Пригоди бравого вояка Швейка

Гашек Ярослав

– Бреше! – сказав Швейк і почав чекати.

За півгодини до кухні вповзла нещасна пані Міллерова, і з пригнобленого виразу її обличчя було видно, як вона прагне почути від Швейка слова розради.

– Якщо хочете стрибати, – сказав Швейк, – ідіть до кімнати, я там відчинив вікно. З кухонного вікна я б вам стрибати не радив, бо злетите в палісадник з трояндами, поламаєте кущі й змушені будете за все це платити, а з кімнатного вікна гарненько гепнетеся просто на тротуар і, якщо матимете щастя, скрутите собі в’язи. Коли ж не пощастить і ви поламаєте лише ребра, руки й ноги, вам доведеться платити за лікарню.

Пані Міллерова заридала, потихеньку вийшла до кімнати, зачинила вікно і, повернувшись, сказала:

– Протяг. А це недобре для панового ревматизму.

Потім, постеливши і дбайливо прибравши, вернулася на кухню і зі слізьми на очах повідомила:

– Ті двоє цуценят, паночку, що були у нас на подвір’ї, здохли. А сенбернар утік, коли в нас був обшук.

– Господи Боже мій! – вигукнув Швейк. – Він може потрапити в гарну халепу. Його тепер напевно шукатиме поліція.

– Він укусив пана комісара, коли той під час обшуку витягав його з-під ліжка, – розповідала далі Міллерова. – Один з тих панів сказав, що під ліжком хтось сидить. Тоді сенбернарові іменем закону наказали вилізти звідти. Але він не послухав, і його витягли силоміць. Сенбернар хотів пожерти їх, потім вискочив у двері й більше не повернувся. Мене також допитували, хто до нас ходить, чи не одержуємо якихось грошей з закордону. Потім ще натякали, нібито я дурна, бо я їм сказала, що гроші з закордону надходять зрідка, – останній раз від пана директора з Брно, завдаток шістдесят крон за ангорську кицьку, ту, що про неї ви давали об’яву до «Народної політіки» і замість якої послали в ящику з-під фініків сліпе цуценятко фокстер’єра. Потім розмовляли зі мною дуже чемно і порекомендували на квартиру, щоб не було страшно самій, того швейцара з нічної кав’ярні, якого ви оце щойно витурили…

– Не щастить мені з панами з тих установ, пані Міллерова. Ось незабаром побачите, скільки їх прийде купувати собак, – зітхнув Швейк.

Не знаю, чи ті пани, які після перевороту переглядали архіви поліції, розшифрували статті видатків таємного фонду державної поліції, де стояло: СБ. – 40 к., Ф. – 50 к., Л. – 80 к., але вони безумовно помилялися, гадаючи, що СБ, Ф, Л – ініціали якихось панів, котрі за 40, 50 і 80 крон продавали чеський народ чорно-жовтому орлу. [62]

62

…продавали чеський народ чорно-жовтому орлу – чорно-жовтий орел – герб Австро-Угорської монархії.

«СБ» означає: сенбернар, «Ф» – фокстер’єр, «Л» – леонберг. Усіх тих собак Бретшнейдер приводив від Швейка в управління поліції. Це були огидні потвори. Вони не мали нічогісінько спільного з чистокровними породами, за які Швейк видав їх Бретшнейдерові. Сенбернар був покручем нечистокровного пуделя і дворняги, у фокстер’єра, великого, як різницький пес, з вухами такси, були викривлені ноги, немов він перехворів на рахіт. Леонберг своєю оброслою мордою нагадував болонку. В нього був обрубаний хвіст, зріст такси, а зад голий, як у павіана.

Потім купити собаку зайшов шпик Калоус [63] . Він повернувся з переляканим страховищем, схожим на плямисту гієну, з гривою, як у шотландської вівчарки, і в статтях таємного фонду з’явився новий запис: «Д. – 90 крон».

