Ренідео Новий Рік
Шрифт:
Так, адже це наші океани!
А серед океанів є чудесний материк.
Так, адже це наша Австралія!
Її раніше називали
Невідома Південна Земля.
А тепер вона стала відомою та улюбленою.
Так, адже вона наша улюблена земля!
І на цій землі є найпівденніше місто на всій Планеті.
Так, адже це наш Мельбурн!
А в місті є старі друзі.
Так, адже це Кенгуру й Ему, щитоутримувачі,
і старий Трамвай, і диджериду, і морські їжаки.
Так, ще тепер є у нас нові друзі,
які прибули з інших країн у зеленій сяючій Хмаринці.
І
тому що дружба є завжди.
У кожному новому подиху диджериду
Звучить океан Дружби і Любові,
і його краплинок вистачить на всіх, так!
Ця Пісня лилася так натхненно, її звуки піднімалися так високо, прямо до зірок, і було ясно, що увесь світ прислухається до нової Пісні, щоб знову і знову повторювати її!
На очах у Соні з`явилася сльозинка:
– Ми завжди будемо вас пам'ятати!
Ему розчулене закашлявся:
– Е-е, ну ось, кашляю після бумкання. Ну, плакати навіщо? Приїздіть хоч коли завгодно!. Ми до вас у гості навряд чи зможемо вибратися, нам треба щит тримати, ми особи службові. Ось вам на згадку листочки Золотої Акації. Вона у нас теж символом служить. Тому Золотий і Зелений кольори – це кольори Австралії. Тільки побачите золото і зелень – знайте, ми поруч із вами! І Ему вручив кожному з нових друзів маленький листок Золотої Акації. Коли мандрівники знову опинилися у своїй Хмаринці, Гермес звернувся до всіх з такими словами:
– Мої дорогі, ми з вами чудово подорожуємо, і в нас усе славно виходить. Прошу вас запам'ятати: крім загальних правил ввічливості, у кожній країні, у кожного народу й навіть у кожному селищі можуть бути свої правила. Щоб усе було добре, гостям слід вивчати звичаї тих місць, куди вони прямують. Наступна наша зупинка – Соломонові острови, і тут є особливо важливе правило: на все треба запитати дозвіл.
– И навіть на те, щоб увійти, наприклад, у селище? – Уточнив Девід.
– Обов'язково. – Підтвердив Гермес. – И навіть на те, щоб зірвати квітку або банан. Людям на Соломонових островах довелося багато воювати, боротися за незалежність, і тому склалися строгі вимоги до прибульців.
– Зрозуміло. – Погодився Маленький Червоний Крабик. – Порядок має бути в усьому. Наприклад, у мене вдома є суворе правило для всіх – берегти крабів під час їхньої подорожі до моря і назад. І це правильне правило! Так, а чому острови називаються Соломонові?
– У давні часи був такий знаменитий і мудрий цар, по імені Соломон. – Відповів Гермес. – Він збудував дуже гарний, дуже величний храм. За легендами, золото для храму царю привозили із загадкової країни Офір. Коли європейські мореплавці відкрили ці острови, вони сподівалися, що це і є країна Офір. Тому й назвали острови на честь царя Соломона.
– Тоді, напевно, тут живуть мудрі люди? – Запитала Соня.
– Знаєш, мудрі люди є скрізь, просто їх буває більше або менше. – Відповів Гермес. – А мудрість тутешніх жителів насамперед у тому, що вони зберігають звичаї своїх предків.
Тим часом Хмаринка зупинилася на околиці невеликого селища у тропічному лісі. Біля маленького будиночка, який, мабуть, більш доречно назвати хатиною, сиділа
– Вітаємо вас! Чи можна нам увійти на територію вашого дворика? Ми мандрівники.
Молода Мама оглянула компанію ласкавим поглядом:
– Ви прибули в чудовий час, коли моя сім'я зібралася вечеряти. Уже прийшов з моря мій Чоловік, і зараз я запитаю його дозволу прийняти гостей.
– Так, я чую вашу розмову, – з'явився у дверях хатини Чоловік. – Прошу вас повечеряти з нами. Сьогодні в нас велика радість – моя дружина уві сні почула голос нашої Донечки. Дівчинка сказала, що вибрала нас своїми батьками, і скоро народиться в нашій сім'ї. А Синочок у нас вже є. Коли він підросте, він піде до Будинку Каное, щоб там навчитися ловити рибу, бути мисливцем і моряком. А Дівчинка буде співати пісні, саджати ямс та інші рослини, плести сумки та циновки, як її Мама.
– Так, ми плетемо багато. – Посміхнулася Молода Мама. – Адже в нашому будиночку на палях – плетені стіни, дах з пальмового листя. У нас бувають землетруси, і розливи гірських рік, тому ми завжди готові сплести все нове! А зараз прошу до столу!
Молода Мама застелила пальмове листя і поставила в дерев'яних тарілках частування – печений ямс із рибою, печені банани і тертий мигдаль. Настав вечір. У небі засвітилися яскраві зірки. Повітря було напоєне пахощами квітів, трав. Просте частування видалося казковим – так незвичайно поєднувалися аромати їжі, квітів і трав.
– Я вперше в житті пробую ямс. – Тихо сказала Соня. – Раніше тільки читала, що ці плоди вирощують в Океанії, Африці. Але хто міг уявити, як це чудово!
Молода Мама уважно подивилася на Соню, намагаючись зрозуміти почуття дівчинки. Потім, подумавши, посміхнулася і відповіла:
– Велике значення має спосіб готування їжі. Ми готуємо так, як наші предки, – у земляній печі, яка називається уму, з гарним, мирним настроєм, з добрими думками, з піснями. Так найпростіша їжа буде смачною. Смак дуже залежить від думок того, хто готує страву… Після частування гості подякували господарям і почали прощатися. Молода Мама простягнула Соні нову плетену сумку:
– Візьми, прошу, цю сумку. У ній живуть вітри, води, хмари, квіти, птахи, метелики наших островів. Нехай вони бережуть вас на всіх дорогах!
У відповідь Соня трішки почервоніла від хвилювання й простягнула черепашку зі свого маленького кошика. Маленька скромна черепашка раптом дивовижно засяяла. Їй хотілося виглядати гідним подарунком такій чудовій сім'ї.
– Який сьогодні прекрасний день! – Засміялася Молода Мама. – Наша Донечка тільки вперше з'явилася уві сні, а вже разом з нею прийшли гості та Сяюча Раковина! Ми завжди будемо вас пам'ятати!