Пригоди Тома Сойєра
Шрифт:
— Приємне? А що ж у ньому неприємного? Хіба хлопцям щодня щастить білити паркани?
Це обернуло всю справу по-новому. Бен перестав гризти яблуко. Том м'яко водив щіткою взад і вперед, відходив трохи, щоб помилуватися ефектом, мазав іще там і тут, критичним оком знов оглядав зроблене. Бен стежив за кожним його рухом і дедалі більше зацікавлювався.
Нарешті Бен сказав:
— Слухай, Томе, дай мені трохи побілити!
Том задумався і, здавалося, ладен був погодитись, але потім змінив свій намір.
— Ні, Бене. Нічого не вийде. Бачиш, тітка Поллі надто вже піклується про цей паркан: адже він виходить на вулицю. Коли б це було в дворі — інша річ,
— Та ну? Дай мені тільки спробувати трошечки. Я б тобі дав, якби ти був на моєму місці. Дай, Томе!
— Бене, я б залюбки, слово честі. Але тітка Поллі… Знаєш, Джім теж хотів, але вона не дозволила йому. Сід теж просився — не пустила й Сіда. Тепер ти бачиш, що я не можу тобі довірити цю роботу. Почнеш ти фарбувати паркан, і що-небудь вийде не так…
— Та що ти, Томе! Я буду дуже старатись. Мені б тільки спробувати! Слухай: я дам тобі серединку ось цього яблука.
— Ну, гаразд! Проте ні, Бене, краще не треба. Я боюсь…
— Я дам тобі все яблуко. Все, що лишилось.
Том віддав щітку з неохотою на лиці, але з радістю в серці. І поки колишній пароплав «Велика Міссурі» працював і потів на осонні, відставлений художник сидів на діжці в холодку, дриґав ногами, уминав яблуко і обмірковував, як ловити нових простаків. Цих простаків не бракувало: щохвилини з'являлися хлопці; вони приходили поглузувати, але залишалися білити. Тим часом Бен утомився. Том продав наступну чергу Білі Фішеру за зовсім нового повітряного змія. А коли і Фішер вийшов із ладу, Джонні Міллер купив собі місце за дохлого пацюка з шворкою, щоб крутити його в повітрі. І так далі, і так далі, година за годиною. Опівдні Том, із злидаря, яким він був уранці, перетворився на багатія, що буквально купався в розкошах. Крім тих речей, про які говорилося, він мав ще дванадцять мармурових кульок, сюрчок, кусочок синього скла від пляшки, щоб дивитися крізь нього, гармату, зроблену з котка до ниток, ключ, який нічого не хотів одмикати, грудку крейди, скляну пробку з карафки, олов'яного солдатика, двох пуголовків, шість тріскавок, однооке кошеня, мідну ручку від дверей, собачий нашийник, — тільки собаки не було, — ручку від ножа, чотири апельсинові шкуринки і стару поламану раму од віконця з горища. Він прегарно провів час у великім товаристві, нічого не роблячи, а на паркані з'явилися аж три шари вапна! Коли б у нього вистачило вапна, він розорив би всіх хлопців у містечку.
Том подумав, що жити на світі не так уже й погано. Сам того не підозрюючи, він відкрив великий закон, що керує вчинками людей, а саме: для того, щоб хлопчику або дорослому захотілось чого-небудь, треба тільки одне — щоб цього було нелегко добитись.
Том роздумував ще деякий час над тією істотною зміною, яка відбулась у його житті, а потім вирушив з донесенням у головний штаб.
Розділ третій
ЗАКЛОПОТАНИЙ ВІЙНОЮ І КОХАННЯМ
Том з'явився перед тіткою Поллі, яка сиділа біля розчиненого вікна в затишній кімнаті, що воднораз була і спальнею, і їдальнею, і бібліотекою.
Лагідне літнє повітря, навколишній спокій, запах квітів і заколисуюче дзижчання бджіл зробили своє: тітка Поллі заснула над
— Можна мені тепер піти погратись, тітко?
— Як! Уже? А скільки ти зробив?
— Уже зроблено, тітко!
— Томе, не бреши! Я цього не терплю.
— Я не брешу, тітко. Справді, зроблено все.
Тітка Поллі не повірила.
Вона пішла подивитися. Вона була б задоволена, коли б двадцять відсотків того, що говорив Том, було правдою. Коли ж вона побачила, що весь паркан вибілений, і не просто вибілений, а вкритий кількома густими шарами вапна, та навіть іще біла смужка проведена по землі вздовж паркану, її здивовання було безмежне.
— Ну, знаєш, ніколи б я не подумала… Тепер бачу, що ти таки можеш працювати, коли захочеш, Томе. — Схаменувшись, вона пом'якшила комплімент і додала: — Але дуже рідко тобі цього хочеться. Ну, гаразд, іди гуляй. Але сподіваюся, що ти повернешся додому вчасно. Бо я тобі…
Вона була настільки вражена великим подвигом Тома, що повела його до комори, вибрала найкраще яблуко і дала йому, виголосивши невелику лекцію про те, що після старанної роботи яблуко буде ще смачнішим. І поки вона закінчила свою промову барвистим висловом із біблії, Том нишком поцупив пряника.
Він вискочив надвір і побачив Сіда, що підіймався вгору сходами. Сходи були зовні будинку і вели до задніх кімнат горішнього поверху. Напохваті у Тома трапилися дуже зручні грудки землі, і в одну мить повітря аж загуло від них. Вони падали на Сіда, як град. І поки тітка Поллі зібралася з думками і поспішила на допомогу, шість чи сім грудок уже влучили в ціль, а Том переліз через паркан і зник. Була, звісна річ, у дворі й хвіртка, але у Тома ніколи не було часу добігти до неї. Душа його тепер була спокійна, бо він поквитався з Сідом за те, що той завдав йому клопоту, вказавши тітці Поллі на чорні нитки.
Том обійшов вулицю і гайнув у брудний провулок, який проходив за тітчиною короварнею. Він був у цілковитій безпеці. Тут уже йому не треба було боятися, що його спіймають і покарають. Він попростував до міського майдану, де, за попередньою угодою, вже зійшлися для битви дві армії. Однією з них командував Том, а другою — його найближчий приятель Джо Гарпер. Обидва великі полководці не поганили собі рук, б'ючись особисто, — то більше личило дрібноті, — а сиділи разом на пагорку і керували воєнними операціями, віддаючи накази через ад'ютантів. Після довгого й важкого бою армія Тома здобула перемогу.
Потім обидва війська підрахували вбитих, обмінялися полоненими та призначили день наступного бою. Після цього армії вишикувались і церемоніальним маршем пішли геть, а Том подався додому сам.
Проходячи повз будинок, де жив Джеф Течер, він побачив у садку незнайому дівчинку — чарівне створіння з голубими очима, золотавим волоссям, заплетеним у дві довгі коси, в білому літньому платтячку й мереживних панталончиках. Щойно увінчаний славою герой був переможений без жодного пострілу. Еммі Лоренс відразу зникла з його серця, не залишивши там навіть сліду. Він гадав, що палко любить її, а тепер побачив, що то було тільки мимовільне захоплення. Кілька місяців боровся він за Еммі, вона лише тиждень тому сказала, що любить його. Протягом цих семи коротких днів він вважав себе найщасливішим хлопцем у цілому світі. І ось за якусь хвилину вона залишила його серце, наче випадкова гостя.