Привид іде по землі
Шрифт:
О Катрен! Хіба такої долі він хотів тобі? Прости свого Алессандро. Він гине. Але клянеться, обіцяє твоїй дорогій тіні, що люди-привиди не будуть ходити по Іспанії і руйнувати життя інших. Армія привидів не розпочне війну проти світу…
Де він, куди забрів? Ага, там, зліва, гори Сьєрра-де-Гвадаррама. Він йде вірно. Тільки треба було б подумати, як швидше добиратися до кордону. До залізниці. Може, йому вдасться сісти на поїзд.
Над горами впали сутінки. У високості загорілися хмари — призахідне сонце робило їх схожими на оксамит, залитий кров’ю.
Лосс помутнілим
— Ось розплата, — прошепотів Лосс, божевільно дивлячись на феєричне видовище. — Дивись, милуйся ділом рук своїх…
Небесні кольори поблякли, над горами майнула чорна тінь. Морок якось миттю згустився, оточив Лосса непроникливим серпанком. І тоді ззаду засяяло світло. То агенти ввімкнули потужні ліхтарі. Слуги закону невтомно переслідували людину-привида.
Алессандро від люті заскреготів зубами. Доки вони, підлі собаки, будуть плестися за ним? Коли вони дадуть йому спокій?
Лосс зупинився над прірвою, мить завагався. Інстинкт зупиняв його, говорив, що його чекає смерть. Але розум підказував, що смерті не буде. Внизу, на глибині ста метрів, клекотіла річка, стрибала через каміння, скелі наставляли гострі зуби.
Промінь ударив у очі Лосса, засліпив.
— Ей, Лосс! — пролунав голос у темряві. — Що ви збираєтесь робити?
— Позбутися вас, нікчемні пси! — злобно крикнув Алессандро, кидаючись униз.
На скелі закричали.
Зашумів вітер у вухах. Лосс котився по стрімкому схилу, але ударів не відчував. Тільки неприємне лоскотання і тугий вітер усередині тіла супроводжували страшне падіння. Мимоволі майнула думка — він летить у просторі, десь між двома світами, але чужий і тому й іншому. Примара, що, мов неприкаяна душа, загубила свій рай і не може його знайти…
Схил ставав пологішим, падіння сповільнилось і нарешті припинилося. Тіло Лосса до половини занурилось у камінь. Він з труднощами вибрався на поверхню, підвівся і поглянув угору. Там блимали вогники ліхтарів, але не доносилося жодного звука.
Він із полегшенням зітхнув. Падіння ніби прояснило його свідомість, втома відчувалася менше. Лосс озирнувся, щоб зорієнтуватися. Праворуч видно заграву. Мабуть, якесь місто чи станція. Десь тут проходить залізниця, скоріше туди…
На маленькому полустанку Алессандро пробрався до вантажного вагона поїзда, що прямував від Мадрида до Сарагоси. Він умостився на тюках якогось товару, страшно хотілося заснути, але тільки він заплющував очі, як тут же здригався й зіскакував з місця. Невблаганна земля тягнула його вниз, крізь підлогу вагона. Тільки при ясній свідомості він ще може утримувати своє примарне тіло на поверхні. Значить, спати не можна…
Спливали жахливі години, години мук і галюцинацій. Під ранок Алессандро не витримав нелюдського напруження і заснув. Тіло його поволі занурилося в тюки, потім проникло крізь підлогу й випало на шпали.
Алессандро прокинувся, скрикнувши від жаху. Поїзд уже був далеко. Лосс, опанувавши себе, встав, зацьковано озирнувся. Слава богу, він уже біля Сарагоси.
Алессандро вийшов на шосе. Його увагу привернули великі оголошення на стовпах. Біля одного стовпа стояв літній чоловік у зім’ятому костюмі селянина, в зеленому капелюсі. Він, чухаючи потилицю, читав текст. Товсті губи поволі ворушились. Озирнувшись, селянин побачив Лосса, хотів щось сказати, але вражено замовк, опустивши очі додолу. Безглуздий хрип був відповіддю па запитливий жест Лосса. Алессандро позирнув униз і зрозумів у чому річ. Його ноги майже по щиколотки поринали в землю. Він справляв враження людини, що стоїть на куксах.
Селянин, задкуючи, віддалився від Алессандро, потім кинувся втікати. Лосс миттю прочитав оголошення. Там писалося про нього:
ПО ЗЕМЛІ ЙДЕ ЛЮДИНА-ПРИВИД! НІХТО НЕ ЗНАЄ, ЩО ВОНА СОБОЮ ЯВЛЯЄ, ЯКА В НЕЇ МЕТА. ПОВІДОМЛЯЙТЕ ВЛАДУ ПРО МІСЦЕ її ПЕРЕБУВАННЯ, ПРО НАСЛІДКИ її ПОЯВИ. БЕРЕЖІТЬСЯ її — ЛЮДИНА-ПРИВИД БУЛА ПРИЧИНОЮ СМЕРТІ БАГАТЬОХ ЛЮДЕЙ!
Далі йшла велика наукова стаття. Ознайомившись із нею, Алессандро жовчно всміхнувся. Наукою в ній і не пахло. Якби був живий Тенк і міг прочитати, як трактують його винахід вчені-колеги, він би зовсім зненавидів людей.
У статті говорилося про те, що наукою доведена можливість появи людей з того світу, що людина-привид, очевидно, і є вихідцем із безодні. Автор статті припускав також появу подібних істот з інших планетних систем, де розвиток життя міг досягти вищого рівня, ніж на Землі.
В кінці автор закликав до пильності. Може, чужа раса, писав він, має мету підкорити наш прекрасний світ і зробити людство рабами.
Лосс плюнув на оголошення й пішов геть. Далі, далі від цих божевільних, від цих шахраїв…
У Сарагосі є аеропорт. Він зовсім недалеко… Туди. Може, йому пощастить проникнути в літак, що летить на Париж. О, як було б добре…
Лосс не міг згадати, як він попав на територію аеродрому, як знайшов літак із написом: Мадрид—Сарагоса—Тулуза—Париж, як проліз у задній відсік літака, готового до польоту. Опам’ятався Алессандро вже в повітрі — літак розвернувся над Сарагосою, взяв курс на північ. У хвостовій частині було темно, трясло. Лосс почав перебиратися до середини. Він проник крізь перегородку й опинився в коридорі. Його побачив маленький товстий пасажир, який курив сигарету. Він збентежено дивився на появу людини прямо з стіни, потім одчайдушно закричав. На крик вибігли члени екіпажу. Один з пілотів здивовано запитав товстуна:
— В чому річ?
Товстун із жахом показав на Лосса, який до колін поринув у підлогу коридору.
— Це людина-привид! — почувся голос.
Лосс не звертав уваги на їхні крики. Перед очима завертілися різнокольорові кола, він втрачав свідомість. І в ту ж мить Алессандро випав із літака. Від свисту повітря Лосс отямився, поглянув униз. Під ним було якесь невелике місто. Серце Алессандро стислося від жаху. З кілометрової висоти він уріжеться в землю й повністю увійде в неї. Він задихнеться, не зможе вибратися на поверхню. Будь-що буде. Хай його тіло розіб’ється, як пуста пляшка об камінь! Смерть, то смерть!