Прокляті
Шрифт:
Я заперечую: ні, немає.
— Його начебто звуть Ґоран?
Не підводячи очей від нотаток, що вона їх зробила на планшеті, Емілі питає мене, чи не сумую я за хлопцями. Як щодо танців? Чи не сумую я за можливістю зустрічатися, і вийти заміж, і народити дітей?
Не дуже, відповідаю я. Команда злобливих міс Шикарні Панчохи у моєму старому інтернаті, а також підла трійка, що навчила мене грі «французький поцілунок» — колись вони претендували на те, щоб дати мені освіту в питаннях людського розмноження. Як вони розповідали мені, причина того, чому хлопці так нестримно бажають цілувати дівчат, полягає в тому, що з кожним
Справді, це все дуже просто. Хлопці все життя витрачають на те, щоб зібрати найдовші геніталії; вони їх старанно вирощують, так що коли вони, нарешті, пхають цю штуку всередину нещасної дівчини, кінчик збільшеного пеніса просто відламується — плоть на члені стає такою твердою, що розбивається, — і шматок, що відламався, залишається всередині дівчини. Це цілком природна подія і вона дуже схожа на поведінку ящірок, що живуть у посушливих пустелях і можуть власною волею відкидати хвости, які після цього продовжують звиватися. Будь-яка частина, від кінчика і аж до всієї сосиски, може буквально відламатися всередині дівчини, і їй нізащо не випхати цю частину назовні.
Емілі витріщається на мене; обличчя в неї спотворене відразою куди сильнішою, аніж навіть та, що з'явилась, коли вона вперше побачила Озера теплуватого блювотиння чи Океан пролитої сперми. Планшет, забутий, вільно звисає з її рук.
Я продовжую, пояснюючи, що шматок члена, який залишається всередині дівчини, починає рости і з часом перетворюється на дитину. Коли член розколюється на дві чи три частини, розвивається кожна із них, і таким чином народжуються двійнята чи трійнята. Вся ця детальна інформація походить із дуже поважного джерела, запевняю я Емілі. Коли в моїй швейцарській школі-інтернаті хтось і знав щось про хлопців і їхні сміховинні геніталії, то це мають бути саме три міс Брудні Дірки.
— Отже, знаючи такі факти про життя, — резюмую я, — ні, звичайно ж, я аж ніяк не жалкую, що в мене немає хлопця…
Ми продовжуємо прогулянку в мовчанці. Мій набір фетишів і ознак влади гойдається і підстрибує у мене на поясі. Вони брязкають і стукають одне об одне. Час від часу я рекомендую розмістити тут чи там чудовий басейн для птахів. Чи сонячний годинник, оточений мальовничим орнаментом із червоних і білих петуній. Нарешті, аби перервати мовчанку, що вже затягнулась, я питаю в Емілі, за чим вона сумує більше за все.
— За мамою, — каже дівчина. — За поцілунками на добраніч. За іменинним пирогом. За повітряними зміями…
Я пропоную розмістити музичні підвіски, сподіваючись, що вони допоможуть розігнати чорний дим, що крутиться у вирі та здіймається хвилями навколо нас.
Емілі чомусь не нотує мою пропозицію.
— І літні канікули в школі, — продовжує вона. — А ще мені не вистачає гойдалки…
Попереду рухається якась фігура; вона наближається до нас доріжкою, що йде в іншому напрямку. Це хлопець: він то щезає, то знову виринає з хмар диму, що пересуваються в повітрі. Він то з'являється, то розчиняється. Видимий і прихований.
Вона скучила за парадами, каже Емілі. За контактним зоопарком. За феєрверками.
Постать, хлопчик, наближається до нас, притискаючи до грудей якусь подушку. Очі в нього розпусні, лоб — похмурий і низький, губи скривились у чуттєвий оскал. Подушка, яку він несе, пофарбована у яскраво-помаранчевий колір, а текстура в неї така, що вона здається водночас м'якою та цупкою. Хлопець одягнений у нестерпно-яскравий рожевий комбінезон, а з одного боку у нього на грудях вишитий номер.
— Я скучила за американськими гірками, — не зупиняється Емілі. — І птахами… тобто, справжніми птахами. А не пофарбованими у червоний колір кажанами.
Хлопець уже стоїть у нас на шляху. Це Ґоран.
Емілі підіймає погляд від планшета і каже:
— Привіт.
Він киває у відповідь і говорить до мене:
— Мені шкода, що я задушив тебе аж до смерті, — промовляє Ґоран зі своїм вампірським акцентом і простягує мені помаранчеву подушку. — Але зараз, як бачиш, я і сам мертвий, — продовжує Ґоран і вручає мені подушку. Каже: — Я знайшов це для тебе.
Подушка на дотик тепла. І вібрує від коротких гудків. Яскраво-помаранчева, м'яка, вона дивиться на мене блискучими зеленими очима, вона жива і муркоче, притулившись до мого заплямованого кров'ю светра. Вона б'є лапкою, її крихітні кігті ударяють яєчка Калігули.
Більше не померлий і не заткнутий до каналізаційної труби десь у розкішному готелі, більше не подушка — це моє кошеня. Живе. Це Тигр.
Розділ тридцять третій
«Ти тут, Сатано? Це я, Медісон. У мене знову є кошеня. Хлопець. Найкраща подружка. Тепер, коли я мертва, я отримую набагато більше од того, що мала, коли ще була живою. Крім мами й тата».
Не встигла я помиритися із Ґораном, як трапилося ще одне лихо.
Не встигла я отримати теплий, голубливий, пухнастий клубочок, мого улюбленого Тигра, як моя емоційна рівновага знову похитнулась. Я запевнила Ґорана, що насправді він мене не вбивав. Так, у певному сенсі він ненавмисно вбив людину на ім'я Медісон Спенсер і він назавжди зруйнував цей мій фізичний прояв; але саме мене Ґоран не вбивав. Я продовжую існувати. Більше того: його дії були підбурені моїм власним, невірним розумінням поняття «французького поцілунку». Те, що відбулось у номері-люкс, було комедією помилок.
Я милостиво прийняла від нього Тигра, після чого відрекомендувала Ґорана Емілі. Наше тріо продовжило прогулянку, доки мене не покликав обов'язок повернутися до роботи в телемаркетингу. Моє улюблене кошеня згорнулось у мене на колінах і дрімало, стиха щасливо муркочучи, а гарнітура знову надійно влаштувалась у мене на голові. Я почала здійснювати опитування громадської думки, поєднуючись через комп'ютер до домівок, до живих людей, що дихають, у тих часових поясах, де якраз мала розпочатися вечеря.
В одному з таких помешкань із знайомим каліфорнійським кодом мені відповів чоловічий голос:
— Алло!
— Вітаю, сер, — відповіла я, напам'ять промовляючи сценарій, де були прописані всі мої відповіді й твердження. Пестячи кошеня, що відпочивало у мене на колінах, я кажу: — Чи можете ви приділити мені кілька хвилин свого часу, щоб відповісти на кілька запитань дуже важливого дослідження думки споживачів щодо їхніх звичок по відношенню до кількох конкуруючих брендів скотчу…
Замість скотчу питання могло стосуватися інших, таких же мирських речей: аерозолю для меблів, стоматологічної нитки чи креслярських кнопок.