Пригоди бравого вояка Швейка
Шрифт:
Номер двадцять перший біля вікна промовив:
– А чи повірите, друзі, що я люблю смажених курчат більше за печених? Хтось пробурчав:
– Висповідайте його під ковдрою!
Та після невдалого частування всі так ослабли, що ніхто навіть не ворухнувся.
Лікар Грюнштейн дотримав слова: перед полуднем прийшло кілька військових лікарів з горезвісної комісії.
Вони йшли повагом повз ряди ліжок, і було лише чути: «Покажіть язика!»
Швейк так висолопив язика, що його обличчя скорчилося в кумедну гримасу, а очі самі заплющились.
– Насмілюсь доповісти, пане штаб-лікарю, далі язик уже не вистромлюється.
Між Швейком і комісією зав’язалася цікава розмова. Швейк запевняв, що зробив це зауваження, боячись, аби лікарі не подумали, ніби він ховає від них язика.
Члени комісії діаметрально розійшлися в своїх думках стосовно Швейка.
Половина з них запевняли, що Швейк – це «ein bloder Kerb» [89] , a друга – що він падлюка, який глузує з військової служби.
89
Ідіот (нім.).
– Чорт вас забери! – заверещав на Швейка голова комісії. – Ми вас виведемо на чисту воду!
Швейк дивився на комісію з божественним спокоєм невинної дитини.
Старший штаб-лікар підступив до нього впритул:
– Я б хотів знати, про що ви, морська свиня, зараз думаєте?
– Насмілюсь доповісти, я взагалі не думаю.
– Himmeldonnerwetter! [90] – вигукнув один із членів комісії, брязнувши шаблею. – Отже, він взагалі не думає. А чому ж ви, сіамський слоне, не думаєте?
90
Грім побий! (нім.)
– Насмілюсь доповісти, я тому не думаю, що на військовій службі солдатам думати заборонено. Коли я свого часу служив у дев’яносто першому полку, нам наш пан капітан завжди казав: «Солдат не повинен думати сам. За нього думає начальство. Як тільки солдат починає думати, це вже не солдат, а якийсь вошивий цивільний. Думання не призведе…»
– Заткніть пельку! – люто перепинив Швейка голова комісії. – Ми про вас уже маємо інформацію. Der Kerl meint, man wird glauben, er sei ein wirklicher Idiot… [91] Ви не ідіот, Швейку, ви хитра бестія, пройдисвіт, хуліган, падлюка.
91
Він думає, що хтось повірить, ніби він справді ідіот… (нім.)
– Насмілюсь доповісти, розумію.
– Я вже сказав вам, щоб ви заткнули пельку, чули?
– Насмілюсь доповісти, я чув, «заткнути пельку».
– Himmelherrgott! [92] Ну й мовчіть, коли я вам наказав, ви ж добре знаєте, що вам не дозволено патякати.
– Насмілюсь доповісти, я знаю, що «мені не дозволено патякати».
92
Хай вам чорт! (нім.)
Пани офіцери перезирнулись і закликали фельдфебеля.
– Оцього, – сказав старший штаб-лікар, показуючи на Швейка, – відведіть униз до канцелярії та зачекайте на нашу реляцію та рапорт. У гарнізонній тюрмі йому це патякання виб’ють із голови. Хлоп здоровий, як бик, а симулює, і до того ще патякає та глузує зі свого начальства. Він гадає, що ми тут задля забавки, а військо – це жарт і смішки. Там, у гарнізоні, вам, Швейку, покажуть, що армія – це не собаче весілля.
Швейк пішов з фельдфебелем до канцелярії й дорогою через подвір’я мугикав під ніс:
Я собі вже змалку думав,Що війна – це жарт,Повоюю тижнів зо два,Й повернусь назад.Тоді як у канцелярії черговий офіцер горлав на Швейка, що таких, як він, Швейк, треба розстрілювати, нагорі в лазаретних палатах комісія мордувала симулянтів. Із сімдесяти пацієнтів врятувалося тільки двоє. Один був без ноги: відірвало гранатою, а другий мав справжню костоїду. Лише ці не почули слівця «tauglich», а решта, в тому числі й троє вмираючих сухотників, були визнані придатними до військової служби.
