Ранок дня не визначає
Шрифт:
— Його неважко запам'ятати.
— Думаю, ви станете якщо не друзями, то принаймні добрими знайомими. Це буде тільки на користь нашій спільній пращ. Але не плутаймо працю з розвагою.
Розвага зводиться до того, що ми вдвох з Уїльямом мовчки випиваємо принесений напій, тоді як дама ледве торкається келиха губами. Потім Мод, немов за невидимим знаком Сеймура, підводиться.
— А ми з вами, Майкле, — запитує американець, коли ми залишаємося самі, — вип'ємо ще чогось чи теж підемо?
Я не
— Певно, ви чекаєте пояснення? — каже Сеймур, коли ми опиняємось на вулиці. — Тож і почну з пояснень.
Однак він не квапиться — чи то обмірковує, як розпочати, чи тому, що нам треба спуститися ескалатором у підземний перехід. І лише після того, як ми вибираємося з-під Карл-плац і вже простуємо майже безлюдною Нойхаузерштрассе, Сеймур подає голос:
— Учора ввечері я казав, що вам не треба мене боятися. Сказане залишається в силі, але за певних умов.
— Учора ввечері не йшлося про умови.
— Авжеж. І мені дуже незручно, що, зробивши такий жест, я тепер змушений залякувати вас. Але ж, Майкле, ви знаєте, яка в нас професія: людина не часто може діяти згідно зі своїми особистими бажаннями.
Я лишаю поза увагою ці узагальнення, чекаючи, що буде далі.
— Коли б я не запросив вас завітати до «Чорного цапа», напевно, ми більше не побачилися б. Але що вдієш — одна випадковість тягне за собою другу. Один з моїх помічників побачив вас у холі готелю. Тільки-но ми розлучилися з вами, він прийшов до мене в кімнату й сказав про це. На ваше щастя, він не знає, хто ви насправді, але колись бачив вас у компанії іншої людини, яка в даному випадку нас цікавить.
— Ну то й що з того, що бачив?
— Ідеться тільки про те, щоб ви впізнали ту людину, Майкле.
— Вирішили використати мене…
— Не хвилюйтесь. Я не вимагаю від вас зради. Той тип не з ваших людей. Швидше навпаки: він західний агент.
— Я не підтримував зв'язків з такими людьми.
— Підтримували. Хоч і не дружні. Отже, ви не діятимете всупереч своєму сумлінню. Ви зрозумієте це, коли побачите його. Зрештою, я не можу примусити вас сказати: «Я його знаю…»
— Але що це за людина?
— Це скажете нам ви. Ми його знаємо під одним прізвищем, ви — під іншим. У нас виник сумнів: чи не працює він на двох шефів? Тільки заспокойтесь: він постачає інформацію не про вас, а про наших союзників. Ні для кого не секрет, що союзники шпигують один за одним.
— Ваша історія не дуже тримається купи, Уїльяме.
— Правда завжди менш переконлива, ніж брехня. Коли б мені треба було піднести вам брехню, я б скроїв її так, що вона трималася б купи.
— Що вам треба від мене конкретно?
— Власне, нічого. Точніше: маленька послуга. Ви супроводжуватимете Мод або її
Кілька хвилин ми мовчки йдемо вздовж яскраво освітлених вітрин. Пішохідна зона майже безлюдна. Де-не-де обнімається молода парочка чи похитується якийсь любитель мюнхенського пива.
— Не розумію, чого ви чекаєте, чому не погоджуєтесь? — нарешті запитує американець.
— Чекаю, коли ви заговорите серйозно.
— Я кажу цілком серйозно: супроводжуватимете туди-сюди даму, а вона питатиме вас: «Чи знаєте ви цю людину?» Єдине, що вимагається від вас, це точно відповідати на запитання.
— Ото і все?
— Так. Хоч звучить це для вас трохи дивно.
Дуже дивно, то правда. Не тому, що здається неймовірним, щоб Сеймур зацікавився особою, з якою я колись мав якісь справи. Якщо Уїльям захоче щось про когось довідатись, він зможе зробити це через інші канали, не звертаючись до мене. Хіба що вирішив скомпрометувати ту особу зв'язком зі мною, довести, що вона зв'язана з комуністами. Або ж він використовує мене зовсім з іншою метою, яку я в даний момент не можу розгадати.
Американець зупиняється, дістає пачку сигарет, пропонує мені й закурює сам.
— Над чим ви ламаєте голову, Майкле?
— Ви настирливо називаєте мене Майклом, — зауважую я.
— Це просто звичка. Я чудово знаю, що ви не Майкл. Так само як і не Альбер.
— Так записано в моєму паспорті…
— О, в паспорті! Не мені вам пояснювати, що самого імені замало, щоб воно служило прикриттям. На вас давно заведено досьє, де зібрано необхідні дані — письмово і в фотознімках.
Він замовк, мовби чекаючи, поки я щось скажу. Та я нічого не кажу, і він веде далі:
— Звісно, ви залишитесь Майклом тільки для мене, і то коли ми самі. З усіма іншими вам слід поводитися так, як завжди, не розкриваючи справжнього свого обличчя. Майте на увазі: те, що мені відомо про вас, відомо тільки мені одному. Жінки нічого не знають.
— Яку ж версію щодо мене ви приготували для жінок?
— Навіщо готувати мені, коли ви самі все зробили. Ми сприймаємо вашу легенду — і все.
— Якщо ви з усім погоджуєтесь, то чому б вам не прийняти мою пропозицію?
— Яку? Сісти в автомобіль і чкурнути?
— Атож.
— Це неможливо, Майкле. Після того, як моя людина побачила вас, це вже неможливо.
— А якщо я все-таки спробую?
— По-перше, це буде марна спроба. І по-друге, вона обернеться для вас катастрофою.
— В якому розумінні?
— Не змушуйте мене вдаватися до погроз. Ви все чудово розумієте. Можливо, ви нікого не вбивали, але для західної поліції ви — вбивця. Не хочу повторювати, хто ви такий для нас, там, за океаном.