Претенденти на папаху
Шрифт:
Розрядити атмосферу взявся Ховрашкевич:
— То ми, Стратоне Стратоновичу, так домовились: виголошуємо тости начебто за Мамуню, а насправді маємо на увазі вас… Оце Євмен Миколайович виголосив тост за мудрість… Ясно ж, що то за вашу мудрість! Правильно, Октавіане?
Той ствердно кивнув головою і знову сховався в костюм.
— Тому й кажу… То без перебільшення, товариші… Наш ювіляр не досяг би того, чого він досяг…
— А чого ж він, цікаво, досяг? — перебив його Ковбик…
— То я вам скажу чого… Премії досяг… Чиє гасло вивісили? Мамуні! І це в якихось двадцять
— У двадцять п'ять років дехто вже двічі на аліменти заробив, а дехто ще тільки ложку цілує. Отака метаморфоза…
Мамуня від тієї полеміки крутився, як оса на дзеркалі. Він уже не радий був, що влаштував оці іменини. Щоб хоч як-небудь розрядити атмосферу, він і сам, виглянувши з костюма, почав доводити, що досяг таких вершин тільки завдяки мудрості Стратона Стратоновича.
— Якби не ви, Стратоне Стратоновичу, о, то я не дійшов би до таких, о, вершин…
— А до яких це вершин ви дійшли, хотів би я знати?
Мамуня осікся й знову пірнув у піджак. Адам Кухлик — чи то із солідарності з Мамунею, чи то з переляку — й собі заховався за шарф.
— Ну-ну, — раптом подобрішав Стратон Стратонович, — ви мені скажіть, — звернувся до наймолодшого фіндіпошівця, — який вам колір обличчя до смаку — такий, як у Ховрашкевича, чи як в Іраклія Йосиповича? Мабуть, як в Іраклія Йосиповича, — відповів на своє ж питання Ковбик. — Тоді раджу переходити від горілки до молочка. Ця рідина не так притуплює мозок і благотворніше діє на колір обличчя та язик… Чи не так, Михайле Танасовичу? Щось ви замовкли… Жодної ідеї сьогодні, ні тобі теорії, ні проблеми…
— То я слухаю вас… То останнім часом ви у нас головний ціцерон…
— Ну-ну, — грізно блимнув на нього Стратон Стратонович.
— А взагалі, то в мене одна ідея є… То я вже давно її виношую в собі…
— І що ж то за ідея? — відкинувся на стільці Стратон Стратонович і затягнувся цигарковим димом. — Ви, Мамуню, не палите?
— Не навчився, Стратоне Стратоновичу…
— Ну-ну… Так що ж то за ідея?
— Плата за зріст! То, власне, не ідея, то швидше проблема. От чому, приміром, Мамуня повинен платити стільки ж, скільки Іраклій Йосипович чи Сідалковський?
— Про яку плату і який зріст ви оце варнякаєте?! У мене, скажімо, зріст метр п'ятдесят вісім…
— То без папахи? — уточнив Ховрашкевич.
— І без високих каблуків чи з каблуками? — наївно спитав Хлівнюк.
— Ну, знаєте! — скипів Стратон Стратонович. — Я думав, у вас варги сьогодні на замку. Метр п'ятдесят вісім — це чистий зріст, як у сауні. Розмір ноги — тридцять шість з половиною. Так що? А в Іраклія Йосиповича сорок шість з половиною…
— Сорок чотири, — уточнив Понюхно.
— Хай сорок чотири. То не має значення. То я веду до іншого… Я хочу, щоб ви вловили суть… Я… то я, приміром, людина середнього зросту, отримую двісті карбованців. Понюхно, людина великого зросту, теж отримує двісті карбованців. Мамуня й Кухлик — люди маленького зросту. І теж отримують по двісті карбованців. А коли, приміром, купує костюм… Один платить сімдесят карбованців, бо маленький чоловічок, а великий— сто п'ятдесят… Це справедливо?
— Щось, Ховрашкевич, ви дуже закрутили. Ви тут — як молодий парашутист: збиралися стрибнути на стадіон, а потрапили на огорожу з колючим дротом. Що ж ви пропонуєте? Укоротити, скажімо, Іраклія Йосиповича, щоб він став такого ж зросту, як Мамуня?..
— То ви мені пробачте, але то ви не так підходите до моєї проблеми. Я кажу, що людина за зріст платити не повинна.
— А за об'єм голови? — посміхнувся Панчішка.
— А ти не смійся. І за об'єм… Правильніше сказати, за розмір шапки… От узяти хоча б Стратона Стратоновича… У нього голова, то я вам скажу, справді велика…
— А я в цьому, — витяг мундштук з рота Ковбик, — незважаючи на мою природжену скромність, ніколи й не сумнівався… Може, сумніваєтесь ви, Ховрашкевич?
— То я теж не сумніваюся… Але тут мова про інше… У вас голова велика… Розмір шістдесят другий… У Кнюха тридцять… вибачте, сорок восьмий.
— Четвертий, — поправив Панчішка.
— Не має значення… То я для прикладу… А тепер візьмімо ціни на шапки… Ви отримуєте, Стратоне Стратоновичу, приблизно триста карбованців. Той самий, приміром, Кнюх — теж триста карбованців. Вам, Стратоне Стратоновичу, шапка обходиться в шістдесят карбованців, а Кнюхові, то я приміром, у тридцять карбованців…
— Дуристика все це, Ховрашкевич. На більшій голові й шапка дорожча. На меншій — менша й дешевша. І все тут правильно…
— То я не згоден. Це знову плата за зріст. Плата за розмір, плата за об'єм…
— Ця ваша нова теорія, Ховрашкевич, до однієї Феньки… Чули коли-небудь таке ім'я? Ну, мені пора…
— Та що ви, Стратоне Стратоновичу! — перелякався Мамуня. — Ви ще ж квашених кавунів не пробували…
— Ну хіба ще кавунчика одного попробувати. Я вам, братці, скажу, — перейшов на мирний тон Стратон Стратонович, — щиро скажу, що після доброго кавуна ніколи не сп'янієш…
— А мені, так сказать, цього разу попався поганий кавун, — ледь тримаючись на ногах, поскаржився Хлівнюк.
— Пити треба менше! І не все підряд… І будете — як Іраклій Йосипович! Як огірочок! Тільки живіт з пояса спадає. А так ще нічого козак. Правда, нахилений трохи на лівий бік. Але то від того, що постійно їсть на одну сторону. Чи не так, Іраклію Йосиповичу?
— Ви сказав усе правильно!
— А Стратон Стратонович завжди все правильно каже, — лив мед у вуха Ховрашкевич. Ковбик задоволено затягнувся цигаркою, імітуючи посмішку, що могла слугувати за зразок доброти й лагідності.
— Не каже, а кажуть!
— Ти мені кинь, — налився кіновар'ю Михайло Танасович і різко, наче шаблюкою, кресонув рукою повітря. — Ти мені кинь і не роби з мене шмарколиза. Не тобі мене граматики вчити! «Ви чув, ви бачив», — передражнив Понюхна Ховрашкевич.
— А й справді,— втрутився Стратон Стратонович. — Ви бачите, що Ховрашкевич уже рани зализує? Дякує моїй доброті і кається. А ви щось після нашої недавньої розмови ніби знову ожили… Що б це означало? Не поділитеся досвідом? А я ж мовчу, поважаючи шрам на вашій щоці… Це ж у вас із фронту? Чи не так?