Право на риск
Шрифт:
Свята з нетерпінням чекали всі шістнадцятилітні дівчата. З цього дня вони вступали в Пору Юності, найкращу пору життя. І кожна з них потайки сподівалася, що саме в цей день їй буде названо індекс Друга Серця, — судженого, за якого вона може через кілька років вийти заміж.
Власне кажучи, суперпозитронний мозок Служби Життя вже давним-давно підготував такі індекси для кожної. Проте у різних людей період фізіологічного та психічного становлення перебігає по-різному; відповідні, здавалося б, емоіндекси хлопчиків та дівчаток часом розбігалися з віком; прогнози доводилося багаторазово перевіряти і уточнювати. Лише у незначної частини шістнадцятилітніх дівчат індекс Друга Серця був незмінний з самого початку.
Для юнаків Пора Юності починалася пізніше. Свій День Прометея вони святкували вісімнадцятилітніми.
Так, Дня Аеліти з нетерпінням чекали всі шістнадцятилітні вихованці Учбового центру. Та, мабуть, найдужче мріяла про нього Валентина Гармаш.
Ще напередодні дівчина знала: ЦЕ станеться завтра. Не сподівання, не припущення, а непохитна переконаність надихала її віру в те, що через добу вона не тільки взнає індекс свого Друга Серця, а й зустрінеться з ним. Де і як — невідомо: День Аеліти чарівливий саме своєю таємничістю. Лише тісне коло випускників педагогічного факультету знає детальний сценарій завтрашнього свята, яке, звичайно ж, докорінно відрізнятиметься від усіх попередніх. Отож ніхто не відгадає, які святкові сувеніри одержить від родичів, друзів та Учбового центру, а ті щасливі, що завтра набудуть свого Друга Серця, навіть уявити не можуть, як це відбуватиметься. Одна, прокинувшись вранці, раптом помітить, що на її браслеті-інформаторі з’явиться ще один пульсуючий вогник та незнайомий індекс. Інша одержить “цілком таємну” лазерограму “неземлян”, яку будь-що треба розшифрувати самотужки. Ще якусь поставлять перед лабіринтом, де аж у найдальшому приміщенні на неї чекає скринька з заповітним конвертом. А до якоїсь просто підійде ніколи не бачений досі юнак і тихо промовить: “Я твій Друг Серця”.
Який він буде, той Друг?.. Валя уникала малювати в уяві його образ. Боялася, що дійсність не збіжиться з мрією, завдасть удару по самолюбству, а від цього, бодай частково, потьмариться радість. Хай буде такий, яким йому судилося бути. Мати глузує з “позитронної свахи”. А вона, Валентина, повністю звіряється на кібернетичні системи. Хіба ж не милий, добродушний кіб КВ-13-13 зробив її найспритнішою, найдужчою, найхоробрішою дівчиною Учбового центру? Може, саме цієї ночі він нишком зніме з її руки браслет-інформатор, щоб поставити в ньому подвійний блок “індикаторів життя”, — адже Валя знає, що вона буде для свого судженого найніжнішою дружиною, найвірнішим другом Назавжди. Тож хай скоріше настає оте ЗАВТРА!
Дівчина й гадки не мала, що наступний день принесе їй не радість, а горе.
Звичайно ж, коли вона, прокинувшись, хапнулася за свій браслет-інформатор, другого вогника на ньому не було. Ну, що ж— до вечора ще далеко!
Протягом кількох наступних годин було чимало приємного: одержала силу-силенну оригінальних, несподіваних подарунків, посіла перші місця в усіх основних видах спортивних змагань, натанцювалася і наспівалася. Та вся вона була мов натягнута струна. Мимохіть помічала, коли якась із дівчат зненацька починала сяяти від щастя: ВЖЕ! Про індекс Друга Серця дізнавалася тільки суджена, яка мала право тримати його в таємниці. Але хто крився б зі своїм щастям?! Вже через кілька хвилин про той індекс знали і родичі, і друзі, і просто всі однолітки щасливої. А у Валентини Гармаш підстав для радості не було. Її огортав дедалі більший неспокій. Ще не скінчився період становлення?.. Ще не досяг повноліття суджений?.. Чи, може, для неї взагалі такого не знайдеться, — через оту кляту своєрідність індексів?
Заклопотана тривожними роздумами, вона загубила свою Ляльку. Рада-радісінька, та десь чкурнула. Звісно, без неї зараз навіть краще, але ж обов’язок — насамперед. Проте Лялька як у воду впала. Правда, хтось бачив, ніби вона прямувала до дискольота, який нещодавно приземлився біля парку, та тільки хто ж утікає з Учбового центру в День Аеліти?!
Зловісне передчуття стисло Валине серце. А коли через годину вона ще здалеку помітила Ляльку, яка йшла їй назустріч від Адміністративного корпусу, — перехопило подих.
