Повна темрява. Без зірок
Шрифт:
Через два дні перев’язані гумовою петелькою водійська ліцензія і картка Блакитного хреста [276] Стейсі Мур надійшли поштою до Агасти; адресу було написано друкованими літерами: «ДОБВНЮ ГЕНИРАЛЬНОМУ ПРОКУРОРУ ДЕПАРТАМЕНТУ КРИНІМАЛЬНИХ РОСЛІДУВАНЬ». Була й записка: «ПРИВІТ! Я ПОВЕРНУВСЯ! БЕДЕ!»
Детективи, котрі займалися справою Мур, відразу впізнали цей набір. Подібні відібрані посвідчення особи — й подібні ж бадьористі записки — приходили після кожного з попередніх вбивств. Він знав, коли вони перебувають на самоті. Він піддавав їх тортурам, принципово власними зубами; він ґвалтував їх або сексуально з них знущався; він їх убивав; він надсилав їхні документи до якогось із поліцейських відділків через кілька тижнів або місяців. Глузуючи з них.
276
«Blue Cross & Blue Shield» («Асоціація Блакитного хреста і Блакитного щита») — заснована 1929 року в Техасі федерація 39 регіональних організацій медичного страхування, які тепер обслуговують понад 100 млн американців по всіх штатах.
«Щоби запевнити, що це його рук справа», — пригнічено подумала Дарсі.
Наступне вбивство Беде скоїв у 2004-му, дев’яте й десяте у 2007 році. Ці два виявилися найгидкішими, бо однією з жертв була дитина. Десятирічного сина бідної жінки відпустили зі школи, бо він скаржився на біль у животі, й очевидно хлопчик натрапив на Беде за роботою. Тіло його було знайдено разом з тілом його матері неподалік, у ручаї. Коли пошта доставила документи тієї жінки — дві кредитні картки і водійську ліцензію — у казарму №7 поліції штату Массачусетс, разом з ними ирийшла й карточка з написом: «ПРИВІТ! ХЛОПЧИК — ЦЕ ВИПАДКОВІСТЬ! ВИБАЧАЮСЯ! АЛЕ ВСЕ БУЛО ЗРОБЛЕНО ШВИДКО! ВІН НЕ «СТРАЖДАВ»! БЕДЕ!».
Було там і ще багато статей, які вона могла б прочитати (о, всемогутній «Гугл»), але заради чого? Ніжну мрію про черговий звичайний вечір посеред звичайного життя поглинув кошмар. Хіба розвіє цей кошмар читання ще чогось про Беде? Відповідь здавалася занадто очевидною.
Зсудомило шлунок. Вона бігом кинулася до вбиральні — усе ще засмердженої, незважаючи на вентилятор, зазвичай не звергаєш уваги на те, яка смердюча справа це життя, проте не завжди — і впала на коліна перед унітазом з відкритим ротом, утупившись очима в блакитну воду. На мить здалося, що потреба виригати збирається минутися, та тут вона згадала про Стейсі Мур з її почорнілим, утопленим у кукурудзі лицем удавленої, з її сідницями, покритими плямами крові, засохлої до кольору шоколадного морозива. Від цього її вивернуло двома спазмами, та так потужно, що в обличчя бризнуло туалетним дезінфектантом, попало навіть кілька гидотних крихт її власних викидів.
Заходячись судорожним плачем, вона змила воду. Порцеляну слід було почистити, але наразі вона лише опустила ляду унітаза й притулилася палаючою щокою до її прохолодного бежевого пластику.
«Що ж мені тепер робити?»
Логічним кроком було б зателефонувати до поліції, але, припустімо, якщо вона так і зробить, а все це обернеться помилкою? Боб завжди був напрочуд великодушним, як ніхто з чоловіків він умів прощати — коли вона в’їхала передком їхнього старого мінівена в дерево на краю паркінгу біля пошти, розтрощивши лобове скло, єдиним, чим він занепокоївся, було: чи не порізала вона собі лице, — проте чи вибачить він їй, якщо вона помилково вкаже на нього як на винуватця одинадцяти садистських убивств, яких він не скоював? А це ж всьому світу стане відомо. Винний чи невинний, а його фото все одно з’явиться в газетах. На передній шпальті. І її також.
Дарсі важко звелася на рівні, дістала з шафки ванної кімнати туалетний йорж і почала чистити унітаз. Робила вона це повільно. Боліла спина. Подумалося, що вивернуло її так грубо, що вона могла потягнути собі якийсь м’яз.
Посеред цього заняття її прохромила інша візія. Це ж не лише їх двох буде втягнуто до газетних спекуляцій та брудного виполіскування кісток у новинних випусках цілодобових кабельних телеканалів; є ж іще діти, про котрих не можна забувати. Донні з Кеном щойно здобули собі двох перших клієнтів, але той банк і дилерський бізнес, які шукають собі свіжих рішень, покинуть їх за якихось три години, щойно вибухне ця начинена лайном бомба. Компанія «Андерсон & Хейворд», котра лише сьогодні зробила свій перший справжній подих, завтра вже буде мертвою. Дарсі не знала, скільки інвестував Кен Хейворд, але Донні вклався весь цілком. І тут не йдеться про аж таку величезну суму грошей, але є дещо інше, що вкладаєш, вирушаючи в своє перше самостійне плавання. Серце, мозок, почуття власної гідності.
А ще ж і Петра з Майклом, можливо, якраз цієї миті вони, прихиливши голови, разом розбудовують свої весільні плани, не здогадуючись про двохтонний сейф, що завис і погойдується над ними на вельми ветхому тросі. Петс завжди обожнювала свого тата. Що буде з нею, якщо вона раптом дізнається, що ті руки, які колись підкидали її на гойдалці на задньому подвір’ї, є тими самими руками, котрі вичавили життя з одинадцяти жінок? Що за губами, які цілували її на добраніч, ховаються ті зуби, котрими було погризено одинадцять жінок, і в деяких випадках аж до кісток?
