Чтение онлайн

на главную

Жанры

Роман про добру людину
Шрифт:

І все таки дивно, чого він саме до мене звернувся, майнуло Дмитрикові в голові; невже через корову, яка заповзялася водити мене з халепи в халепу? Адже для нього не таємниця, що я — спекулянт і слава моя не абияка. Хіба не знайшлося когось гіднішого заступитися за нього?

— Не знайшлося! — відповів на його думки Терещенко. — В межових ситуаціях, — а вони завжди з'являються тільки в смертельній небезпеці, — де людина ангажується не одним пальцем, а вся, зі сліпучою чіткістю відмежовується добро від зла і зникають тіньові переходи «доброзла», що панують у ситому, вільному від страху перед безпосередньою загибеллю суспільстві (де зло, — від жиру, очевидна річ, — обожнюють як щось подиву гідне через те, що воно не встигло запустити своїх пазурів у своїх дрислякуватих обожнювачів), і люди, які за сприятливіших умов померли б шанованими, чесними й добрими, оскільки їм ніколи не довелося проявити ні справжньої чесноти, ні доброти, в суспільстві, що живе під Дамокловим мечем, виявляються нікчемними тварюками, підлими й боягузливими. Тому й стається, що благенькі добрячки за межових обставин, затуливши невинні зіниці, ніколи не

бачать, як у їхній присутності катують і вбивають іншу людську істоту, бож треба рятувати насамперед власну шкуру, своя сорочка ближча, а крім того, пощо зайво побиватися, коли завжди є виправдання: хіба я винний? Не я убивав! Моя хата з краю! — через це й не знайшлося. Але (в цьому я ніколи на мав нагоди пересвідчитися), — дехто про вас лихої думки, я не раз чув, як вас обзивали заразою й гірше, усім не догодиш! — проте я чомусь переконаний, так я відчуваю, і це відчуття й штовхнуло мене шукати у вас порятунку, — ви добра людина й не відмовите.

«От новина! — ще більше здивувався Дмитрик, — це мене вперше в житті назвали доброю людиною, і то не інакше як через корову, яка, скориставшися, що я з нею заговорив (ну, напосідала ж, як тут не заговорити?), силкується вманеврувати мене туди, звідки важко вибиратися назад».

— Якщо ви згодні, не гаймо часу, бо це вкорочує віку. Ходімо одразу ж на поліцію, де ви посвідчите про ті кілька фактів з мого, клянуся вам, чесного життя, які я вам по дорозі розповім, їх не багато. Ви мені довіряєте?

— На поліцію?

— Ви боїтеся!

— Що ж такій чесній людині, як я, боятися? — зареготався Дмитрик з власного дотепу, дивлячись на завжди мовчазного, однак чимось симпатичного (чи від того, що він так кумедно метеляв руками, чи від того, що, говорячи, він якось незвично морщив ніс), а тепер вкритого червоними від хвилювання плямами і незвично рухливого Терещенка, якому Дмитрик просто не годен був відмовити, навіть якби на поліції й вирішили раптом прискринити його за чийсь призабутий огріх супроти законности, керуючись засадою (зрештою, Дмитрик не тільки сам притримувався цієї істини, а й хлопців своїх привчив), що коли людина зайвий раз муляє очі представникам справедливости й порядку, цим вона сама напрошується, аби нею докладніше поцікавилися, що аж ніяк не входило в його пляни, бож хіба таємниця: чим менше кимось цікавляться, тим врівноваженіше на душі?

Тільки одна річ — пляни, і друга — коли людина дійсно потребувала допомоги.

— Кажіть швидше, що я маю запам'ятати, — споважнів Дмитрик, — лише, по змозі, не густо з числами, а решта — дрібниці.

— Справді? — аж за серце вхопився Василь Терещенко, і його обличчя набрало виразу, який не сходив з нього ні коли він розказував Дмитрикові, звідки той його і що саме про нього знає, ні коли згодом все це поліцаї сумлінно записували з уст Дмитрика і Дмитрик, ні на мить не завагавшися (його постать випромінювала таку певність, що ніхто й не догадався б, як Дмитрик про всяк випадок прикидає запобіжні дії, якби усе це раптом луснуло і його впакували за ґрати), поставив свій підпис під довжелезні й докладні свідчення, ніби він від колиски стежив за Терещенковим життям і визнавався на ньому ліпше, ніж на власному.

