Повний місяць
Шрифт:
Черговий по відділу підскочив, побачивши начальника, витягнувся, і Сомов, змірявши його поглядом, буркнув беззлобно:
— Спиш на посту?
— Аж ніяк, товаришу капітан!
— Та ладно, не горлай. На лінії фронту почують.
Вирішивши — жарт смішний, Віктор реготнув, дочекався, поки підхопить підлеглий, поправив кобуру й ступив на вулицю.
Тут було темно й тихо. Зорі, що висипали на небі звечора, заховалися. Кудись подівся й місяць. Шлях додому Сомов міг знайти навіть із заплющеними очима, тож
Із кожним кроком лишалося все менше сумніву: мрії збуваються.
Ворог–утікач сам приплив до рук.
Але жоден маскарад не врятує. Він, капітан Сомов, не таких бачив, усе вміє вираховувати та прораховувати. Варто знати всяким убогим, з ким буцатися, кого дурити, проти кого виходити.
Випите додало ейфорії та остаточної впевненості у своїх силах.
Нічого. Якщо помилився — сяде, скотина, просто за схожість прізвищ. Буде підозрюватися, як спільник бандитів, зниклого Жори Теплого.
Таємний агент.
Розберемося, що ти за фрукт, Ігор Волков.
Хоч вертайся назад, у кабінет, горілка стимулює. Он уже скільки вирішених проблем, який шикарний план дій на завтра.
Зупинився.
Знову закурив. Потупцяв на місці, озирнувся. Ні, ну його. Пройшов половину дороги, повертатися — погана прикмета. Хоч ніколи не вірив у прикмети Віктор Сомов, але зараз вирішив зробити виняток. Чорт його знає, ну, як усі припущення — правдиві… Після такого й повірити не гріх, і не лише в прикмети.
Капітан рушив далі.
Настрій піднявся.
Хтось іде позаду… чи збоку…
Рухи якісь. Так, ні?
Сомов дослухався. Поклав машинально руку на кобуру.
Забрав, відмахнувся. Кому тут бути, глупа ніч, третя година.
Кобуру розстебнув. Зробив ще кілька кроків.
Завмер.
Рухи. Хтось є. Поруч.
Пити менше треба.
Ні, таки є, рухається в темряві. Дихає голосно.
Чи може… Здалося. Точно, здалося.
Кому тут бути…
Розділ восьмий
Ліс
Доповівши в обласне управління НКВС про загибель начальника Сатанівського відділу, начальник міліції Андрій Левченко признався собі: це максимум того, що міг зробити.
Як діяти далі — поняття не мав. Взагалі припустив: можуть відсторонити. Навіть посадити. Причину знайдуть. Бо уявив реакцію обласного керівництва на причину смерті капітана Віктора Сомова.
Перегризене горло.
Левченку не потрібен був поруч компетентний лікар Нещерет, аби з першого погляду визначити той самий почерк.
Тіло знайшли в кущах. Виявив Володька, місцевий пастушок, сирота, якому ще з літа довірили пасти тих корів, котрі дивом пережили окупацію. За це хлопцеві давали молока й хліба, по черзі годували. Володька приймав усе з мовчазною вдячністю, говорив мало, і, коли Андрій якось зустрів його вперше, вирішив — німий. Йому пояснили: коли минулої осені тут почалася каральна операція, хлопчина ледь устиг втекти до лісу. Сам бачив із укриття, як вбивали маму та бабусю. На короткий час мову дійсно мов відібрало. Потім уміння говорити повернулося — бажання особливого не було.
Але все одно криваве видовище в кущах неподалік від битого шляху вулиці стало для пастушка шоком не меншим, ніж загибель рідних. Люди, чиї будинки стояли неподалік, чули навіть крізь зачинені вікна пронизливий крик переляку.
Саме хлопчачий лемент вигнав їх на двір рано вранці.
Тож коли Левченка підняв черговий, і він разом із ним примчав мотоциклом на місце, довкола бездиханного тіла Сомова товклися настрашені громадяни. Отже, якщо тут і були якісь сліди, їх устигли затоптати.
Звичайно, потім наспів Антон Савич. Сам Андрій у наказовому порядку звелів присутнім розійтись. Знаходитися вдома треба тим, у кого нема роботи. Тим же, в кого вона є — бути на робочих місцях. Вважав своїм обов'язком додати: всякий, хто поширюватиме чутки, стане посібником злочинців, за що закони військового часу передбачають максимально суворі покарання.
Звісно, не налякав. Розумів це: роти не позакриває, не зашиє, тим більше — не розведе своїм наказом людей по норах, аби сиділи, не рипалися й боялися собі на самоті. Чутки поширяться Сатановом досить швидко.
І головною буде навіть не нагла смерть начальника місцевого НКВС.
Хижак–убивця, ким би він там не був: безумною людиною, велетенським скаженим вовком чи міфічним перевертнем, — тепер уже не чигає на свої жертви в лісі. Не стереже їх на околицях. Він глупої ночі запросто гуляє вулицями Сатанова, шукаючи собі нову жертву. Нині це капітан Сомов. Наступною жертвою може стати всякий, хто бачив його закривавлений труп. А потім, якщо всі заховаються по хатах, зачиняться зсередини та сидітимуть, наче миші, звір не зупиниться.
Повноправний володар мороку сам прийде в кожний дім.
Так селище впевнено й невмолимо огортав страх — серед білого дня.
— Як думаєте, Андрію, чого далі чекати? — запитав Нещерет, коли тіло Сомова поклали до моргу поруч із вчорашніми трупами, й додав: — Іронія долі, погодьтеся.
— Ви про що?
— Кримінальні злочинці лежать поруч із офіцером державної безпеки.
— Не бачу іронії. Перед смертю всі рівні. Це лиш підтверджує відому істину. А ось чого чекати… Яка відповідь вас цікавить, Савичу?