Ця потвора мала зображувати дога.

Але й Калоусові не пощастило бодай щось вивідати у Швейка. У нього були ті ж самі успіхи, як і в Бретшнейдера. Найтонші політичні розмови Швейк переводив на тему про лікування собачої чуми у цуценят, а розставляння хитрих, підступних пасток кінчалося тим, що Бретшнейдер забирав з собою від Швейка нового потворного страховидла.

63

Калоус – відомий австрійський детектив під час Першої світової війни.

І це був кінець славного детектива Бретшнейдера. Коли в його квартирі набралося сім отаких потвор, він замкнувся з ними в задній кімнаті й доти не давав їм їсти, аж поки вони не зжерли його самого.

Бретшнейдер був настільки чесний, що заощадив державній скарбниці витрати на похорон.

У поліційному управлінні в його особисту картку в рубриці «Підвищення по службі» вписали сповнені трагізму слова: «Зжертий власними собаками».

Пізніше, довідавшись про цей трагічний випадок, Швейк сказав:

– Не можу уявити собі, як його зберуть докупи, коли йому доведеться стати перед Страшним Судом.

Глава VII

Швейк іде в армію

У той час, коли галицькі ліси бачили, як австрійське військо дає драла через річку Раб, а на півдні, в Сербії, всі австрійські дивізії заслужено діставали припарки, австрійське військове міністерство згадало про Швейка й покликало його, щоб він допоміг урятувати монархію з такої халепи.

Коли Швейкові принесли повістку з наказом за тиждень з’явитися на Стршелецький острів для медичного огляду, він саме лежав у ліжку, бо ревматизм знову не давав йому спокою. Пані Міллерова на кухні варила для нього каву.

– Пані Міллерова, – почувся з кімнати тихий Швейків голос, – ідіть-но сюди на хвилинку.

Служниця підійшла до ліжка, і Швейк таким самим тихим голосом сказав:

– Пані Міллерова, сядьте, будь ласка. Його голос звучав таємниче й урочисто.

Коли пані Міллерова сіла, Швейк підвівся на ліжку і проголосив:

– Я йду в армію!

– Мати Божа! – вигукнула пані Міллерова. – А що ж ви, паночку, будете там робити?

– Воювати, – відповів Швейк замогильним голосом. – Австрії скрутно доводиться. Згори лізуть уже на Краків, а знизу пхаються в Угорщину, скрізь нас молотять, аж пір’я летить. Тому й мене до війська призивають. Я ж вам тільки вчора читав у газеті, що над нашою дорогою батьківщиною нависли якісь хмари.

– Таж ви, паночку, неспроможні тепер і пальцем поворухнути.

– Це дурниця, пані Міллерова, поїду на війну в візочку. Знаєте того кондитера, за рогом? У нього такий візок є. Він колись у ньому возив провітрюватись свого кульгавого шкарбуна-дідуся. Ви, пані Міллерова, на тому візку й доставите мене до війська. Пані Міллерова заплакала.

– Чи ж не побігти мені, ласкавий пане, по лікаря?

– Нікуди ви, пані Міллерова, не підете, я хоч і хворий на ноги, проте чим я не гарматне м’ясо? А в таку пору, коли Австрії не до танців, кожен каліка повинен бути на своєму посту. Не хвилюйтесь і варіть собі каву далі.

І в той час, як пані Міллерова, заплакана й схвильована, цідила каву, бравий вояк Швейк, лежачи в ліжку, співав:

Генерал Віндішгрец і чини бувалі [64] До схід сонця ранесенько битву розпочали.Гоп-гоп-гоп!Битву розпочали, вигукнули: «Браття,Поможи нам, Матір Божа, і Святе розп’яття!»Гоп-гоп-гоп!

64

Генерал Віндішгрец і чини бувалі… – Віндішгрец участі в битві при Сольферіно не брав.