Правда, якимось кутиком свідомости слухаючи себе (від звички завжди триматися напоготові, воно якось само западало всередину), Дмитрик не виходив із дива, звідки в нього стільки переконливости й надхнення (наче він здійснював найвдаліший ґешефтярський задум), яке відчутно впливає і на поліцаїв, бож ніхто з них не перепитував його вдруге і не збив на манівці (а це ж не становило жодних труднощів!) імовірно лише тому, що, говорячи брехню (адже до табору Дмитрик і не здогадувався про існування Терещенка), він одночасно виголошував найщирішу правду, ладну зрушити гори, і цю правду, що в ній з несподіваною силою втілилася Дмитрикова готовість рятувати Терещенка, відчували всі, включно з глухонімим Івасем Кіндратком-Голубом (на посаду друкарки його спочатку й прийняли за цю ваду, бо другий начальник таборової поліції, — перший, сміливець Олександер Гурійович Верета, з душею навстіж, що так розумів людські слабості і, де вдавалося, допомагав таборянам, загинув, не проурядувавши й місяця: викурив американську цигарку — хтось із друзів почастував, зрештою його не раз анонімно попереджали, аби він не надто цікавився діяннями певних осіб, — від якої його вхопили корчі, і, заки до нього підскочили, хоч то відбувалося в усіх на очах, помер, звільнивши місце для другого начальника — Євгена Матина, що згодом, як пізно було зарадити, оскільки мертвих не воскресити, виявився підісланим енкаведешником, за допомогою якого чимало людей з табору викрали й віддали радянщикам, а кількох, що, зорієнтувавшися, до чиїх рук вони потрапили, спробували тікати, замордували й спалили в таборовій печі, — все це вийшло на поверхню лише коли одного дня Євген Матий зник, а тоді, обвішаний орденами виринув у Москві, — вважав за доцільне задля спокою взяти до праці в поліції глухонімого секретаря, переочивши, що Кіндратко-Голуб змалечку вмів відчитувати з губ: ще коли його батьки після розкуркулення опинилися в Сибіру, ним заопікувалася заслана туди за буржуазні ухили в граматиці української мови хвора на сухоти вчителька Тетяна Миколаївна Саєнко, яка не тільки навчила його відчитувати з уст українську, російську і досить порядно німецьку мови, а й прищепила невигойний потяг до справедливости й добра, що впало на плодючий ґрунт в Кіндраткові-Голубові), який опісля передруковував на машинці з розхитаними літерами, як у хворого на цингу зубами, складену в присутності поліцаїв і оздоблену Дмитриковим підписом Терещенкову спростувальну заяву, бо він довго ще, навіть коли Дмитрик скінчив говорити, дивився йому на вуста, ніби звідти й далі струмували видива, що видовжували поліційне приміщення барака у вокзал, завалений клунками, втікачами й вояками, які зривали з себе військові мундири й прилюдно переодягалися в цивільне, а з передвокзальної вулиці кулеметні черги нової влади зсікали цегляні карнизи, що шматками потрощених мушель і масок летіли додолу, забарвлюючи повітря пилом кольору моркви, і тоді на вокзал, повз офіцера, який перед солдатами (вони ж не звертали на нього жодної уваги) вимахував револьвером, роздираючи щелепи криком, щоб вони боронили вокзал, бо це їхній обов'язок перед батьківщиною, просто в його вимахування увійшла коняка з розпоротим черевом і, затуливши і ніби стерши офіцера з поверхні, прошкутильгала аж до багажного сховища (хоч її по дорозі кожний намагався відігнати, аби не бачити розпанаханих тельбухів), де вона звалилася біля купи валіз, кошиків, скринь і клунків, на якій стояв літній чоловік у приношеному одязі з іржавими терезами в правиці й зосереджено серед навколишньої метушні важив пухнаті пшеничні булочки й купки попелу.

