Право на риск
Шрифт:
Під кінець третього курсу в чековій книжці Студента мало лишилося з позиченої тисячі годин, зате йому вдалося погасити значну частину боргу: завоював першість у змаганнях боксерів міста та нашкріб кілька десятків хвилин за виступи на олімпіаді художньої самодіяльності. Але найрадіснішим було те, що молодий викладач теорії лінійних автоматів, боксер-аматор, атестував його заздалегідь, щоб не забирати часу перед надзвичайно важливим поєдинком з чемпіоном області. На щастя, Студент переміг. А відтоді дедалі частіше оцінки йому ставили “заочно”.
За останні два семестри Студент майже не заходив до інституту. Про які там лекції мова, якщо спортивна гордість учбового закладу, першокласний боксер тільки те й робить, що їздить на змагання
Слід сказати щиро: наш Студент таки чимало попохвилювався, доки склав оті екзамени. Чемпіон чемпіоном, “позичений час” — теж гарантія непогана. Та все ж мало які несподіванки трапляються!
Кінець кінцем було взято й останній рубіж. Правда, в матрикулі — самі трійки, жодної четвірочки, хоч на лік! Та дарма! Головне — одержати диплом. Для заслуженого майстра спорту завжди знайдеться приємна і не дуже обтяжлива робота!
Ой, як радісно, як хороше було у Студента на душі! З вдячністю згадував Чорта, — бо хоч і доклав чимало зусиль, зате ж наслідки чудові. А перспективи!.. Збірна команда країни… Першість Європи… Першість світу… А він, дурний, як убогий на кисіль, стягався на оті секунди в хорі та в кордебалеті! Тепер — інша річ! Останні 120 ентропійних хвилин боргу він поверне Ощадкасі Часу рівно через тиждень: у змаганні на першість країни навіть за ПРОГРАНИЙ бій йому буде зараховано саме стільки.
Але — стривай: чому через тиждень, коли ПІСЛЯЗАВТРА? Адже він забув, що оті п’ять “держекзаменаційних” днів уже випали з його життя! Не гаразд, коли так!
Душу огорнула невиразна тривога. Здавалося, ніби не зробив чогось чи щось забув. Мабуть, через те, що не тренувався п’ять днів. Так і програти можна! Артур Подолян — дуже сильний супротивник… Отож, хлопче, лягай спати, бо завтра доведеться надолужувати втрачене.
Однак думка про Артура Подоляна переслідувала Студента і уві сні. Ось вони вийшли на ринг… Почався бій… Артур наглухо закрився, ніяк не вдається показати йому свій “коронний” лівою, — рукавичка весь час натикається на порожнечу. А ноги й руки чомусь важчають, рухи уповільнюються… І раптом Артур випростався, як пружина, вдарив йому правою в щелепу і зареготав:
— Ха-ха-ха! Ти забув, що сьогодні — термін!.. Ти забув про п’ять днів!.. Угоду розірвано! Угоду розірвано!
Студент кліпнув очима, злякано сіпнувся. Він лежав біля столу в своїй кімнаті, — мабуть, щойно упав зі стільця. Сонце зазирає у вікно — вже щонайменше дев’ята, коли не десята. А на годиннику — пів на другу. Пів на другу НОЧІ?!
Студент підхопився, як опечений. Підбіг до будильника. Ну, звісно ж — стоїть! Забув накрутити!
А підручник з органічної хімії як був розкритий на 179 сторінці, так і лишився. І шпаргалок наготовлено всього на три розділи. Куди вже тут іти на екзамен!
Студент ліниво почухав потилицю, позіхнув і почвалав до ліжка. Вже засинаючи, подумав: “А в секцію боксу поступити таки варто! Чудова ідея!”
Того дня йому снилися “Жигулі”, трикімнатна квартира на Хрещатику і золота медаль олімпійського чемпіона з боксу.