Коли Дарсі знову сіла перед комп’ютером, в її уяві виник жахливий газетний заголовок. Проілюстрований він був фотографією Боба у нашийній хустині, у тих його абсурдних шортах хакі і довгих гольфах. Видіння зринуло так ясно, немов уже було надрукованим: «СЕРІЙНИЙ УБИВЦЯ «БЕДЕ» 17 РОКІВ КЕРУВАВ МАЛЮКАМИ-СКАУТАМИ».
Дарсі ляснула себе долонею по губах. Вона відчувала, як в орбітах у неї пульсують очні яблука. Зринула думка про самогубство, і кілька секунд (довжелезних) ця ідея здавалася їй цілком раціональною, виглядала єдино слушним рішенням. Можна залишити записку, де буде сказано, що вона зробила це, бо злякалася, що в неї рак. Або ранній прихід хвороби Альцгаймера, це буде навіть краще. Але самогубство також кидає глибоку тінь на родину, а крім того, якщо вона все ж таки помиляється? Що, як Боб просто знайшов зв’язку тих ідентифікаційних карток на узбіччі дороги або ще десь?
«Ти розумієш, як це малоймовірно?» — пхекнула Мудра Дарсі. Гаразд, авжеж, але ж заразом це не є геть неймовірним, хіба не так? Було тут іще дещо, що робило клітку, в якій вона опинилася, такою, що з неї не залишалося шансів для втечі: а якщо вона права? Чи не розв’яже її смерть зовсім руки Бобу для нових убивств, бо ж тоді він не буде змушений так глибоко приховувати своє потаємне життя? Дарсі не мала певності, чи вірить вона у свідоме життя після смерті, але якщо воно все-таки існує? І якщо там її зустрінуть не зелені Едемські луки й повноводі ріки, а стражденний вітальний загін задушених жінок зі слідам зубів її чоловіка, і всі разом вони звинувачуватимуть її, що це вона спричинилася до їх гибелі, вибравши собі легкий спосіб втечі? І тим, що проігнорувала свою знахідку (ба навіть якби таке було можливе, у що вона ні на мить не вірила), хіба ці звинувачення не були б правдивими? Чи насправді вона вважала, що може приректи ще якихось жінок на жахливу смерть лише заради того, щоб її дочка справила в червні собі гарне весілля?
Дарсі подумала: «Краще б мені стати мертвою».
Але їй цього не судилося.
Вперше за багато років Дарсі Медсен Андерсон, зісковзнувши з крісла, уклякла на колінах і почала молитися. Це не допомогло. У домі було порожньо, якщо не рахувати самої її [277] .
— 7 —
Вона ніколи не вела щоденника, але на дні її місткої скрині для шитва лежала десятирічного віку книга, до якої вона записувала всі колись призначені зустрічі. А в одній із шухляд шафи в домашньому кабінеті Боба зберігалися всі його дорожні рахунки за кілька десятиріч. Як бухгалтер, а саме експерт по податках (та ще й такий, що також отримує цілком легально зареєстрований прибуток від власного побічного бізнесу) він був дріб’язково-прискіпливим, коли йшлося про бухгалтерський облік, користуючись із кожного вирахування, кожної податкової пільги чи знижки на автодорожні видатки, на яких тільки можливо було заощадити.
277
Алюзія на біблійну фразу: «А коли дух нечистий виходить із людини, то блукає місцями безвідними, відпочинку шукаючи, та не знаходить. Тоді він говорить: Вернуся до дому свого, звідки вийшов. А як вернеться він, то хату знаходить порожню, заметену й прибрану» (Матвія 12:43,44).
Вона згромадила його теки поряд з комп’ютером разом зі своїми записами про ділові зустрічі. Відкрила «Гугл» і присилувала себе зробити дослідження, якого потребувала, відзначаючи імена і дати смертей (деякі з останніх були вочевидь приблизними) жертв Беде. А потім, коли цифровий годинник на панелі завдань комп’ютера беззвучно перемандрував за десяту годину вечора, вона розпочала марудний порівняльний аналіз.
Вона віддала б десяток років свого життя, аби лиш знайти щось, що беззаперечно ізолювало його бодай від єдиного з тих убивств, але її журнали ділових зустрічей дедалі погіршували картину. Келлі Джарвей, з міста Кін [278] у Нью-Гемпширі, була знайдена в лісі поза місцевим сміттєзвалищем п’ятнадцятого березня 2004 року. Згідно з висновками патологоанатома, мертвою вона пролежала там вже від трьох до п’яти днів. У діловому журналі Дарсі за 2004-й числа з десятого по дванадцяте березня перекреслював косий напис: «Боб з Фіцвільямом, Брат». Джордж Фіцвільям був вельми грошовитим клієнтом фірми «Бенсон, Бейкон & Андерсон», а скорочення «Брат.» означало Братлборо [279] — назву міста, в якому той Фіцвільям жив. Машиною звідти легко підскочити у Нью-Гемпшир до Кіна.
278
Keene — засноване 1735 року місто (23,5 тис. мешканців), столиця округу Чешир, місце проведення щорічного «Гарбузового фестивалю».
279
Brattleboro — засноване 1723 року на річці Коннекгикут, найстаріше в штаті Вермон г місто (12 тис. мешканців), яке лежить на кордоні зі штатом Нью-Гемпшир; відстань до міста Кін — 22 милі (14,52 км).