Дещо пізніше Кіндратко-Голуб переконався, що то не купки попелу й не булочки, а людські серця виважує чоловік. Але коли він усвідомив свій здогад, саме ту частину вокзалу рознесло вибухом, вигнуло пожмакане залізне склепіння лійкою спочатку вгору, а тоді донизу, а його, приплющеного повітряною хвилею до землі й обсипаного тиньком, незнайомі люди підвели, трохи поштуркали й потягнули за собою в подібну на бомбосховище довжелезну поруч із метро м'ясарню з уже повибиваними вікнами й повириваними дверима, де ошалілі мешканці хапали в обійми волові туші, свинячі стегна й голови, ковбаси, сувої лою, які разом з двома телячими головами котилися по цементній підлозі (здобич падала, за нею нахилялися і знову губили, і знову повзали, боляче б'ючи один одного сухими ковбасами по пальцях), повз тонкого землистого пана в крислатому капелюсі, що, тримаючи обома руками вийнятий із миски (вона поруч валялася, і її, кленучи, кожний відбивав ногою, аби не заважала) холодець, зосереджено їв його, переводячи час від часу драглистий невидющий погляд з холодцю на оббіловану кістку коров 'ячого стегна, що, погойдуючися, висіла над ним замість годинника, а Кіндраткові- Голубові якийсь добродій просто в обличчя тицькав бичачі легені, пропонуючи їх узяти, бож усі грабували і його бездіяльність дратувала інших, хоч він тоді дійсно не міг приєднатися до них зовсім не тому, ніби не мав голоду (він аж забув, коли востаннє споживав м'ясо), а тому, що його осліпила постать чоловіка з терезами, який зважував добрі й лихі серця.

На щастя, його тоді не затовкли, коли він, з усіх боків затиснений і закаляний кривавим соком з трофейних ребер і хребтовин, які всі хапалися якнайхутчіше й якнайбільше винести, спинився, вражений думкою (йому тоді справді на мить ніби інший мозок вклали), — невже це справді кінець світу, бож інакше хіба з'явився б чоловік зважувати добрі й лихі серця? — невже це остання мить, а він ще зовсім не підготований!

«Боже, почекай!» — пронеслося в його голові, і він побачив, як шматки м'яса навколо, що затисли його, розчахнулися, аби він пересвідчився, що це не м'ясо, а домовини, і звідти, замість людей, посипалися різнокольорові миляні бульбашки, зростаючи й видовжуючися, однак по дорозі вони одна за одною, — деяка вище, а деяка нижче, — лускалися, так і не долетівши до янгола з опаскою «Ост» на рукаві, що, розгорнувши в повітрі книгу (а вона розширювалася на все небо й звужувалася — зовсім як живий коров'ячий шлунок!), відмічав прізвища.

«Кіндратку-Голубе!» — самим поворотом голови покликав янгол, і Кіндратко-Голуб із жахом зауважив: він теж бульбашка і так само, як інші, летить чи радше його потоком несе до янгола, де він зараз лусне.

«Боже, наповни мене собою, не дай мені нікчемно без сліду загинути, бож я нічого доброго не залишив на цьому світі. Я не чинив зла, проте це не заслуга, це надто мало. Людина покликана усім єством скрізь і завжди ширити добро, але я збагнув це лише тепер, коли Ти показав мені мене самого, порожню миляну бульбашку, без змісту й призначення. Боже, відміряй мені часу бодай на один добрий вчинок! Дозволь ще раз почати життя заради добра, якого я нікому не встиг зробити, коли вже Тобі забаглося відхилити запону з його суті!»

