Розумний і дурень
Шрифт:
Михайло. Півсотні дам.
Аблакат. Скупо... Сто!
Михайло. А ще й приятель! І не гріх же тобі так дерти?
Аблакат (перестає їсти і довго дивиться). Гріх?!
Михайло. Атож.
Аблакат. Що ж то я у бога теля з'їв, чи як, що мені гріх за труди взять? (Їсть.)
Михайло. Який же це труд?
Аблакат. Тим живу.
Михайло. Дам три четвертних.
Аблакат.
Михайло. Чи ти не здурів? Ну, згода! Дам, як ти кажеш. (Налива.) Тепер могорич!
Аблакат. Розумне слово!
П'ють, аблакат їсть.
Михайло. Тепер слухай: шинки візьму на батькове ім'я; батько буде бачить, як я побиваюсь за його хазяйством, як заробляю скрізь і, мов бджола в улик, все несу сюди, до нього в скриню; тим часом... Я вже знаю, що робить, а ти помагай... Приміром: почну що-небудь я казати про Данила, а ти додай від себе; я скажу от стільки, а ти от стільки!.. А далі... зробиться само... Тямиш?
Аблакат. Обстоятельно!
Михайло. Одному не так зручно, удвох же...
Входить Каленик.
Каленик. А, слихом слихати! Здрастуйте, Платон Калістратович!
Аблакат. Здоровенькі були! З неділею вас!
Каленик. Спасибі. (До Михайла.) Куди ти, сину, зібрався їхать? Мені Онисько сказав, що ти велів коні запрягать, так я оставив стару у попа, а сам прийшов оце додому.
Михайло. У Гапонову хочу їхать. Там сьогодня оплатки йдуть, так можна буде задешево людей найнять на десятини.
Каленик. Хазяїн ти у мене, сину: за все пам'ятаєш!
Аблакат. На всю округу хазяїн! Завидують вам люде, та й є чому! Щасливий батько, у котрого такий син!
Каленик. Слава богу, що діждався таких дітей! Тепер сидю собі на печі, а хазяйство йде своїм шляхом.
Михайло. Небагато, тату, нахазяйнуємо, коли я один буду глядіть хазяйство.
Каленик. Колись, сину, і я глядів і приобрітав, а тепер несила моя - старий став; кому ж за хазяйством глядіть, коли не вам?
Михайло. Та я не про вас, тату, кажу. Данило нічого не глядить, а тілько розоряє.
Аблакат. Чув, чув. Мота, кажуть?
Каленик. Біда моя! Не знаю, що й робить з ним.
Михайло (до аблаката). Хотів шинк взять у свого общества, вмішався Данило, одговорив громаду - сто рублів у воду ляснуло... Там, знову, їздив у город, продав хліб, а тут підлабузнились до нього Семен і Дем'ян - перві мошенники, - вимантачили п'ятдесят карбованців без розписки. Так небагато нахазяйнуєм: я буду зароблять, а Данило роздавать!
Аблакат.
Михайло. Краще буде, коли ви мене одділите.
Аблакат. Що ти?.. Та він без тебе батька з торбами пусте.
Каленик. Господь з тобою, куди я тебе одділю! Що ж без тебе буде в хазяйстві? Розореніє. Ні, сину, ти вже не кидай мене - орудуй всім. Данилові ж я наказав, щоб він і тріски з двору не брав без тебе, не то що!
Михайло. Так він і послухає! Сьогодні я звелів занять Миколиного бика, що раз у раз вештається, як приблудний, та скирти обдирає, а сам пішов у волость. Прийшов Микола, знищився, а Данило звелів віддать йому бика без штрапу.
Каленик. Наказаніє боже з тим дурнем! Де ж він?
Михайло. Повіявся кудись з Федором. Знову яку-небудь штуку викине, побачите, бо Федір вже у мене грошей позичав.
Каленик. Нехай же він із дому вже тоді тікає!
Аблакат. Коли Данило не статкує, то, на мене, я б одного Михайла зробив хазяїном, а то вся праця пропаде.
Каленик. Та так же воно й є. Михайло один у мене хазяїн, все у нього в руках.
Аблакат. Та воно так! Тілько знаєте, що я вам скажу: Данило не перестане щитать себе таким самим хазяїном, як і Михайло, аж поки ви формально, по купчій, не віддасте всього Михайлові, щоб він знав і бачив, що йому треба робить, а не надіяться на готовеньке... Цим тілько способом ісправите заблудшого.
Каленик. Це правду ви сказали: щоб він бачив, що йому треба робить, а не надіяться на готовеньке... Може б, одумався. Іменно прийдеться так і зробить. Спасибі за совіт...
Михайло. Та бог там з ним... Нам пора вже їхать. Подивіться, тату, чи готові коні, а ми вип'ємо на дорогу. (Налива.)
Каленик. То підвезете, й мене до попа. (Пішов.)
Аблакат і Михайло, самі.
Михайло (озирається). Голова! Спасибі...
П'ють.
Діло почалось добре!
Аблакат. Чого ж ти зараз не вчепився, коли клює?
Михайло. Так не можна. Ти мене не вчи, а посовітуєш, як я спитаю. На задаток.
Аблакат (хова бумажку). Не в зачот.
Михайло. Як?
Аблакат. Та так: спасибі - мало!
Михайло. За віщо ж? Нічого ще ти не зробив!
Аблакат. Отак! А сказав добре слово! Я дурно нічого доброго не говорю.
Михайло (чухається). Крюк!.. Нехай так! Вип'ємо ж. (Налива.) Тепер же ти зо мною не поїдеш, а зайдеш з батьком до попа і там - тихенько тілько - підлий в це діло масла ще.