Старший штаб-лікар не проминув нагоди виголосити промову. Його промова була пересипана найрізноманітнішими лайками, але щодо змісту – дуже коротка. Всі вони – худоба і лайно, та коли відважно воюватимуть за найяснішого цісаря, знову зможуть повернутися до людського суспільства, й тоді після війни їм навіть вибачать їхню спробу симулювати й відкрутитися від фронту. А втім, щодо нього, лікаря, то він у це не вірить, бо певен, – на усіх їх чекає зашморг.
Якийсь молоденький військовий лікар з чистою і не зіпсутою поки що душею попросив у старшого штаб-лікаря слова. Його промова відрізнялася від промови начальника оптимізмом і наївністю. Говорив він по-німецькому.
Цей молодик довго розводився про те, що кожен, хто покине лазарет, аби повернутися до своїх полків на фронт, повинен бути переможцем і лицарем. Він переконаний, – усі вони вправно володітимуть зброєю на полі бою й будуть чесними в усіх справах: як воєнних, так і приватних. Вони будуть непереможними воїнами й завжди пам’ятатимуть про славу Радецького та принца Євгенія Савойського [93] . Своєю кров’ю вони, мовляв, поллють поля слави монархії і переможно докінчать завдання, поставлене перед ними історією. Сміло, відважно, нехтуючи своїм життям, кинуться вони вперед під пошарпаними прапорами своїх полків до нової слави й нових перемог.
93
Принц Євгеній Савойський (1663—1736) – Євгеній, принц Савойський і Каріньянський, маркграф Салуцький, австрійський Генералісімус. Син начальника швейцарської гвардії при дворі Людовіка ХІV. В дитинстві відзначався слабким здоров’ям і дістав прізвисько «маленький абат». Після відмови Людовіка надати під командування кавалерійський полк перейшов на службу до Леопольда І Габсбурга в чині полковника. Брав участь в австро-турецькій війні 1683—1699 рр., зокрема у знятті облоги з Відня тощо, Третій Нідерландській війні та війні за Іспанський спадок (1700—1714), під час якої зробив 12 походів на Італію та Нідерланди. Виявив себе як геніальний полководець. Переміг турків у битві при Зенті (див. далі), разом з армією герцога Мальборо – французів при Удернаді (1708) та Мальплаку (1709). Розбив франц. маршалів Вандома, Катіна, Віллеруа, Марсена тощо, часто кількісно поступаючись супротивнику. В 1718—1724 рр. – штатгальтер (правитель) в Австр. Нідерландах (зараз Бельгія). Взяв участь в австро-турецькій війні 1716—1718 рр. (виграв кілька битв та взяв штурмом Бєлград) та війні за Польський спадок (1733—1735). Його авторитет як в армії, так і при дворі був незаперечним. У його війську панувала сувора дисципліна, але солдати його дуже любили. Похований у віденському Соборі Св. Стефана. Його біографією захоплювався Суворов, про нього шанобливо відгукувався Наполеон.
З ініціативи Франца Йосифа І в центрі Відня було споруджено пам’ятник Є. Савойському, якого зображено верхи.
Потім у коридорі головний штаб-лікар сказав цій наївній людині:
– Колего, можу вас запевнити, все це даремно. З цих негідників ані Радецький, ані той ваш принц Євгеній Савойський не виховали б солдатів. Звертайтеся до них по-ангельському чи по-чортячому – один дідько. Це – банда.
Глава IX
Швейк у гарнізонній тюрмі
Останнім притулком людей, що не хотіли йти на війну, була гарнізонна тюрма. Я знав одного позаштатного вчителя, який як математик повинен був служити в артилерії, але, не бажаючи стріляти з гармат, він поцупив у одного поручика годинник, щоб тільки потрапити до гарнізонної тюрми. Він учинив так цілком свідомо. Війна йому не імпонувала й не зачаровувала його. Він вважав ідіотизмом стріляти у ворога й вбивати шрапнеллю та гранатами по той бік фронту таких самих нещасних позаштатних учителів математики.