Привид іде по землі
Шрифт:
— Ну а далі, сеньйоре Хуано? — обережно запитав Бурс.
— А далі — я буду діяти сам. Підготуйте агентів.
Шліссер підійшов до машини, востаннє подивився на руїни будинку, які парували в нічній імлі, й, махнувши рукою Бурсу, дав знак рушати.
Остаточний удар
На сході зарожевіло небо. Пасма хмаринок наливалися багрянцем, їх пронизували стрімкі промені сонця. Синюваті зубці вершин Сьєрра-де-Гвадаррама з’явилися в ранковій
Тільки підсвідомо, за звичкою, яка вкоренилася з дитинства, Алессандро відзначив ту красу. Йому тепер було не до краєвидів. Кілька годин він, знемагаючи від утоми, брів через поля і долини, через пустельні дороги в Аравака, до своєї Катрен.
Спрага стискувала груди, в роті палило. Лосс нагнувся над струмком, який протікав по невеликому яру, припав губами до прозорої води. Що таке? Він нічого не відчуває. Знову те саме. Знову забув, що його тіло на грані двох світів, що йому в такому стані майже неможливо з’їсти що-небудь.
Алессандро з болісним стогоном підвівся. Як жорстоко він покараний. Навіть професору тепер краще, він потрапив в обійми темряви, яку так розхвалював і любив.
Швидше до селища. Аравака зовсім поряд, тут, за цим яром. Лосс, напружуючи останні сили, перестрибнув через струмок і пішов по схилу. Він помічав, що його свідомість уже не контролює тіла, Що прогресуюча дія радонату скоро остаточно перетворить його в привида. Ось і зараз… Таке враження, ніби він іде по трясовині. Ноги поринають у ґрунт. Жахливо… Що ж буде, коли він засне? Він пірне в землю і загине, задихнеться там…
Недалеко забовваніли будівлі великого селища. Промені сонця вже золотили церкву й поодинокі високі антени телеприйому на будинках. Лосс знайшов стежку, яка вела до третьої від краю хатини й пішов городами. Минаючи грядку помідорів, він на ходу нагнувся, щоб зірвати плід. Але пальці його не змогли цього зробити. Лосс, стримуючи істеричний клубок, що рвався назовні з грудей, припав спраглими губами до помідора і, врешті, проковтнув його. Цього разу плід затримався всередині. Це дуже втішило Алессандро.
Але психіка Лосса була настільки деморалізованою, що він уже зовсім не міг керувати нею. Він відчув, як помідор просочився крізь його тіло й упав на землю.
Сльози розпачу й приреченості полилися з очей Лосса. Він дивився на зірваний помідор з неприхованою люттю, ніби той плід був винен у нещастях, що спіткали його. Беззвучний плач перейшов у судорожні ридання.
Біля хатини — низенької будівлі з плоским дахом загавкали собаки. Потім рипнули двері — й на порозі з’явилася жіноча постать у халаті, з маленькою дитиною на руках. Алессандро не помічав нічого. Він, затуливши обличчя руками, стояв на одному місці, бездумно похитуючись.
Жінка, здивована виглядом людини, наблизилася. Вона неголосно
— Сеньйоре, що з вами?
Лосс відкрив обличчя. Жінка скрикнула:
— Алессандро?!
— Катрен!
Так, це була Катрен. Її променисті сині очі, її каштанове буйне волосся, стягнуте жмутом ззаду. Тепер її обличчя перелякане, рот кривиться від болю.
— Алессандро! — простягнула вона руки, щоб обійняти чоловіка. — Що з тобою, коханий? Де ти був? Тебе звільнили? Чому в такому вигляді? Знову щось натворив?
Лосс відступив. Він боявся осквернити її своїм дотиком, бажав хоч на мить відтягти ту невблаганну хвилину, коли вона довідається про все, що сталося. Як сказати їй?
— Чому ти відступаєш? Це ж я? Ось наша донечка. Дивись, яка вона велика й розумна. Поцілуй мене, любий.
Катрен кинулася до Лосса, щоб пригорнутися до його грудей. Лосс відсахнувся. Та було пізно. Жінка проникла крізь нього й упала на землю. Вона судорожно зірвалася на ноги, божевільним поглядом впилася в постать Алессандро.
— Що таке? Хто ти?.. Де я? — пробелькотіла вона перелякано. — Ти з того… світу? Ти мертвий?
— Ні, ні, — у відчаї видихнув Алессандро. — Катрен. Люба… Я до тебе прийшов. Мені потрібна допомога.
— Геть, геть! — безумно замотала вона головою. — Ти мертвий!
Лосс кинувся до Катрен, охопив її руками. Брудні сльози текли по його худих щоках.
— Допоможи, — хрипів він. — Ти одна в мене залишилася. Я пропаду, якщо ти не допоможеш.
Його руки тримали живе тіло коханої, але не могли відчути його. Катрен, завмерши від жаху, дивилася, як Алессандро наполовину проник в її груди. Це не її чоловік — рідний, любий Алессандро. Це якийсь вампір, привид, що з’явився мучити її.
Свідомість жінки не могла ні збагнути, ні витримати цього. Серце страшенно забилося. Розум потьмарився, колесом закрутилося все навколо. Дитина впала на землю, закричала.
— Катрен! — пролупав над городами відчайдушний крик.
Жінка тихо зойкнула і впала. Востаннє конвульсивно піднялися й опустилися груди, посиніло обличчя. Все. Немає більше нікого на світі, хто б допоміг Алессандро.
— Нема! — відчайдушно закричав Лосс, простягаючи виснажені руки до неба.
Біля сусідніх будинків заметушилися люди. Троє мужчин з кілками підскочили до Лосса.
— Злочин! — закричав хтось. — Хапайте його, він убив Катрен!
Двоє селян схопили Алессандро за руки. Він стояв непорушний, байдужий до всього. Руки селян пройшли крізь тіло Алессандро. Це так нажахало їх, що вони на мить отетеріли.
— Що… це… таке? — заїкнувся один. — Мати Божа, пресвята Маріє! Привид… Дух… А-а-а!..
Кинувши палицю, селянин припустив навтікача. Другий стовпом завмер поруч. У селищі піднявся шум. Від шосе наближалася група людей. Серед них Лосс упізнав Шліссера.