ЩО БУЛО ПОТІМ
Шрифт:
— Слухай! — тільки й спромоглася вигукнути Петрова. — Але ж це здорово!
— Безумовно, здорово. Але це ще не все. Сучасна радянська медицина встановила потребу і корисність трансфузії, тобто переливання крові, не тільки у випадках втрати крові та кровотечі різного походження. Ми лікуємо трансфузією від багатьох важких або й зовсім невиліковних раніше хвороб. Хронічне недокрів’я, всі випадки виснаження та перевтоми організму, різні інфекційні хвороби, авітаміноз, цингу, гемофілію, анемію, рахіт, сепсис… — Думбадзе захопився й засипав латинськими назвами, зовсім забувши, що
— Слухай! — знову, вже на повний голос, скрикнула Петрова. — Але ж це здорово!
— Безумовно, здорово! Тільки ти, будь ласка, тихше: у нас тут не дозволяється галасувати, хоч би й од захоплення.
— Тисяча! — подав голос від бутлів з кров’ю Коломієць.
— Стоп! — сказав доктор Івановський.
Професор відхитнувся від стіни і підійшов до столу. Його вдача дивувала. Нервовий, верткий і рухливий, завжди і скрізь, він враз робився спокійний, непоквапливий, але швидкий — тільки переступав поріг операційної і мив руки. Патлання волосся, потирання рук, такий характерний для нього жест, зникав, і разом із ним немовби зникала одна вдача людини і на її місце з’являлася друга. Він мовчав і, здавалося, заощаджував кожний свій жест. Він тільки робив рухи, зв’язані з самою операцією, і віддавав накази підлеглим. Коли траплялося кілька вільних секунд, він одходив отак до стінки і застигав в закам’янілому напруженні.
Він оглянув труп удруге. Труп був такий самий холодний і твердий.
— Натріть спиртом, — наказав він.
Сестри негайно виконали це досить несподіване розпорядження, їм ще ніколи не доводилося натирати спиртом мертвяків.
— Добре розітріть! — підохотив їх професор. — Нехай прочхається.
Сестри почали терти так, що живий би не витримав і закричав. Професор сам підійшов до пульсу. Ніякого пульсу не було.
У мертвих не буває пульсу, хоч би там що.
— Качайте! — кивнув професор докторові Івановському. — Гарячу ванну до ніг і натирати тіло щітками! — наказав він сестрам.
Сестри виконали і це. Під ноги вони поставили миску з гарячою водою, а по шкірі почали злегка постукувати широкими волосяними щітками. Такими, як ми з вами глянсуємо черевики або чистимо штани. Ніколи ще сестрам не доводилося робити гарячу ванну й терти шкіру щітками мертвякові.
Професор знов повернувся до свого місця під стінкою і заплющив очі. Петрова мусила залишити Думбадзе, бо він підкотив уже свого стола з підготованим донором до стола з трупом і стояв з інструментами напоготові.
Петрова стала осторонь і схвильовано замислилась. Вона думала над тим, що допіру почула від Думбадзе. Широкі надзвичайні перспективи того, що вона бачила отут, на цім столі, спливали їй перед очі барвистими картинами і хвилювали її. Палка уява відразу родила їй картини війни, картини бою, картини оборони країни, і вона бачила там застосування щойно побаченого тут.
Війна. На Країну Рад напав імперіалістичний ворог. Бої. Червоні бійці відбивають наскоки зухвалого і жорстокого ворога. Тисячі, десятки тисяч поранених кулями, снарядами, шаблями, отруєні газами, попечені вогнем.
Вони не загинули. Санітарні загони
— Слухай, — несміливо торкнула Петрова Думбадзе за рукав. — Слухай, а як же на війні? Переливати пораненим? Адже кров різних груп.
— Кожен червоноармієць, ідучи на фронт, паспортизується, і на його тілі є знак, до якої групи належить його кров, — так само пошепки відказав Думбадзе.
— Дві тисячі! — захрипши від хвилювання, подав голос Коломієць.
— Стоп! — відгукнувся доктор Івановський.
Професор відірвався від стіни, розплющив очі і хутко підійшов до столу. Він дістав стетоскоп і нахилився з ним до серця трупа.
Він нічого не почув. Труп був труп. А в трупа серце не б’ється.
А втім, труп був уже зовсім не такий, яким ми його бачили двадцять п’ять хвилин перед тим. Він немовби вирівнявся і погладшав. Чорні тіні на скронях, горлі й ребрах посвітлішали. Жовтава восковість немовби трохи втратила давнішню прозорість і зробилася мутнявішою. Здавалося, — проте, може, це дійсно тільки здавалось, — що тіло втратило свою затверділість і навіть пружило під натиском пальців.
— Піт! — раптом дзвінко прошепотів доктор Івановський.
Професор поклав руку на чоло. Чоло було вогке…
Здавалося, в повітрі операційної аж забриніло — на такі високості зійшло нервове напруження людей, що схилилися над трупом. Труп дав піт. Труп упрів.
— Спробуємо діатермію? — зривним шепотом запропонував Івановський професорові.
Професор кивнув головою.
Електричний апарат був негайно ж підкочений до столу. Під труп і поверх нього покладено великі цинкові платівки, з’єднані дротами з апаратом. Сестра включила струм, і тихо загурчав мотор. Це робили діатермію- глибоке прогрівання внутрішніх органів.
— Донора! — наказав професор.
Стіл з дівчиною-донором в ту ж мить був щільно присунутий до столу з оперантом. Швидкими і вправними пальцями Думбадзе вколов голку дівчині в ліктьову вену. Таку ж голку він вколов трупові. Потім він з’єднав ці голки гумовою трубкою із шприцом.
— Давайте! — скомандував Івановський, і Думбадзе зняв затиск із трубки.
Кров із руки дівчини-донора потекла крізь голку до трубки, з трубки крізь шприц і другу голку — в руку трупові.
Труп з дівчиною був зв’язаний тепер прямо і безпосередньо.