ЗУБ МУДРОСТІ
(Казочка для дітей та дорослих)
Кажете, розповісти вам щось по-справжньому фантастичне й цікаве? Е, друзі, складна це річ. Зважте самі: теми з наукової фантастики вичерпано на сторіччя вперед. Ейнштейна розвінчано, час і простір подолано, старість і смерть переможено, і вже давно антикібернетичні машини фантастів пишуть для античитачів антиромани про антиречовину… Ну що я можу розповісти, коли зараз навіть
Отож, друзі, якщо ви вже так наполягаєте, я краще розповім вам звичайну казочку, немудрящу побрехеньку часів дідуся Андерсена. Як і годиться, дія в цій казочці відбуватиметься Новорічної ночі, фігуруватимуть в ній і наївний Письменник, і щиросердий чарівник Дід Мороз, і таємничий Препарат. І буде адресована моя побрехенька не так дітям, як дорослим, — а насамперед, зубним лікарям, од яких залежить, щоб казочка про Зуб Мудрості мала щасливий кінець.
Одне слово, проти неба на Землі, чи у місті, чи в селі, не знати якого року Космічної ери жив немолодий чудіюватий Письменник… Як його звали, питаєте? Ат, чи не все одно! Письменник, та й годі. Писав він науково-фантастичні романи й оповідання, проте був надзвичайним консерватором і далі як на п’ять світлових років од Землі ніколи не залітав, бо його лякало міжпланетне безлюддя.
А ще отой Письменник страшенно боявся Бормашини.
Власне, я не так висловився: загальновідомо, що автори пригодницького жанру — найхоробріші в світі люди, яким доводиться повсякчас вести своїх героїв назустріч найстрашнішій небезпеці, та ще й надихати їх патетичними монологами. Отож і наш Письменник був не просто Письменником, а Хоробрим Письменником, і якщо остерігався зубних лікарів, то не тому, що боявся Бормашини, а… через поганий стан нервової системи, скажімо.
Ну, а той, хто уникає Бормашини, звичайно ж, рано чи пізно стає беззубим. Отож і в нашого Письменника зуби боліли дедалі частіше. Спочатку це пішло йому на користь, бо з появою зубного болю в Письменника враз виникала люта зненависть проти негативних персонажів. Він обрушував на них цілі потоки найотруйнішого сарказму, громив їх важкою артилерією дотепів, розтирав на порох жорнами невблаганної логіки і кінець кінцем остаточно знищував без будь-якого жалю, доводячи цим, що часом навіть зубний біль може стати енергійним збудником творчого процесу.
Але так траплялося, тільки коли йшлося про звичайні, рядові зуби — всілякі там різці та ікла. “Коефіцієнт шкідливої дії” у них невеликий: поболять день чи два, а потім заспокоюються, — і на серці тобі стає так радісно, хоч описуй зустріч закоханих місячної ночі у квітучому садку… Ну, а якщо заболить кутній…
А в нашого Письменника, слід вам сказати, заболів не просто кутній, а найкутніший з кутніх — сам Зуб Мудрості. І сталося це якраз Новорічної ночі.
Вже на столі в кабінеті Письменника стояла чималенька карафка з Еліксиром Бадьорості, а навколо неї, немов слухняні кібернятка біля Головного Робота, вишикувалися пляшки, тарілки, слоїки та жбаники, в яких було все, окрім пташиного молока, бо Письменник був реалістом і знав, що птахи не дояться навіть у науково-фантастичних романах.
Вже Письменник щораз частіше поглядав то на годинник, то на карафку з Еліксиром…
…Як раптом несподівано прокинувся Зуб Мудрості.
Ні, в нього не було лихого наміру. Просто йому саме в ту мить сповнилося вісімнадцять. Він був наймолодший з зубів, проте цінував себе аж надто високо, вважаючи, що Письменник завдячує своїми успіхами на літературній ниві тільки йому, — бо, звичайно ж, перед тим як писати книжки, треба набратися мудрості. І от тепер цей штукар вирішив нагадати про себе в день свого повноліття.