Пригоди Шерлока Холмса. Том 1
Шрифт:
— Зверніть увагу, — мовив Холмс, відкладаючи книжку, — що несподіване припинення діяльності товариства збігається в часі з від’їздом із Америки Опеншо, який забрав із собою його папери. Цілком можливо, що це — і причина, і наслідок. Не дивно, що його родину переслідують найнепримиренніші члени товариства. Адже ви розумієте, що цей опис та щоденники можуть завдати ганьби найактивнішим діячам Півдня й багато хто з них не зможе спати спокійно, поки не заволодіє цими паперами.
— Отже, сторінка, яку ми бачили...
— Саме так, і цього можна було очікувати. Якщо я не помиляюся, там стояло: «Надіслано зернятка до А.,
До ранку буря вляглася, й крізь пелену туману, яка нависла над нашим великим містом, пробилося сонячне світло. Шерлок Холмс уже снідав, коли я зійшов до нього.
— Пробачте, що не дочекався вас, — мовив він. — Мені здається, що сьогодні я матиму чималий клопіт із цією справою молодою Опеншо.
— Що ж ви збираєтесь робити? — спитав я.
— Це значною мірою залежатиме від того, що дадуть мої по передні розшуки. Можливо, доведеться ще поїхати до Горшема.
— Ви хотіли б почати із цього?
— Ні, я розпочну з Сіті. Подзвоніть, щоб служниця принесла вам каву.
Чекаючи на каву, я взяв зі столу свіжу газету й пробіг її очима. Раптом я побачив заголовок, від якого мені похололо в грудях.
— Холмсе, — вигукнув я, — ви спізнилися!
— Он як! — сказав він, ставлячи чашку на стіл. — Цього я й боявся. Як це сталося? — Голос його був спокійний, але я бачив, що це повідомлення в газеті його схвилювало.
— Мені впало в око ім’я Опеншо й заголовок «Трагедія біля мосту Ватерлоо». Ось послухайте:
«Учора між дев’ятою й десятою годиною вечора констебль Кук із дільниці Н., який чергував біля мосту Ватерлоо, почув голос, що волав порятунку, й сплеск води. Ніч була дуже темна й буремна, тож порятувати людину, що тонула, незважаючи на допомогу кількох перехожих, не вдалося. Констебль, щоправда, здійняв тривогу, й за допомогою річкової поліції утопленика врешті було знайдено. Ним виявився молодий джентльмен на ім’я (судячи з конверта, який знайшли у нього в кишені) Джон Опеншо, що мешкав біля Горшема. Припускають, що він, поспішаючи на останній потяг, який відходив зі станції Ватерлоо, збився в темряві з дороги й упав у воду з однієї з невеликих пристаней для річкових пароплавів. На тілі не виявлено жодних слідів насильства, й нема ніякого сумніву щодо того, що утопленик став жертвою нещасного випадку, який повинен привернути увагу органів влади до стану утримання річкових пристаней».
Кілька хвилин ми сиділи мовчки. Я ще ніколи не бачив Холмса таким пригніченим та приголомшеним.
— Це зачіпає мою гідність, Ватсоне, — мовив він урешті. — Це, безперечно, дріб’язкове почуття, але це зачіпає мою гідність. Тепер ця справа стане для мене справою честі, і якщо Бог дасть мені здоров’я, я таки доберуся до цієї банди. Юнак прийшов до мене шукати порятунку, а я його послав на смерть! — Він скочив зі
— Які підступні ці дияволи! — вигукнув він нарешті. — Як їм вдалося заманити його туди, на берег річки? Набережна зовсім не по дорозі до станції. Міст, звичайно, навіть такого буряного вечора був дуже залюднений. Але ми ще побачимо, Ватсоне, хто з нас кінець кінцем переможе. А тепер я пішов.
— До поліції?
— Ні, я обійдуся без неї. Я сам сплету павутиння, і нехай поліція ловить у нього мух.
Цілісінький день я був зайнятий своєю практикою і повернувся на Бейкер-стріт пізно ввечері. Шерлок Холмс іще не з’являвся. Було вже близько десятої години, коли мій друг увійшов, блідий і стомлений. Підійшовши до буфета, він одламав кусень хліба й заходився жадібно його жувати, запиваючи великими ковтками води.
— Ви зголодніли? — зауважив я.
— Як вовк. Зовсім забув попоїсти. Нічого не мав у роті від самого сніданку.
— Нічого?
— Ані крихти. Я не мав часу навіть подумати про їжу.
— А як посуваються ваші справи?
— Успішно.
— То ви знайшли ключ до розгадки?
— Злочинці в моїх руках. Молодий Опеншо недовго лишатиметься невідомщеним. Нумо, Ватсоне, затавруймо їх їхнім же диявольським тавром! Непогана ідея, авжеж?
— Що ви маєте на увазі?
Холмс узяв з буфета помаранч, поділив його на шматочки й видавив на стіл зернятка. Відрахувавши п’ять зерняток, поклав їх у конверт, написав на внутрішньому боці клапана: «Ш.Х. за Д.О.», запечатав конверт і надписав його: «Капітанові Джеймсу Келгуну, вітрильник «Самотня Зірка», Саванна, Джорджія».
— Цей лист чекатиме на нього в порту, коли він туди прибуде, — мовив Холмс, посміхнувшись. — Гадаю, це принесе капітанові безсонну ніч, бо лист провістить йому таку самісіньку долю, як і Опеншо.
— Але хто цей капітан Келгун?
— Ватажок банди. Я доберуся й до інших, але він буде першим.
— Як ви знайшли їх?
Холмс дістав із кишені великий аркуш паперу, увесь списаний числами та назвами.
— Я провів цілий день, — сказав він, — проглядаючи Ллойдові реєстри та підшивки старих газет і простежуючи шлях кожного судна, що побувало в Пондишері в січні та лютому 1883 року. Впродовж цих місяців у реєстрі відзначено тридцять шість суден великого тоннажу. Вітрильник під назвою «Самотня Зірка» одразу привернув мою увагу; щоправда, там значилося, що він вийшов з Лондона, але ж «Самотня Зірка» — назва одного з американських штатів.
— Здається, Техасу?
— Не знаю до ладу, якого саме, але зрозуміло, що цей вітрильник — американський.
— Що ж тоді?
— Я продивився реєстри Данді й коли побачив, що вітрильник «Самотня Зірка» був там у січні 1885 року, підозри мої змінилися впевненістю. Тоді я поцікавився щодо кораблів, які перебувають нині в Лондонському порту.
— Ну й що?
— «Самотня Зірка» прибула сюди минулого тижня. Я поїхав в Альбертські доки й дізнався там, що сьогодні вранці вона вирушила річкою до моря, узявши курс на Саванну. Я послав телеграму до Ґрейвсенда й з’ясував, що «Самотня Зірка» проходила там кілька годин тому; а оскільки вітер дме зараз зі сходу, то я не маю сумніву, що вона вже проминула Ґудвін і тепер перебуває недалеко від острова Вайт.