою 1921 року пенсільванською компанією «Wise Foods».
167
«TV Guide» — заснований 1948 року в Нью-Йорку тижневик.
— Ну, й давно ти цим займаєшся?
— Я не розумію, про що ви говорите?
— Як давно ти постачаєш клієнток своєму синочку, ґвалтівникові і вбивці?
Стрепенулися вії Норвілл, але вона знову нічого не визнала... чим створила для Тесс проблему. Коли вона сюди їхала, вбивство Рамони Норвілл здавалося їй не просто однією з можливостей, а найбільш імовірним наслідком. Тесс була майже цілком певна, що зможе це зробити, і човнярський тросик, що лежав у лівій передній кишені її штанів, так там і залишиться, невикористаний. Втім, тепер уже їй стало зрозуміло, що вона не зможе довести справу до кінця, якщо ця жінка не визнає своєї співучасті. Бо того, що було на ній написано, коли вона побачила в себе перед дверми Тесс — у синцях і саднах, але загалом цілком живу й здорову, — було недостатньо.
Не зовсім достатньо.
— Коли це почалося? Скільки йому тоді було? П’ятнадцять? Він тоді сказав, що просто «трохи пожартував»? Чимало їх так кажуть на самому початку.
— Я не маю поняття, що ви маєте на увазі. Ви приїхали в бібліотеку і провели цілком пристойну презентацію — неблискучу, зрозуміло, що ви приїхали виступити лише заради грошей, але принаймні заповнили порожню дату в нашому календарі, — а наступного разу я бачу вас у себе на порозі, з револьвером, з якимись дикими звинуваченнями, котрі ви...
— Це нікуди не годиться, Рамоно. Я бачила його фото на веб-сайті компанії «Червоний яструб». Каблучка, все таке. Він мене зґвалтував і намагався вбити. Він вирішив, що таки насправді мене вбив. І це саме ти підіслала його до мене.
Щелепа в Норвілл відпала, продемонструвавши огидну комбінацію з шоку, відрази й винуватості.
— Це неправда! Ти, тупа пизда, ти сама не знаєш, що верзеш! — зробила вона крок уперед.
Тесс хитнула револьвером.
— Ну-ну-ну, не роби цього. Стоп.
Норвілл застигла. Але Тесс не вірилося, що вона зупинилася надовго. Вона набирається духу, зважуючись, чи їй битися, чи тікати. А оскільки мусить розуміти, що Тесс поженеться за нею, якщо вона кинеться в глиб будинку, то попереду скоріш за все бійка.
Знову заспівало сімейство фон Траппів. Зважаючи на ситуацію, в якій опинилася Тесс, — до якої вона себе ввігнала, — ці життєрадісні хорові шмарклі її буквально бісили. Тримаючи в правій руці «Лимоночавильника» націленим на Норвілл, Тесс лівою рукою підібрала пульт і заглушила в телевізорі звук. Вона вже почала опускати пульт назад, на столик, та раптом завмерла. На телевізорі стояло дві речі, але спершу вона звернула увагу лише на фото Рамони з її подружкою; цукерниця заслужила лише на побіжний погляд.