Шрифт:
Карпенко-Карий І. К.
РОЗУМНИЙ І ДУРЕНЬ
Комедія в 5 діях
Дієві люде
Каленик Окунь– багатий чоловік, 65 літ.
Горпина– його жінка, 55 літ.
Михайло, 30 літ,
Данило, 22 літ,
Палажка, 18 літ - діти їх
Одарка Гайдабуриха– удова.
Мар'яна– її дочка, 24 год.
Аблакат сільський, рябий, товстий, червоний.
Федір–
Лейба– шинкар.
Xлопець– літ 15, наймит Окунів.
Зінько– чорноморець, багатий хазяїн, рибалка.
Марта– його дочка, молода дівчина.
1-й, 2-й, 3-й рибалки
Перша, друга, третя і п'ята дії в Новоросії; [1] четверта - в Чорноморії. [2] Між третьою і четвертою діями проходить рік; між четвертою і п'ятою - шість день.
1
– Новоросія (Новоросійський край) - історична область на півдні України і частково на півдні Росії. Виникла у зв'язку з освоєнням Російською державою території Північного Причорномор'я в другій половині XVIII ст. З 1812 р. охоплювала Катеринославську, Таврійську, Херсонську губернії і Бессарабську область.
2
– Чорноморія.
– Йдеться про так звану Чорноморську кордонну лінію (проходила від гирла річки Лаби до Азовського моря по правому березі річки Кубані), куди в 1792 р. було переселено утворене в 1788 р. з колишніх запорізьких козаків Чорноморське козацьке військо, а в наступних десятиліттях - колишні українські козаки з Чернігівської, Полтавської і Харківської губерній, а також українські і російські селяни-втікачі. В 1860 р. Чорноморське козацьке військо було об'єднано з частиною Кавказького лінійного козацького війська і перейменовано на Кубанське козацьке військо.
ДІЯ ПЕРША
Багата крестьянська хата.
Данило (один, сидить за столом, читає). Глибока дуже книга, мало що й розберу, а ні до кого вдариться, щоб розказав... Боже, як хочеться все знать... (Зітхає.) Все б віддав... Поки у нас був учителем Олександр Федорович, то, спасибі йому, багато від нього я навчився: Євангелію і Библію умісті прочитали. Чудесні книги давав читать, а чого не зрозумієш - розкаже, як у рот покладе. Тепер у нас новий учитель, та якийсь гордий, і приступить до нього страшно.
Входить наймит.
Наймит. Там Микола прийшов.
Данило. Чого?
Наймит. Просить, щоб випустили бика.
Данило. Якого бика?
Наймит. В спашу зайняли.
Данило. В спашу!.. Який же спаш його бик зробив? Тепер глибока осінь; здається, вже й трави нема.
Наймит. Та воно, звісно, спашу тепер не зробиш. А сказано, скотина зайшла на наш степ; Михайло побачили та й звеліли занять, щоб не тинялась.
Данило. То скажи Михайлові або батькові, я не знаю.
Наймит. Їх нема дома.
Данило. А де ж?
Наймит. Михайло пішли у волость - аблакат приїхав, а батько - у церкву.
Данило (про себе). Хто його знає, що й робить! (До наймита.) Може, біля скирт зайняли бика?
Наймит. Та ні! Я ж кажу - йшов степом, біля левади.
Данило. То віддай йому бика, бог з ним!
Наймит виходе.
Данило (один). Скоро через брата так люде зненавидять, що й на улицю не можна буде показаться! Бик полем пройшов - шкода, а яка шкода, спитай його, то й сам не скаже; аби на кому-небудь злість зірвать! Сердиться, що громада не оддала шинка в оренду. А нащо йому шинок: чи наше ж діло шинкувать? Батько йому ввірились: що він скаже, те й роблять, а я у них дурний! Тепер знову, з жидами водиться та з аблакатом - якісь шинки хоче забрать. І в кого він такий ненажерливий удався? Все йому мало!
Входить Федір.
Федір. Здрастуй, з неділею будь здоров.
Данило. Спасибі, дядьку, будьте й ви здорові.
Федір. Житіє читаєш?
Данило. Ні, гражданська книга.
Федір. А я думав - житіє. Люблю слухать божественні книги. Що ж, хоч хлопець і почав там трохи шупить у добре чита, а житіє не втне. А в його книжці, вибачай, таке, що й слухать неохота: про козлика, про котика та півника - нісенітниця, одно слово!
Данило. Повчиться більше, то й житіє тоді розбиратиме.
Федір. Та воно, може, й навчилося б, мовляли, коли ж біда моя - неспроможність далі вчить, бо, коли буде у школу ходить, то помочі від нього не жди; а тут скрут: така біда мені трапилась, що й сказать не можна.
Данило. А що там?
Федір. Спрягся я, знаєш, з Микитою, і виїхали ото ми орать. Тілько що загнали десятину, а тут - на тобі: коняка моя заслабла - бирса, чи що, напала, - і на скотину є усякі хвороби! Било її, било, до вечора й здохла. Тепер з одною конячкою ніхто в супрягу не приймає, хоч сядь та й плач!.. У пана просив - не дає: каже, що вже хазяйнувать не буде; жид дає, але не інакше, як за порукою. Просив твого брата, щоб позичив на одробіток. Найми, каже, хлопця в год, а так, каже, не дам. От тобі й наука!
Данило. То вже краще позичить, ніж хлопця одривать від школи.
Федір. Та воно так, коли ж жид без поруки не дає... Багатий не поручиться, а бідного в поруку не візьме.
Данило (замислившись). Правда, правда.
Федір (помовчав). По правді тобі сказать, то я оце, побачивши, що Михайло пішов до волості, а батько в церкву, прийшов тебе просить, щоб ти поміг, бо більш ні на кого не маю надії.
Данило. Рад би душею помогти, коли ж не маю сили.
Федір. Всі люде тебе хвалять за добре серце, - поможи! Бог тебе не оставить, ти ж Семенові й Дем'янові поміг!
Данило. Отож і горе! Я їм поміг, а вони й досі не віддають, та ще й сміються - дурним звуть...
Федір. От бач! Поміг таким луципірам, що, мовляв, ще й сміються, а через них і стоющому чоловікові не поможеш. Я не такий, як другі, спитай кого хочеш... Поможи, будь ласкав, бо прийдеться знову не тільки хлопця взять із школи і у найми віддать, а і самому нахватать роботи чужої на шию.