ЩО БУЛО ПОТІМ
Шрифт:
Сердешний професор мало не плакав! Побиваючися й кленучи, він пішов назад до крана водогону.
Нарешті все було готове, і блідий труп колишнього поміщика з південного Буджака та великого експериментатора капіталістичного господарювання був розпластаний на столі, а руки та ноги його прив’язані ременями. Сестри накрили тіло простирадлами, і з скальпелями в руках з двох боків підійшли до нього професор Трембовський та доктор Івановський.
Думбадзе порався біля високих склянок та бутлів і плутався серед тонких гумових трубок. У бутлях була густа, темно-червона, аж чорна рідина. То була кров. Кров, яку мали накачати в жили знекровленому і тим повернути йому
Думбадзе обтирав свої склянки, бутлі та трубки ефірним спиртом і весело посміхався.
— Ви чого? — перехопив його посмішку професор.
— Так, дурниці. Я подумав, що скаже цей родовитий буджацький поміщик, коли, оживши, дізнається, що в його жилах замість його шляхетської аристократичної крові потекла кров радянського громадянина.
— Паспортизований? — не реагуючи на дотеп, запитав професор.
— Ні.
— Групу встановили коли?
— Позавчора.
— Група?
— АВ.
— А цей?
— АВ, — встряла Сахно.
— Скільки днів?
— Шість.
— Спосіб консервації?
— Цитратний, [6]– відповів Думбадзе.
— Скільки маєте?
— Три тисячі.
— Я думаю, ми ввіллємо тисяч дві. А тоді треба буде додати кубиків з п’ятсот від живого.
— Підготувати чи прямим?
— Прямим, звичайно. Покличте донора.
— Сестро! — гукнув Думбадзе, — подзвоніть до донорської. Нехай АВ йде сюди.
Професор кивнув і нахилився над тілом. Він одкотив край простирадла в паху трупа. Хірургічна сестра негайно ж намастила це місце ефіром. Пальці лівої професорової руки хутко й ловко забігали по шкірі, промацуючи тканини під нею. Потім враз вони спинилися. Великим і вказівним пальцем професор підхопив зморшку шкіри й відтяг її, скільки зміг. В цей же час гостре лезо скальпеля встромилося в тіло. З легким тріском тканина шкіри роздалася. Професор зробив короткий і неглибокий надріз. Там, в надрізі, синіло жовно вени. Професор ловко підчепив жовно і витиснув на поверхню. На поверхні він затис його й розтяв. В надріз вени він вставив тоненьку трубку і спустив її додолу, в підставлений скляний жбан. З тихим дзюрчанням з трубки до жбана мляво потекла прозора мутнувата рідина. То й була штучна, тимчасова кров, так звана рінгерлоківська рідина. Її треба було виточити.
6
Цитратний спосіб консервації крові — консервація крові за допомогою лимонної кислоти.
В цей же час доктор Івановський підготувався зробити подібний надріз на руці, біля ліктя. Через той надріз, ліктеву вену, Думбадзе мав накачати в шляхетські жили румунського аристократа крові померлого харківського громадянина.
Проте ми скористаємося цими кількома хвилинами, які потрібні на те, щоб виточити рідину з тіла Гальванеску, і повернемося трохи назад — до недавньої розмови професора з Думбадзе. Вона трохи загадкова і незрозуміла для необізнаних. Петрова принаймні в ній не зрозуміла анітелень.
По жилах людини тече кров. Це основна ознака життя. Бо кров перестає текти тільки після смерті. І коли вона перестала текти, то це і є смерть. Кров тече від серця артеріями і розносить по всьому організму життєдайні й життєтворчі речовини, харчує весь’організм і вертається назад до серця венами, забравши з усього організму, з найдальших його закутків, усі покидьки життєвого процесу.
В жилах людини п’ять-шість літрів крові. З піввідра. Втратити її половину — це вже загрозливо для життя. Втратити три чверті — це смертельно. Але коли втрачено навіть
Цю чужу кров можна взяти просто від іншої живої людини. Але можна її взяти й від мертвої людини. Від трупа. Кров ще живе в трупі якийсь час після смерті людини. Її треба вчасно виточити й законсервувати, щоб вона не зіпсувалась. Найпоширеніший спосіб консервування крові — це додавання до неї цитрино-кислого натрію. Таку законсервовану кров можна перелити людині через два, три тижні. Певна річ, що кров можна брати тільки від “здорових” трупів, тобто від людей, що за життя не були хворі ні на яку заразливу хворобу.
Але не кожну кров можна перелити кожній людині. Людська кров не однакова. Її склад буває різний. І людині можна переливати тільки кров, подібну до її власної крові. Інакше чужа кров не відживиться. Мало того, коли змішати дві такі неподібні крові, то людина загине, вмре в страшних муках.
Тим-то й треба дуже пильнувати, щоб переливати тільки подібну кров. Проте це не так важко, бо різність людської крові не така велика. Встановлено чотири групи кров’яної подібності. Їх відзначають О, А, В і АВ. Перша група є універсальна. Цю кров можна переливати всім іншим групам. Зате група АВ універсальна навпаки — їй можна переливати всі інші групи. Люди, що дають свою кров іншим, звуться донорами. У них виточують за раз склянку чи дві крові, і їхній здоровий організм негайно ж, через кілька днів, відновлює в організмі цю втрачену кров. Інститути, клініки переливання крові мають таких постійних донорів. Вони всі паспортизовані, тобто кожному встановлена його група крові. І коли потрібно виконати акт переливання, донора відповідної групи крові викликають і беруть у нього свіжу кров.
Рідина з пахової вени Гальванеску почала текти слаб кіше і тоншим струменем. Доктор Івановський зробив надріз на руці. Думбадзе ловко вправив у розтин вени скляний наконечник гумової трубки від бутля з кров’ю. Хірургічна санітарка взяла гумовий балончик і почала качати. Чорні очі Думбадзе прикипіли до поділок, насічених на стінці бутля. Кров рівно стояла на поділці проти трьох тисяч.
— Качайте!: — гукнув він.
Санітарка закачала дужче. Але рівень крові не спадав.
— Качайте ще!
Коломієць взяв балончик із рук санітарки і потис дужче. Рівень крові був гладенький і, здавалося, непорушний. На чолі Думбадзе заблищали рясні краплі поту. Сестра негайно ж обтерла їх ватою, щоб вони не впали на тіло і рану операнта. Потім вона так само обтерла чоло докторові Івановському. І йому напруження зросило потом чоло. Раптом рівень крові в бутлі немовби здригнув. І рисочка проти трьох тисяч немовби стрибнула і зразу спинилася майже непомітно, нижче від рівня крові.
– Іде! — гукнув Думбадзе.
Професор, що ці секунди стояв осторонь, притулившись спиною до стіни й примруживши очі — не то в чеканні, не то в зажурі, не то в задумі, - враз відштовхнувся, вирівнявся і з гарячими очима кинувся до столу.
— Приготуйтесь перев’язати вену.
– Єсть! — відгукнувся доктор Івановський, і хірургічні сестри метнулися до нього з голками, кетгутом, [7] пінцетами та йодом.
— Качайте з інтервалами!
– Єсть, — відгукнувся Думбадзе.
7
Кетгут — нитки з кишок дрібної рогатої худоби, що їх використовують для перев’язки судин і для внутрішніх швів.