Поза часом i простором (на украинском языке)
Шрифт:
– Так.
– Вам лист.
– Вiд кого?
Але джентльмен мовчки вийшов. Барвицький здивовано розiрвав конверт i на невеликому синьому папiрцi прочитав:
"Пане Барвицький!
Прошу Вас прибути до мене о 12 годинi дня, 20 серпня. Справа буде йти про реалiзацiю Ваших задумiв.
Роген".
У Барвицького перехопило дихання Роген - це ж один з найбiльших магнатiв Нового Свiту, мiльярдер. Про нього ходить недобра слава, та дiдько з ним! Головне те, що знову для Барвицького народжується перспектива...
Святослав
– Ти мiй добрий ангел!
– Що таке?
– Розкажу завтра! А тепер - ти залишаєшся зi мною...
– Як?- здивовано пiдняла брови Мерi.
– Так!
– перебив Святослав.- Я тебе нiкуди не вiдпущу. Будь зi мною, мила дiвчино, давай подiлимо i мою нову надiю, i радощi та горе, якi судилися менi...- i вiн знову гаряче обняв Мерi...
Свiтло погасло.
А в небi, як i мiльони рокiв тому, спокiйно мерехтiли Далекi зiрки i кликали буйнi серця в глибини Космосу...
Наступило 20 серпня 19... року...
ПРОПОЗИЦIЯ РОГЕН А
Другого дня таксi-гелiкоптер приземлився на майданчику-гаражу, який мiстився на даху розкiшного особняка Рогена. Барвицький вийшов з таксi i вiдразу ж зустрiвся з самим господарем цього будинку - знаменитим мiльярдером. Той, стримано привiтавшись з професором, запросив гостя вниз.
По крутих спiральних схiдцях з якогось рожевого матерiалу зiйшли вони у велику залу, а звiдти - до кабiнету Рогена.
Барвицький сiв, оглянувся.
Письмовий стiл, кiлька стiльцiв. Телефони, телевiзори. В стелi - отвiр, з нього падає приємне м'яке свiтло.
Роген сiв навпроти. Це був сорокалiтнiй чоловiк, невеликий на зрiст, повний, з хижим яструбиним носом, з пронизливим неприємним поглядом.
– Мiстер Барвицький, - почав вiн.
– Будемо говорити начистоту...
– Я слухаю вас...
– Я уважно слiдкував за всiм, що трапилося з вами. Я знаю, що ви на розпуттi. Ви не можете здiйснити своїх задумiв? Чи не так?
– Так, - твердо мовив Барвицький.
– Я допоможу вам їх здiйснити, - просто сказав Роген.
– Яким чином?
– схвильовано запитав Святослав.
– Я повнiстю фiнансую всi витрати на побудування космiчного корабля. Конструювати i керувати всiм будете ви!
Професор схвильовано встав з крiсла.
– Зачекайте, - жестом посадив його Роген.
– Я не все сказав. Нiякої гуманної мети перед собою я не ставлю. Я не думаю про прогрес. Я думаю про себе. Я егоiст. Корабель роблю для себе...
– Хто ж полетить на ньому?
– Я! I ви!
– Для чого це вам?- з подивом вигукнув Барвицький.
– Ось тепер ми якраз i пiдiйдемо до дiла. Я буду до кiнця вiдвертим. Слухайте мене. Вам зараз треба вирiшити, так чи нi! В разi пiдмови, ви забудете, що я говорив! Ясно?
– Гаразд!
– не замислюючись, кивнув головою Барвицький.
– Так от... Мене не задовольняють тi 20-30 рокiв життя, якi менi дає природа. Я дiлова людина, я люблю грошi, я хотiв би бачити, як мiй капiтал через сто рокiв розмножиться... Доки я не вмру, мої нащадки не наслiдують спадщини. Отже я вирiшив пережити їх. Я слухав вашi лекцiї, виступ на Асамблеї. Я вiрю вам! Я лечу з вами. Ми повернемось через столiття по земному часу. Я оформлю юридично справи так. щоб мене не вважали мертвим, i тодi капiтал буде рости безперервно аж до мого повернення. Я хочу стати фiнансовим володарем свiту з допомогою вашої машини часу. Ви зрозумiли мене?
– Цiлком!
– вiдповiв Барвицький i внутрiшньо здригнувся вiд огиди, зрозумiвши мерзеннiсть i жадiбнiсть цiєї нелюдської душi.
– Отже, я жду вашої вiдповiдi. Вирiшувати ви мусите тепер...
Святослав задумався.
А що ж власне йому думати? Хоч i мерзенний задум цiєї "надлюдини", але це єдиний вихiд вирватися у Космос i практично здiйснити свої мрiї.
– Я згоден!
– твердо сказав вiн.
Сiрi очi Рогена радiсно заблищали.
– Отже негайно розроблюйте конструкцiю. У ваше розпорядження я даю весь штат моїх науково-дослiдних Iнститутiв, технiчнi можливостi авiацiйних i атомних заводiв i необмежений кредит. Вам досить цього?- додав вiн з самовдоволеною посмiшкою.
– Пiвгодини назад я не мiг мрiяти про такi перспективи, - вiдповiв Барвицький.
– Через рiк ми вилетимо з Землi у Всесвiт...
Роген стиснув йому руки:
– Завтра ж починайте...
– Гаразд, - сказав Святослав i вийшов з кабiнету...
Вiн летiв додому на гелiкоптерi, але не бачив нiчого за вiкном, не чув шуму гвинтiв. Воскресла мрiя несла його знову в небеса, i єдиний образ людини Землi, який вiн тримав в своїй пам'ятi - був образ Мерi, до якої вiн зараз хетiв, щоб подiлитися з нею своєю радiстю...
СУПЕРЕЧКА З МЕРI
Мерi залишилася у Святослава, так i не повернувшись до своїх бiдних батькiв, якi жили десь на околицi мiста.
Вона вкладала у почуття до Святослава всю свою пристрасну, гарячу душу.
Вона була пригнiчена i незадоволена, коли взнала про пiдготовку до польоту в небо, але спочатку не висловлювала свого невдоволення, щоб не дратувати Святослава... Однак минав час, i становище змiнилося...
...На протязi 3-х мiсяцiв був пiдготовлений проект космiчного корабля за iдеєю Барвицького. На закритiй нарадi конструкторiв i iнженерiв проект був повнiстю схвалений, i заводи Ро-гена одержали замовлення на виготовлення всiх необхiдних частин корабля.
Свiт нiчого не знав нi про побудову корабля, нi про його конструкцiю. А конструкцiя справдi була незвичайною.
При збудуваннi перших космiчних ракет користувались звичайним хiмiчним паливом. Але вже при подорожi на планети Марс чи Венеру не могло бути й мови про застосування такого палива. Його не вистачало для таких великих перельотiв. Тому тепер ряд країн готували атомнi ракети, де рушiйною силою був потiк матерiї, розiгрiтої в атомному котлi. Але i ця конструкцiя не годилася для досягнення променевих швидкостей. Великi успiхи ядерної фiзики дозволили Барвицькому пiти зовсiм iншим шляхом.