ЩЕ ОДНА ПРЕКРАСНА КАТАСТРОФА
Шрифт:
— Що таке Україна? — поцікавився старий лікар.
Коломієць як міг докладніше в коротких словах удовольнив цікавість старого лікаря, потім знову повернув до першої своєї думки.
— Але я з своєю країною все ж таки маю велику перевагу проти вас із вашою.
— А саме?
— Моя країна вже розпочала своє майбутнє життя, а ваша, патроне, ще животіє в своєму минулому.
— Я не розумію вас, — признався Нен-Сагор.
— Колега говорить про волю своєї країни, яку здобула вона собі внаслідок революції, - встряла в розмову місіс Ліліан.
— А! — збагнув Нен-Сагор.
— Ви
– Індія палає в повстаннях, — нагадала йому Ліліан.
— О так!
– І незабаром справлятиме свято своєї перемоги, — додав Думбадзе. — Скажіть, патроне, — звернувся він до Нен-Сагора, — а як у Північній Індії, повстанський рух теж розгортається?
Нен-Сагор безпорадно розвів руками.
— Ах, знаєте, я так мало розуміюся на політиці. Я всім серцем бажаю моєму народові волі, добробуту й, щастя, але сам я не можу, не вмію взяти участі в обороні його інтересів. Ви пробачте мені, але цей шлях огню і меча, цей шлях крові, на який став мій народ, здобуваючи собі волю й добробут, — цей шлях мені не до серця. Це надто жорстокий шлях.
— Жорстокий! — усміхнулися Думбадзе й Коломієць, і місіс Ліліан підтримала їх. — А імперіалізм?
– Імперіалізм, імперіалізм! — Нен-Сагор роздратовано відмахнувся. — Я заявляю вам, що з мене поганий політик. Мені лишилося жити зовсім небагато часу, і за цей час я ще повинен устигнути закінчити мої наукові роботи. Я зараз прагну одного — завершити мою теорію, показати світові нову дорогу до життя! — Він запалився і розхвилювався. — Оздоровлення! От чого треба людству, оздоровте людство, і, можливо, не треба буде ніяких революцій, щоб поліпшити його добробут. Дайте людині нову гігієну, нову медицину, нову людину, і цій людині не будуть відомі ганебні властивості сучасної, викривленої, кретинізованої людини… Ви робіть, що знаєте. Мені дайте робити моє діло, воно не буде гірше од вашого.
Суперечка загрожувала розпалитися, але в цей час гонг ударив до табльдоту, останнього табльдоту на океані.
Всі заворушилися. Місіс Ліліан, Думбадзе й Коломієць одразу відчули голод.
— Ходімо, — запропонував Коломієць руку місіс Ліліан.
– І я з вами, — заявив раптом Нен-Сагор.
— Ви вийдете, діду, до табльдоту? — здивувалася місіс Ліліан.
— Так. Чому мені не вийти до табльдоту?
Місіс Ліліан не відповіла нічого, вона лише задоволено оглянула постать свого діда.
Поява Нен-Сагора в їдальні зробила чималеньку сенсацію. Пасажири вже звикли бачити його струнку й худу постать лише в вечірні години в самотньому закутку нижньої палуби. Про чударя індуса, заплямованого в широкому світі й викинутого, як за остракізмом, [11] за його борт, вже ходили між пасажирів рясні анекдоти. З старого чударя глузували, але серпанок таємничості робив з нього для всіх цікаву особу. З півдесятка різних фантастичних побрехеньок гуляли по проплаву, рекламовані як справжні щирі “теорії” старого ескулапа.
11
Остракізм — тут:
Особливо вражені були самі члени ревізійної комісії — сер Овен Прайс, терапевт, сер Освальд Кеммері, хірург, і сер Олівер Вебенс, невропатолог. Вони майже забули про присутність на цьому пароплаві їхнього колишнього колеги, а нині — майже підсудного. Щиро кажучи, в приємній подорожі вони майже забули й про саму мету цієї подорожі. Вони вже ладні були вважати її за розважальну прогулянку.
Поява Нен-Сагора в загальному залі нагадала їм про їхні відповідальні перед королівством обов’язки.
3 сер О підтяглися й надали фізіономіям соліднішого виразу. Вони навіть відсунулися від своїх дам, що в такій ситуації могли лише скомпрометувати їх, — це були співачки якоїсь мандрівної італійської капели.
Чемно й стримано відповіли вони на Нен-Сагорове привітання.
— О сер! — сказав сер Овен Прайс, аби щось сказати. — Ви вже одужали?
— Ви маєте добрий вигляд, сер, — сказав сер Освальд Кеммері.
— Та ви поправилися, сер, — сказав і сер Олівер Вебенс.
Між іншим це була таки правда. Нен-Сагор виглядав зовсім добре. Зростання відстані від острова пішло Нен-Сагорові на користь. Він просто-таки помолодшав, його високий стрункий стан випростався, плечі вже не були похилі, голова підвелася, зникла понурість, зморшки розгладилися, і на обличчі зацвів навіть здоровий рум’янець.
Одне слово, ніхто б і не. сказав, що старому лікареві вісімдесят четвертий рік! Синьйора Джульєтта, — перша співачка мандрівного італійського хору, постійна (на пароплаві) дама сера Овена Прайса, терапевта, яка колись на світанку, нишком повертаючись з Прайсової каюти, випадково бачила, як лікар Нен-Сагор у затінку палубних перекрить робив свою вранішню гімнастику в самих трусах, — голову б дала комусь зрубати, що це ще зовсім молодий і цікавий джентльмен. Вона не дала б йому тоді більше тридцяти, а тепер — у фраку — більше сорока років.
Нен-Сагор увічливо й чемно відповів на всі ці привітання й зайняв місце між Думбадзе та Коломійцем.
Це викликало ще одну сенсацію. Про те, що дійшлі журналісти помирилися із старим лікарем, знав уже весь пароплав, але ніхто й гадати не міг, що примирення було настільки глибоке. Тим паче — ця трійка розмовляла таки зовсім по-приятельському.
— Ну й пройдисвіти! — захоплено дивувалося ціле товариство.
Після обіду, коли мужчини перейшли до салону покурити й випити чорного кофе, Нен-Сагор змушений був підійти до своїх колег-контролерів. Він представив своїх супутників.
— Панове, — звернувся він до трьох набундючених ескулапів і синів Феміди заразом, — я дозволяю собі познайомити вас із цими двома джентльменами, бо далі нам доведеться подорожувати разом і, можливо, довший час разом жити й працювати у мене в Нурі. Вони також їдуть до мене в Нурі, щоб ближче обізнатися з моїми роботами.
Справді, півгодини перед тим це було вирішено.
Думбадзе і Коломієць вирішили не повертатись зразу з Бомбея назад, а ще поїхати на кілька день до Нен-Сагора в Нурі.