З Лялькою сталася дивна зміна. Вона вже не втягує голову в плечі, не нітиться під поглядом подруги, а ступає вишуканою ходою
Кинула недбало:
— Можеш поздоровити мене, Валю. Я знайшла свого Друга Серця.
— Вітаю. Хто ж він?
— Можеш поглянути. Космонавт Віталій Бондарчук.
У Валі потемніло в очах. З уст замалим не зірвався зойк: “Він!”. Саме той, що судився їй, Валентині Гармаш! Вона БОЯЛАСЯ мріяти про нього як про Друга Серця; вона повсякчас запевняла себе, що просто схиляється перед ним як перед взірцем мужності й цілеспрямованості, тому й повісила його стереопортрет у себе над ліжком; їй було трохи неприємно, що багато інших дівчат зробили так само: на якій підставі всі оті майбутні лікарі й інженери, акванавти й лінгвісти бодай у мріях можуть зазіхати на прихильність людини по-справжньому героїчної професії?! Інша річ-Валентина Гармаш. Вона має повне право, прокинувшись, зустрітися з Віталієм Бондарчуком очима і подумки сказати йому: “Я стану космонавткою, Віталію! Запевняю: я буду гідна тебе!”
І ось тепер — такий удар! Якби Віталію судилося стати Другом Серця якоїсь іншої дівчини, було б набагато легше. Але щоб Лялька, оця рожевощока кокетка з зеленими, мов у кішки, очима, торжествувала тільки через те, що її примітивні індекси цілком випадково виявилися слабенькою тінню індексів славетного космонавта Бондарчука?! Серце розривається від болю, свідомість потьмарюється від думки, що змінити вирок долі неможливо.
Але — будь мужчиною, Валю! Хай оця дурна лялька не помічає бурі, що вирує у твоїй душі.
Поглянула в бік адміністративного корпусу. Віталій розмовляє з Директором — ставний, молодий, усміхнений… Віталію, любий, трапилася якась прикра помилка; тобі насправді судилася одна-єдина в усьому світі, Валентина Гармаш… Плюнь на ті індекси, адже наші батьки закохувалися без суфлерів! Хочеш — я підійду зараз і скажу, що вийду заміж тільки за тебе і ні за кого іншого?!
Так вона говорила подумки. А вголос вимовила спокійно:
— Так, він гарненький. Ще раз вітаю тебе, Лялько.
І — пішла. Пішла неквапною ходою безтурботної дівчини в День Аеліти, коли забуваються великі й малі прикрощі, а серце виспівує від щастя і кожен м’яз вібрує від передчуття зустрічі з дивом.
У ній того дня наче щось надломилося. Хай хоч як намагалася вона видаватися колишньою, хай хоч як тамувала в собі тугу і розпач, — від пильних очей подруги не сховаєшся. Лялька вмить зметикувала, що й до чого. Власне, вона аж ніяк не була жорстокою та підступною, і коли б ішлося про якусь іншу дівчину — докладала б усіх зусиль, аби полегшити страждання безталанної суперниці. Але той психологічний утиск, якого вона зазнавала від силоміць нав’язаної подруги, нині закликав до розплати за справжню і уявну кривду; в Ляльчиному серці не було співчуття до Валентини, а тільки мстива зловтіха. І була змога метатися як завгодно, бо Валентина втратила щодо неї права лідера.
Валя сама не могла зрозуміти, як сталося, що вже не вона Ляльці, а Лялька їй наказує, куди йти та що робити. Спроби опиратися дедалі наростаючій наполегливості подруги не увінчувалися успіхом, бо Лялька була розумна й тактовна, завжди вміла обернути справу так, що їй ніхто не закинув би нічого лихого навіть у тому разі, коли з повною ясністю відчувалося, що вона діє з холодно розрахованою жорстокістю. А найголовніше полягало в тому, що Лялька знала, на яких струнах зіграти.
До Дня Аеліти обидві як про найбільше щастя мріяли про можливість розлучитися назавжди. Зараз для цього була підстава: Лялька одержала Друга Серця, а Валя, — ми знаємо, через що саме, — лишилася в категорії “недовстановлених” і могла вибирати собі тимчасових друзів сама. Але розлучатися не хотіли ні та, ні та: Лялька — аби не втратити нагоди позбиткуватися над подругою, а Валя — щоб хоч інколи зустрічатися з Віталієм, чути його голос, дивитися йому в очі. Лялька навмисне запрошувала суперницю, коли прилітав Віталій Бондарчук; повна віри в непоборну силу індексів, вона часом вдавалася аж до надто небезпечних експериментів: ставилася до Віталія з підкресленою недбалістю, вередувала, надовго лишала його віч-на-віч з Валентиною, — одне слово, провокувала подругу на одчайдушні дії, з яких можна було б пізніше їдко поглузувати.