Поза часом i простором (на украинском языке)
Шрифт:
– Мiстер Барвицький!
– задихаючись, сказав вiн.
– Що таке? Що з вами?
– здивовано подивився на нього Святослав.
– Я вирiшив повернутись назад!
– випалив Роген.
Барвицький засмiявся:
– Ви вирiшили повернутися?! Ви збожеволiли!..
– Не сперечайтесь зi мною! Я тiльки тепер побачив, на яку авантюру ви мене пiдбили!
– Я? Вас?
– Так! Ви скрiзь пропагували свої безбожнi мислi...
– Безумний!
– крикнув Барвицький.
– Чи не ви запропонували свої послуги менi? Чи
– Досить!
– перебив Роген.
– Як би там не було,- я не бажаю бiльше продовжувати цей дикий експеримент!.. Повертайте назад!..
– Я не поверну! Я не вiдмовлюсь так, як ви, вiд своєї мрiї, коли вже почав досягати її. Тим бiльше, що поворот в сонячнiй системi небезпечний на таких швидкостях! Це ж вам не таксi!
Роген благаюче притулив руки до грудей:
– Барвицький! Прошу вас! Повернiмося! Я вiддам вам апарат! Користуйтесь ним! Летiть хоч чортовi в зуби!.. Я не хочу ваших столiть, я хочу спокiйно прожити своїх 30 рокiв!.. Прошу вас! Прошу! Повернiмося!..
Святослав заперечливо похитав головою:
– Нi! Я не повернуся нiзащо! Ви не розумiєте, що ви говорите! Я нiколи не вiдмовлюся вiд можливостi досягти своєї мети тепер!..
Роген, мов зацькований звiр, забiгав по рубцi. Очi його хижо заблищали:
– Ах так! Ти не хочеш! Ти забув, хто я i хто ти! Я ж покажу тобi!
I вiн кинувся в божевiльному вiдчаї з пiднятими кулаками на Барвицького. Зав'язалася боротьба. Святослав схопив за руки розлютованого магната:
– Заспокойтеся! Ви збожеволiли! Заспокойтеся, або я вб'ю вас!
Роген вирвав руку, вихопив важкий портсигар i з силою вдарив по головi Барвицького. Бризнула кров. Святослав застогнав. Потемнiло в очах. Але в наступну мить вiн вихопив атомний розрядник i натиснув кнопку. Снiп ядерного спалаху пронизав Рогена, i вiн, безглуздо витрiщивши очi, мiшком посунувся донизу.
Святослав, важко дихаючи, витер пiт, зiгнувся над ним.
– Мертвий... Вперше я вбив людину!.. Боже! А втiм - чи ж людина це?
Вiн довго не мiг отямитися. Як би там не було, а все ж таки Роген був єдиним супутником... А тепер - повна самотнiсть, темна пустеля, позолочена мiльярдами зiрок...
Барвицький хутко з допомогою спецiальних промiжних камер викинув труп Рогена у свi товий простiр.
Тепер одна-єдина людина летiла в космольотi. Позаду залишилася рiдна Земля, де викохувалися його мрiї, а попереду - тремтiла блакитна зiрка, манили рiзнокольоровими вогнями далекi таємничi свiти.
МЕРI ЇДЕ НА СХIД
Минуло вiсiм рокiв. Людство впевнено завойовувало сонячну систему Полiт на ближчi планети уже вважався чимось звичайним Не менше десяти кратерiв на Мiсяцi були переморенi на велетенськi колонiї, транспортнi ракети переправляли на Землю добутi з надр супутника метали i мiнерали-золото, уран, трансурановi елементи та безлiч чудесних самоцвiтiв
Кiлька наукових експедицiй впевнено вивчали Марс. Вони створили опорнi пункти в глибоких долинах, де повiтря було густiше i де зберiгалась вода в болотах, а звiдти виходили у мандрiвку по червоних пустелях, покритих в окремих мiсцях коричньовими або блакитними чагарниками...
Регулярно вiдвiдували вченi закутану важкими хмарами Венеру i, ризикуючи життям, робили подорожi помiж безлiччю дiючих вулканiв, збираючи для науки дорогоцiннi колекцiї чудернацьких казкових рослин червоного кольору i не менше дивовижних примiтивних тварин...
А в останнi роки смiливцi побували на поверхнi супутникiв зовнiшнiх велетенських планет i здiйснили подорож на останню планету системи - Плутон. Далi тягнулися у безкiнечнiсть страшнi пустелi Космосу, а за ними - новi свiти...
I, не встигнувши вивчити свою систему, невгамовний людський Розум вже рвався в неосяжний Всесвiт. Ранiше думали, що подорожi до iнших свiтiв - це справа далеких вiкiв у майбутньому. Але в дiйсностi стало iнакше.
Ряд країн готувалося до здiйснення заповiтної мрiї... Тисячi юнакiв i дiвчат мали одне бажання - вiддати своє життя для досягнення такої грандiозної мети - завоювання Простору.
...Про Барвицького не було чути нiчого. Вiдомий мiльярдер Роген зник безслiдно, хоча його капiтал перемагав усiх конкурентiв у доларовiй зонi. Деякi газети хотiли були написати пре дивне будiвництво в пустелi Нью-Мексiко, зв'язане з iм'ям Рогена але якась рука з допомогою великої суми грошей примусила цi газети мовчати.
Мерi все ждала чуда. Вона народила сина. Вiн був дуже подiбний до Святослава. Кiлька рокiв Мерi крадькома плакала вночi, заколисуючи маленького Вiктора, вдивляючись й його худеньке, не по-дитячому серйозне обличчя. З тривогою прислухалася Мерi до кожного стуку дверей. Значить, ще десь в глибинi свiдомостi горiв чи тлiв вогник надiї...
Пройшло кiлька рокiв. Мерi розповiдала сину про батька, про далекi зорянi свiти, куди вiн полетiв шукати мрiю, i Вiктор, розкривши рота, слухав цiкавi розповiдi, а його замислений не по-дитячому погляд був заглиблений у вiкно, де мерехтiли на вечiрньому небi барвистi сузiр'я... На восьмому роцi вiн марив небом, i Мерi вже тривожилася. Вона боялася, щоб його духовний розвиток не пiшов по тому шляху, по якому йшов розвиток батька. I ось в цi тривожнi днi Мерi одержала листа вiд росiйського академiка Копилова. Вiн писав:
"...гадайте мiй останнiй вiзит до вас i мої слова. Я знову повторюю їх вiд щирого серця: "Якщо вам потрiбнi друзi, ми ждемо вас i сина". Гадаю, що Ви не будете сумнiватися i вагатися.
Ваш Копилов".
Далi була написана адреса.
Мерi схвильовано притиснула маленький листочок до грудей...
...Через кiлька днiв у велетенському стратопланi вона й Вiктор летiли над Атлантичним океаном на Схiд. Тихо дзвенiли реактивнi мотори, заколисуючи, навiваючи сумнi думи...