ЩО БУЛО ПОТІМ
Шрифт:
— Біля пульсу?
– Єсть! — відгукнулася сестра, що стояла біля голови і тримала плесно лівої руки трупа.
— Кофеїн?
– Єсть!
— Морфій!
– Єсть!
— Два шприци!
– Єсть!
— Годинник!
– Єсть!
Це було подібно до авралу на кораблі. Професор, немов капітан, перевіряв свої пости перед тривогою і абордажем. Всі були на місцях. Кожен був готовий виконувати свої обов’язки — точно і вчасно. Точність та вчасність — це чи не основні заповіді хірургії.
Сахно і Петрова стояли трохи осторонь. Вони не були безпосередніми учасниками операції. В бою за життя, який розгорнувся отут, у цих чотирьох білих стінах
— Скільки рідини ви налили в нього? — кинув до Сахно запитання професор.
— Чотири літри, — прошепотіла Сахно. Вона не наважувалася заговорити голосно тут, де відбувався такий видатний акт, акт відважної боротьби із смертю, із одвічними законами тлінності живого.
— Скільки витекло?
— Три тисячі п’ятсот, — відгукнулася сестра, що завідувала прийомом рідини.
— Нахиліть стіл! — скомандував професор.
Санітарка натисла ногою на педаль і поволі нахилила площину операційного стола до кута в тридцять градусів. Струмінь трубки пожвавішав, і рідина моторніше задзюрчала через трубку до жбана на землі. Через кілька секунд вона знову почала тільки капати.
— Три тисячі сімсот! — відзначила сестра.
— Ноги! — гукнув професор.
Ноги теж підняли вгору і спробували зігнути в колінках.
— Три тисячі сімсот п’ятдесят!
Професор поворушив бровами.
— Що ж, двісті грамів завжди мають право всмоктатися. Кров?
— П’ятдесят грамів увійшло, — відгукнувся Думбадзе.
— Стоп!
Це було, як наказ капітана до машинного відділу. Думбадзе негайно ж прикрутив краник і затис вену. Коломієць перестав качати. Сестра, що завідувала пульсом, пробігла пальцями по плеснах, потім до шиї, до скроні. Це, звісно, була тільки проформа. Ніякого пульсу після влиття п’ятдесяти грамів з’явитися не могло. Але перші п’ятдесят грамів завжди є контрольні при переливанні крові живій людині. Якщо організм живої людини не хоче сприйняти насичуваної чужої крові, то після перших же п’ятдесяти грамів він бурно реагуватиме. Коли проґавити цей протест організму, то з оперантом може статися шок і смерть. Треба бути обережним і пильним. На хірургові лежить відповідальність за життя операнта.
В цім разі такої небезпеки не було. Кров переливалася не живій людині, а трупові. Але в цім разі небезпека була ще більша. Коли б на трупі було виявлено ознаки розпаду насичуваної крові, то це означало б, що… що на столі лежить неоживний труп…
Професор нахилився до місця розтину на руці й пильно його оглянув. Потім зірвав простирадла і роздивився все тіло.
Труп лежав такий же, як і раніше. Холодний, твердий і задубілий. А втім, він був зовсім не такий, як раніш. Він же був зараз з майже порожніми жилами. Він весь. немовби зсохся, поменшав і витягся. Щоки і живіт позападали. Із синювато-прозорого він зробився жовтаво-зеленкуватий з чорними тінями. Проте ніяких поганих ознак не було. Не було й добрих. Це був просто труп, мертве тіло, мертвяк.
— Качайте, — сказав професор і відійшов до стіни.
Там він знову сперся спиною і заплющив очі.
Петрова пожадливо слідкувала за усім, що робилося довкола неї, так немовби вона завтра збиралася вступати на медичний факультет і спеціалізуватися на переливанні крові. Вона вперше в своєму житті була в операційній, вперше була присутня при операції. Їй пощастило потрапити відразу на таку надзвичайну.
Але її захоплювала не сама майстерність операторів та їхніх помічників і не тільки самий акт операції. Їй відразу стало перед очі значення цієї операції, її біологічний сенс, її соціальні перспективи. В цім виказала себе її вдача, її ідеологія, її суспільна функція — громадського працівника.
Петрова, комсомольський організатор, індустріальний робітник з п’ятирічним стажем чорнороба-мастильника-слюсаря, відразу ж своїм практичним глуздом виробничника і широким світоглядом пролетаря збагнула, яка величезна користь від переливання крові в справі боротьби з промисловим травматизмом. Невеличка ранка на руці, на нозі, на шиї, але розтято вену чи артерію, і несила примітивними способами спинити кров. Тепер з цим легше боротися.
Петрова нарешті відірвалася від трупа і підійшла до Думбадзе.
Думбадзе саме залишив свої бутлі і відійшов набік. Сестра привела донора, і він мусив його підготувати. До накачування крові став сам Івановський, і йому допомагав Коломієць. Думбадзе підійшов до другого стола. Донор. — дівчина-санітарка із самого інституту — звично вмощувався на столі. Думбадзе оголив їй руку і завинув її стерильними серветками.
— Слухай, товаришу, — прошепотіла до нього Петрова. — Скажи, щоб зробити переливання крові, неодмінно треба привозити хворого сюди чи до іншої лікарні? А коли от йому, скажімо, одірвало руку машиною? Він же загине, поки його привезти?
— Для чого? — відповів Думбадзе. — Операцію переливання крові дуже легко зробити зразу ж на місці.
— Та що ти? Скажімо, просто в цеху?
— Звичайно. Ми ж уміємо переливати кров не тільки від людини до людини, як це ти зараз побачиш, а й законсервовану від трупа, як ото ти бачила. Раз ми навчилися консервувати кров, то нам зовсім не треба мати під рукою донора, щоб зробити операцію. Досить мати банку з кров’ю. Сьогодні ми консервуємо її на три тижні, завтра ми навчимося консервувати на три роки.
— Здорово! — тільки й сказала Петрова.
Думбадзе посміхнувся і кивнув до вікна, де на столику стояло в ряд кілька невеличких, розміром із поштову скриньку, чемоданчиків.
— Коли десь трапляється нещасний випадок і мені дзвонять телефоном, я беру такий чемоданчик і можу їхати з ним куди завгодно, хоч за тисячу кілометрів. Він дуже портативний, але й дуже міцної конструкції. Там є все: кров різних груп і універсальна кров, інструменти, стерильні бинти, медикаменти. Приїхавши, я на місці сам-один, без помічників за десять хвилин виконую операцію, її може виконати кожна кваліфікована сестра-жалібниця. Кожний пункт швидкої допомоги має вже такі нашої конструкції чемоданчики. Незабаром ми організуємо так, що не буде медичного пункту на заводі або й аптеки без десятків півтора таких чемоданчиків про запас. Держава дає на це величезні кошти. Не думай, що переливання крові потрібне тільки для пораненого, що втратив кров. Переливання крові- це найкращий, власне, єдиний радикальний спосіб урятувати життя отруєним газами, скажімо, в шахті чи на хімзаводі або опеченому парами чи жаром біля паровика чи мартена. Наш інститут інструктує в цій справі фабрично-заводські медичні осередки. Досі такі отруєні й опечені здебільшого гинули.