І тоді вперше за все своє існування Кіндратко-Голуб не відчитав з уст, а почув голос, який блискавкою вдарив в усі клітини: «Ну, то як, відкладемо заради Кіндратка-Голуба весь Страшний Суд?» — і знову намацав під ногами землю, почавши трохи розпізнавати й людей, проте вже не в м'ясарні, а десь на вулиці, куди його вперше завело; там хапали перехожих і кидали до авт, а він, своєчасно це помітивши, шмигонув у ворітницю найближчого напівзруйнованого будинку, аби перечекати, заки представники нової влади зникнуть разом з своїми жертвами, і там він здибав Нестора Литвиненка, який теж заховався й принишк разом з ним, а тоді запропонував удвох мандрувати до іншого міста в іншій зоні, і вони спільно добилися аж до табору.

І тепер, коли Кіндратко-Голуб дивився на Дмитрика, який виголошував свої свідчення, наче казав надхненну проповідь, щось невловне в його рухах, виразі обличчя, особливо ж — уст і очей, нагадало Кіндраткові-Голубові і чоловіка, що важив добрі й лихі серця, і янгола на Страшному Суді, і те, що його самого, Кіндратка Голуба, відпущено тоді виключно, аби він ширив добро на світі, — подробиця, що її він (як воно часто стається в житті), ледве минула небезпека, призабув, мовляв, на те ще прийде час, не подумавши, що тоді може виявитися й запізно, аж поки несподівана пригадка, яка нібито його зовсім і не торкалася, з перших же слів Дмитрика, а потім, коли він передруковував ті свідчення, і поготів, до дна розчахнула йому серце, і він ще довго не міг заспокоїтися, чуючи, як його дедалі сильніше лихоманить, хоч Дмитрик із Терещенком уже давно вийшли, і Терещенко за кілька кроків від поліційного барака, трохи захриплим голосом від хвилювання й вдячности, звернувся до Дмитрика з промовою, яка здивувала Дмитрика більше, ніж перед тим саме прохання Терещенка — посвідчити за нього на поліції.

Поделиться:
Популярные книги

Академия проклятий. Книги 1 - 7

Звездная Елена
Академия Проклятий
Фантастика:
фэнтези
8.98
рейтинг книги
Академия проклятий. Книги 1 - 7

Проводник

Кораблев Родион
2. Другая сторона
Фантастика:
боевая фантастика
рпг
7.41
рейтинг книги
Проводник

Последний попаданец 2

Зубов Константин
2. Последний попаданец
Фантастика:
юмористическая фантастика
попаданцы
рпг
7.50
рейтинг книги
Последний попаданец 2

Дурная жена неверного дракона

Ганова Алиса
Любовные романы:
любовно-фантастические романы
5.00
рейтинг книги
Дурная жена неверного дракона

Эфемер

Прокофьев Роман Юрьевич
7. Стеллар
Фантастика:
боевая фантастика
рпг
7.23
рейтинг книги
Эфемер

Морозная гряда. Первый пояс

Игнатов Михаил Павлович
3. Путь
Фантастика:
фэнтези
7.91
рейтинг книги
Морозная гряда. Первый пояс

АН (цикл 11 книг)

Тарс Элиан
Аномальный наследник
Фантастика:
фэнтези
героическая фантастика
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
АН (цикл 11 книг)

Сирота

Ланцов Михаил Алексеевич
1. Помещик
Фантастика:
альтернативная история
5.71
рейтинг книги
Сирота

Лорд Системы 11

Токсик Саша
11. Лорд Системы
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
рпг
5.00
рейтинг книги
Лорд Системы 11

Идущий в тени 4

Амврелий Марк
4. Идущий в тени
Фантастика:
боевая фантастика
6.58
рейтинг книги
Идущий в тени 4

Мастер 6

Чащин Валерий
6. Мастер
Фантастика:
боевая фантастика
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Мастер 6

На границе империй. Том 7

INDIGO
7. Фортуна дама переменчивая
Фантастика:
боевая фантастика
космическая фантастика
попаданцы
6.75
рейтинг книги
На границе империй. Том 7

Восход. Солнцев. Книга V

Скабер Артемий
5. Голос Бога
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Восход. Солнцев. Книга V

Сумеречный стрелок 6

Карелин Сергей Витальевич
6. Сумеречный стрелок
Фантастика:
городское фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Сумеречный стрелок 6